Доступність посилання

ТОП новини

Яна Горюнова: Країна, народжена з диму і попелу


Яна Горюнова
Яна Горюнова

Україна змінюється на очах. Про це свідчать не тільки події останнього півріччя, але й соцопитування, які показують значні зміни у свідомості українців. Cтрімко розвивається ситуація на сході країни, де більшість населення завжди демонструвала певну консервативність та орієнтацію не стільки на ціннісні, скільки на матеріальні речі. Куди ми рухаємося і від чого позбавляємося?

За результатами дослідження Інституту Горшеніна, сьогодні 76,7% українців вбачають у діях Росії загрозу для майбутнього України. А це означає, що парадигма «братніх народів» та дружби між країнами-сусідами тріщить по швам. Від того – переорієнтація більшості суспільства на Європу, як на альтернативу багаторічній «дружбі», що закінчилася війною.

За результатами трьох відомих центрів соціологічних досліджень (Центру Разумкова, КМІС та Інституту Горшеніна) підтримка інтеграції з ЄС за період з листопада 2013 по червень 2014 виросла на проміжок від 6 до 16 відсотків, підтримка Митного союзу знизилася на проміжок від 9 до 17%.

Водночас, кількість тих, хто не визначився з вектором розвитку України або виступає за нейтралітет, за даними всіх трьох центрів не перевищує 14%. Також є тенденція до зменшення цієї цифри – все більше людей визначається з орієнтирами.

На думку психолога Ірини Брунової-Калісецької, українське «суспільство змінюється, але не так швидко, як можна подумати. Ми по-новому усвідомимо що для нас є країна, яким ми бачимо її майбутнє. Інакше уявимо собі, хто саме несе за це відповідальність і яка роль кожного громадянина в цих процесах. Багато хто по-новому буде ставитися до самого процесу обробки суспільно важливої інформації, до проблем, пов’язаних з розбіжністю та багатоманіттям регіонів України, зокрема і до проблем безпеки – як держави взагалі, так і людини».

«Back from USSR»

Окрім тяжіння до об’єднань та роз’єднань довгі роки в Україні жив і процвітав «привид комунізму», себто СРСР. І варто зазначити, що всі ці роки він, як виявилося, поступово розчинявся у повітрі, знаходячи все менше і менше прихильників. За результатами дослідження соціологічної групи «Рейтинг», за останні 4 роки кількість українців, що сумують за СРСР, зменшилася у 1,5 рази. При чому цей процес був нерівномірним і поступовим – відсоток прихильників Союзу знижувався з 46 до 33 відсотків поетапно. У 2010 році їх ще було 46%, у 2013 – 41%, а от у травні 2014 – вже 33%.

Водночас, цей відсоток збільшується на сході ледь не пропорційно зі зниженням рівня життя і статків, а також суттєво залежить від рівня освіти опитаних, і наразі становить 60%. Регіони, в яких орієнтація на Радянський Союз або на Росію як його «правонаступницю» була і є високою, найбільш гостро і негативно зреагували на події в Києві під час Євромайдану. Ситуація в них досі лишається нестабільною. У той же час інша частина країни потроху переходить до стабілізації економіки та розбудови, про що свідчать останні економічні успіхи уряду по запобіганню дефолту та зупинці зростання курсу долару. У Криму і на Донбасі звикли орієнтуватися у вирішенні власних проблем не на себе, а на центральну владу. Тому коли наче з’явилася можливість «змінити керівництво» на уявно більш ефективне, «московське» – активна частина невдоволених радо за неї вхопилася, особливо не вдаючись у деталі, як таке взагалі можливо і за чий рахунок.

Українсько-російський журналіст Павло Казарін вважає, що насправді радянська історія України закінчилася лише зараз, а України як такої не існувало: «Була така велика туша УРСР, залишки УРСР, які доїдали всі, хто міг. Але процес відходу від СРСР незворотній. Відновити його неможливо. А те, що ми розуміємо під «радянськими сподіваннями»… Наприклад, соціальний патерналізм, коли держава вирішує за тебе твої проблеми, коли ти маєш запит на високі соціальні видатки, при цьому ти не хочеш сплачувати податки, коли хочуть вільного ринка і державного контролю над цінами, що в принципі несумісні речі. Це питання здорового глузду. І у такому вигляді «відродження СРСР» можливе, і це проблема, яку треба вирішувати – пояснювати людям їх інтереси».

«Від сепаратистів і від фєдєратєльств»

Соціологи невмолимі – українці чітко відокремлюють свою країну від будь-якої іншої, і навіть якщо на початку року відсоток людей, які хотіли б об’єднання Росії та України в єдину державу складав 12%, то сьогодні таких всього 8%. При чому кількість тих, хто бажає закріпити наше відділення закриттям кордону з Росією, з початку року зросла вдвічі – з 15 до 32% по України в цілому та складає 14,6% навіть на півдні і сході країни (дані КМІС).

На думку психолога Ольги Духніч, у свідомості українців з’явилася нова опорна точка – держава: «Багато в чому нашими опорними точкам звично лишаються родина, кохані люди та улюблені заняття, робота та втішна повсякденність, де самий тільки неспішний та звичний ритм життя дозволяє забути про погане. Однак для багатьох людей опорною точкою стала й Україна, як країна з якою вони абсолютно свідомо зв’язали своє майбутнє».

Відповідно, у багатьох українців виникла потреба захищати державу так само, як родину, коханих, друзів і все інше цінне, що є у житті. А також і від сепаратистів та «фєдєратєльств», як співають у «Вечірньому кварталі». Унітарну державу на сьогодні підтримують 74,1% населення (Інститут Горшеніна), а більше 40% готові обстоювати територіальну цілісність країни зі зброєю в руках (соціологічна група «Рейтинг»).

Страх має великі очі

Українці переосмислюють не тільки свої стосунки з друзями, але й з ворогами. Точніше, з тими, в кому вбачають небезпеку. За результатами дослідження Центру Разумкова, проведеного у кінці квітня, з боку українських націоналістів (так званих «бандерівців») загрозу відчували близько 20% населення, у той час як у проросійських екстремістах загрозу вбачали майже 50% населення.

Зрозуміло, що картинка віддзеркалюється по лінії захід-центр та схід-південь – з одного боку більше бояться «сепаратистів», з іншого – «бандерівців». Однак на момент проведення дослідження АТО тривала вже майже два тижні, а кількість жертв була суттєво нижчою. Зараз, через два місяці кривавого протистояння, ці показники скоріше за все зросли з обох боків, або ж змінитися у своєму співвідношенні.

На думку донецького блогера Дениса Казанського, який лише нещодавно залишив регіон, розвиток подій на сході наразі прийшов до дуже важкої стадії – простих рішень вже не існує, а перемовини неефективні. Тому крапка у цьому матеріалі з’явиться лише згодом: «У регіоні всі тісно пов’язані. Так чи інакше у кожної людини є якийсь родич, друг, знайомий, який на барикадах, або який це все підтримує. Тому дійсно переважає концепція сепаратизму, ворожого ставлення до України. Люди, які є середнім класом, це все не підтримують, але їх занадто мало в Україні в принципі, а на Донбасі кількість бідних взагалі найбільша по Україні. Це все зайшло надто далеко».

Яна Горюнова, кримська журналістка

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG