Перші кадри з місця падіння малайзійського Боїнга в Україні вразили весь світ: на тлі уламків літака озброєні люди риються в особистих речах пасажирів, один з бойовиків розглядає знайдене або зняте з пальця загиблого золоте кільце. Одна з мешканок Тореза написала у своєму Інстаграм, що їй подарували голландську туш для вій. «Звідки?», – запитують подружки. «З поля, там багато», – відповідає горда власниця чужої туші. Спостерігачі ОБСЄ потім повідомлять, що мародерством займалися всі – тягли телефони, біжутерію, валізи, одяг, взуття.
Шість років тому дорогами Грузії їздили БТРи з награбованим добром. На броні лежали килими, телевізори, велосипеди, унітази. Що було всередині машин – невідомо. Але добре відомі кадри, коли кореспондент грузинського телебачення розпитує солдата російської армії, звідки в нього в нагрудній кишені золота вилочка. Солдат мовчить, а поруч стоїть офіцер, відштовхує журналіста і вимагає, щоб той відійшов від солдата.
З грузинської кампанії є багато відеокадрів, знятих як журналістами, так і жителями на мобільні телефони – російські солдати тягнуть сосиски з пограбованого складу фірми «Нікор». Шедевром стало відео, зняте самими солдатами, які грабували казарми грузинської військової бази в Сенакі, і, особливо, коментарі того, хто знімав. Я соромлюся цитувати солдата, але не можу забути матюка захоплення від того, в якому взутті ходять грузинські військовослужбовці та які зручні їхні казарми.
Російські журналісти, само собою, ловили постановочні кадри про те, як «населення квітами зустрічає визволителів». Є фотокадри, названі «російські солдати роздають хліб жителям Грузії». Я потім розмовляв з цими «жителями» в Сурамі, які заробляють продажем солодкого хліба «назукі», вони говорять, що деякі з них дійсно продавали хліб солдатам, але більшість на час окупації закрили свої крамниці.
Яким чином у сучасній російській мові «трофей» став означати грабіж і мародерство? Втім, якщо простежити історію всіх останніх воєн, які вели СРСР і Росія, то «трофеями» хвалилися завжди. Варварство має глибоке коріння
Само собою, російське телебачення не повідомляло про численні випадки мародерства російських солдатів. Це ідеологічно не вигідно. Як і радянське телебачення зовсім нічого не говорило про те, як залишаючи Афганістан, радянська армія більше нагадувала циганський табір, ніж збройні сили. Пам'ятаю, як у Душанбе, де була дислокована 201-а дивізія, поверталися солдати й офіцери, які за безцінь продавали японські магнітофони і радіоприймачі, одяг і взуття. Найбільш нахабні торгували наркотиками, які, як говорили обізнані люди, провозили в бронетехніці, що залишала Афганістан після «виконання інтернаціонального обов'язку».
Я тоді почув слово «трофей», здивувавшись тому, що звичайне це грецьке слово вживається в значенні «військова здобич». У первинному значенні – відбита у ворога зброя або військове знамено. Яким чином у сучасній російській мові «трофей» стало означати грабіж і мародерство? Втім, якщо простежити історію всіх останніх воєн, які вели СРСР і Росія, то «трофеями» хвалилися завжди. Варварство має глибоке коріння. Навіть коли придумали правила війни, різні конвенції, які забороняють нелюдське ставлення до жителів окупованих територій та їхнього майна.
У російській історіографії мародерство – заборонена тема. Але ніхто не може заборонити старі книги зі свідченнями. Наприклад, англійський мандрівник, кавказознавець, вчений і журналіст Джон Бадделі писав у своїй книзі «Завоювання Кавказу росіянами. 1720-1860» про численні випадки мародерства під час Кавказької війни. Так Джон Бадделі пише, що трапилося після взяття Даді-юрта: «Зрештою аул був узятий, коли з усіх жителів Даді-юрта в живих залишилося тільки 14 людей, і то вони всі були поранені. 140 жінок і дітей були взяті в полон: над ними змилостивилися солдати, коли оборона впала, і жінки благали милості. Багато жінок (і навіть діти) були поранені; але в два рази більше були вбиті або згоріли живцем. Солдати захопили багату здобич, оскільки жителі села, які в основному жили за рахунок набігів і не втрачали можливості «пощипати» російські поселення, були вельми заможні. Таким чином, аул був стертий з лиця землі».
Вже тоді на Північному Кавказі склалася ситуація, коли переселені козаки займалися відвертим мародерством – грабували чеченські й черкеські аули, що викликало ще більший спротив населення. Непокірних виселяли, як черкесів, або вбивали, дозволяючи козакам грабувати будинки. Як говорить чеченський історик Майрбек Вачагаєв, «це вважалося нормальним явищем для російського солдата, і офіцерство саме перед боєм вказувало, що аул багатий і їм буде чим поживитися на дозвіллі після бою». Тоді ж, як каже Вачагаєв, з'явилася дивна варварська традиція – «генерал Засс колекціонував черепи горців, хтось любив збирати кисті рук горців». Під час чеченських воєн уже сучасні російські солдати й офіцери вихвалялися зв'язками відрізаних у чеченців вух.
Найбільш гучні скандали мали відбутися після Другої світової війни, де масштаби мародерства були жахливі. Цензура ретельно стежила за інформацією, а на знаменитій фотографії встановлення радянського прапора над Рейхстагом вицензуровані кілька годинників на руці одного з «переможців». У радянського «воїна-визволителя» на руці опинилися відразу декілька награбованих годинників.
До сьогодні у радянських патріотів викликає зубовний скрегіт книга першого московського мера Гавриїла Попова «1941-1945: Нотатки про війну», в якій він опублікував матеріали обшуку квартири маршала Жукова: «Коли агенти держбезпеки в січні 1948 робили обшуки на квартирі і дачі Жукова, вони виявили... 323 шкурки соболів, мавп, котиків і 160 шкурок норки. І ще 4 тис. метрів шовкових, вовняних та інших тканин; 44 дорогих килими і великі гобелени; 55 цінних картин класичного живопису великих розмірів у художніх рамах; 7 великих ящиків з фарфоровим і кришталевим посудом тощо»
Майже в кожній радянській сім'ї ветеранів війни досі зберігаються «трофеї» з Німеччині – килими і картини, посуд і годинник. На радянських барахолках післявоєнного часу можна було побачити величезну кількість награбованого – годинники, одяг, взуття та меблі. Багато з цих «трофеїв» радянські «переможці» бачили вперше в житті, захоплюючись якістю і вишуканістю речей, виготовлених переможеними. Приблизно так само чинили і на державному рівні – ешелонами вивозилося обладнання німецьких заводів і фабрик, які зовсім не мали військового профілю.
Розграбувань зазнали не тільки будинки звичайних німців або промислові підприємства, грабували музеї. У радянській енциклопедії можна було прочитати історію Дрезденської картинної галереї, де не приховується факт розграбування, але наводиться такий аргумент – «в останні тижні 2-ї світової війни німецькі фашисти заховали твори мистецтва, що належать Дрезденській картинній галереї, в непридатних для зберігання місцях, де їм загрожувала загибель; багато картин отримали серйозні пошкодження». Факт мародерства описується як гуманітарна акція – «наступ Радянської Армії дозволив врятувати скарби, які були розшукані воїнами Радянської Армії, вивезені в СРСР і відреставровані».
Після беззастережної капітуляції Німеччини Радянський Союз протягом декількох років здійснював неконтрольований вивіз німецьких предметів мистецтва з зони окупації. Радянська влада виходила з того, що право на компенсацію є визнаним іншими державами-переможницями і не підлягає сумніву. До 1952 року з Німеччини в СРСР були вивезені приблизно 900 тисяч предметів мистецтва, тобто, коли вже існувала НДР і соціалістичні відносини не перешкоджали грабежу. За підрахунками німецького фонду «Прусська культурна спадщина», в Росії перебуває більше одного мільйона об'єктів «трофейного мистецтва» і близько 4,6 мільйонів рідкісних книг і манускриптів, вивезених з Німеччини після Другої світової війни. Понад 200 тисяч із цих творів мистецтва мають музейну цінність. За інформацією російської сторони, йдеться приблизно про 1,3 мільйонів книг, 250 тисяч музейних предметів і понад 266 тисяч архівних справ.
Дівчинка з Тореза похвалилася награбованим у вбитих пасажирів літака, вважаючи «трофеї» звичайною справою. Зазвичай так і кажуть – «там багато»
Радянські війська грабували не тільки Німеччину, але й згодом «дружні країни народної демократії» – Польщу та Угорщину. У лютому 1943 року в СРСР, згідно з постановою Державного комітету оборони «Про збір та вивезення трофейного майна і забезпечення його зберігання», були створені трофейні бригади. Вони займалися збором металобрухту, військової техніки та устаткування. Але крім них, практично у всій Радянській армії були добровільні збирачі «трофеїв», награбованого в будинках, музеях і галереях майна і цінностей.
Дівчинка з Тореза похвалилася награбованим у вбитих пасажирів літака, вважаючи «трофеї» звичайною справою. Зазвичай так і кажуть – «там багато». Але багато – чужого, того, що не належить банді терористів, які безсоромно грабують жертв. Спочатку вбивають, а потім – грабують. Старі традиції. Стара історія.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції