Сімферополь – Попри те, що українська мова (як і кримськотатарська) після анексії Криму якимось дивом визнана російським законодавством державною, ставлення до неї у маріонеток Кремля ще більш «вороже», ніж раніше. Відтепер «державні» документи видаються винятково російською, навіть «конституція» Криму не має перекладу і не видана іншими мовами, крім російської. Вивіски на установах і державних будівлях, що існували раніше декількома мовами, замінені тільки російськими. Надходження української преси, навіть незалежно від мови, на півострів заблоковане.
В ці дні вихід єдиної найстарішої україномовної газети «Кримська світлиця» фактично припиняється – редакція отримала припис з'їхати з орендованого приміщення в будівлі евакобази «Артека». Засновники газети Міністерство культури України вже майже місяці не виплачують зарплату, мережа «Кримсоюздруку» відмовила у поширенні газети в мережі кіосків, а з другого півріччя 2014 року навіть постійні читачі не зможуть продовжити передплату, тому що газета не внесена в каталог.
Згідно з останнім переписом, у Криму проживають від 250 до 500 тисяч етнічних українців. Офіційно їх 24,5%, але насправді значно більше. Незважаючи на те, що більшість з них за час проживання в російськомовному Криму багато в чому русифіковані, проте багато з них в побуті говорять українською, по той бік нинішнього «кордону», тобто за Перекопом, у них залишилися родичі, ділові та дружні зв'язки, підприємницькі та просто людські інтереси. Коли Росія самовільно прийшла в їхній дім, їх ніхто не спитав ні як вони до цього ставляться, ні як вони мають намір жити далі, ні чи хочуть вони підтримувати зв'язки зі своєю батьківщиною.
«Нова російська влада» в тимчасово окупованому нею Криму в своїй «конституції» визнала українську мову державною, що є визнанням цією «владою», по-перше, наявності значної маси етнічних українців у Криму, по-друге, визнання нею за собою обов'язку забезпечувати їхні національно-культурні потреби – розвивати мову, організувати навчання дітей нею в школах, поширювати україномовні засоби масової інформації, створювати національно-культурне середовище для спілкування. Більше того, оголосивши українську мову однією з державних, «влада» тим самим зобов'язала всіх без винятку державних службовців володіти нею і користуватися в службовий час – готувати і поширювати нею документи «влади» тощо.
Однак це все на папері, а насправді все навпаки, у мовному питанні в Криму зараз усе зроблене, що називається, «по-російськи»: українські написи збиті на будинках, навіть на вокзалі й на керченському готелі, про що Крим.Реалії вже писали, замінені всі інші вивіски, навіть на «держраді» вивіска тільки російською, документи поширюються тільки російською, сайти влади – тільки російською, вивчення української мови в школах буде зведене до мінімуму і не розраховане на те, що учні (навіть майбутні держслужбовці) зможуть її опанувати до такого рівня, щоб могли користуватися у професійній діяльності.
Покинуті і забуті
Квінтесенцією русифікації кримського інформаційного простору є ліквідація найстарішої україномовної газети «Кримська світлиця», яка, як говорилося вище, зараз фактично змушена припинити своє існування.
«Безглуздо сподіватися на те, що «нова кримська влада» згадає про конституційне положення про мови і подбає про те, щоб єдина газета українською мовою в Криму не померла, – говорить головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула. – Нас викинули з орендованого приміщення, яке зараз зайняте під прийом міфічних «біженців з Південного Сходу», нас винятково з політичних мотивів відмовилися поширювати».
Проте закриття газети і всі її проблеми пов'язані не стільки з окупаційною владою, скільки з самим ставленням України до Криму, про необхідність повернення якого, здається, забули, а також до його двох мільйонів кримчан-громадян України, чверть яких – етнічні українці, до їхніх правових і соціально-культурних потреб.
Як стверджує Віктор Качула, до керівництва видавничим домом Міністерства культури України як його заступники прийшли Анатолій Сєріков та Віталій Сатаренко, які ще за влади Януковича прагнули фактично ліквідувати «Кримську світлицю» як культурно-просвітницьке видання для українців-кримчан і які програли судовий процес проти редакції газети.
Тому сьогодні вони все роблять для того, щоб колись єдина в Криму українська газета, яка не догодила їм, була ліквідована. «Вони вже три місяці не виплачують нам зарплату, – розповідає Віктор Качула, – не платять за оренду приміщення, не потурбувалися про внесення видання в передплатний каталог. І це при тому, що міністерство витрачає величезні гроші на роботу і розкрутку свого інтернет-порталу і навіть радіостанції, а наша газета могла б продовжувати виходити за набагато менші гроші, і сьогодні, в умовах тимчасової окупації Криму, це набагато важливіше, ніж сайт самого міністерства».
Немає слів – з їхнього ставлення до всього українського видно, що маріонетки Кремля не дадуть можливості «Кримській світлиці» виходити на півострові. Але у смерті газети навряд чи варто звинувачувати їх. Набагато важливіше, щоб свої ж брати кримчан-українців знайшли спосіб на період тимчасової окупації, який невідомо скільки може тривати, забезпечити і вихід газети, і боротьбу за поширення мови, і виконання владою обов'язків з організації навчання нею в школах, і взагалі функціонування українського інформаційного простору в Криму на період окупації.
Нічого сказати – все це з рук геть погано було організоване українською владою до окупації Криму, що також зіграло свою роль, але сьогодні це в багато разів важливіше, ніж до окупації. Українці Криму не повинні відчувати себе покинутими і забутими Україною, а поки, на жаль, для інших висновків немає підстав. Що ж треба було б зробити в цьому плані?
Кримські українці великі надії покладають на роботу, по-перше, представництва Президента України в Криму, яке, як відомо, функціонуватиме в Херсоні, по-друге, сподіваються на створення в складі Кабінету міністрів України спеціального міністерства у справах Криму, а також на призначення віце-прем'єра у справах Криму. Ці структури, по-перше, повинні забезпечити всі і політичні, і правові, і національно-культурні потреби кримських українців, кримських татар, а також і кримчан усіх інших національностей. Причому ці структури повинні діяти не тільки в інтересах кримськотатарського народу, як це збираються зробити зараз, але в інтересах усіх кримчан, оскільки найбезправнішою і найбільш дискримінованою в Криму є саме українська діаспора, що потрапила в ситуацію найменш захищеної.
По-перше, Україна не повинна допустити, ні щоб «Кримська світлиця» померла, ні щоб інформація з України, вже не важливо – українською або російською мовою, не доходила до жителів півострова. Якщо сьогодні деякі українські телеканали все ще транслюються кабельними мережами півострова, то з нового року, після перереєстрації, і це «неподобство» буде припинене.
Вже сьогодні Україні слід розпочати вести переговори з окупаційною владою Криму і висувати їм список вимог, які повинні бути забезпечені стосовно всіх кримчан на підставі норм не російського, а міжнародного права – свобода слова, свобода інформації, свобода зібрань, свобода пересування, навчання українською і кримськотатарською мовами, доставка газет і журналів з України, трансляція сигналу українських телерадіоканалів. Причому вестися ці переговори повинні на безкомпромісній основі вимог, обов'язкових за міжнародним правом і з позицій впевненості у своїй правоті. Причому слід врахувати, що підстави для таких переговорів в України є – одна тільки загроза відключити електропостачання півострова змусить окупантів виконати будь-які гуманітарні вимоги України.
Сьогодні кримські українці дивуються – чому при настільки брутальному і незаконному ставленні «нової кримської влади» до українців півострова, Україна так охоче забезпечує Крим усім необхідним? Хіба в Києві не розуміють, що «маріонетки Кремля» при цьому не говорять кримчанам, що це поставлене та забезпечене з України, а навпаки, в прямому сенсі проклинають українську «хунту», хваляться своєю «роботою» і приписують собі всі заслуги, при тому, що без українського забезпечення Крим існувати взагалі не може.
Багато українців у Криму сьогодні говорять, що якби відразу після анексії Криму, Україна, як це і очікувалося в Москві, припинила постачати в Крим енергію, продовольство, перекрила інші фактори життєзабезпечення на півострові, то масово піднялися б на протести кримчани вже за два-три тижні і без всякої зброї змусили б «маріонеток Кремля» повернути півострів назад Україні й відновити життєзабезпечення на ньому. На жаль, цього зроблено не було, проте зробити це ніколи не пізно. Чого вартий хоча б той факт, що сьогодні безмитне ввезення продовольства з України в Крим відкрите не стільки для постачання самого Криму, скільки для паразитування російських і кримських маріонеткових бізнесменів.
Сьогодні тільки мала дещиця українського продовольства, ввезеного до Криму, залишається на півострові і продається кримчанам за безсовісно завищеними цінами, а основна його маса, як свідчить інформація транспортників, доставляється до Керчі, там перевантажується у російські рефрижератори та інший транспорт і переправляється через протоку в Росію, де продається за завищеними спекулятивними цінами. Так доки ж Україна постачатиме все необхідне агресору, який веде проти неї війну без правил, окупанту частини своєї території?
Як виграти інформаційну війну
Але повернемося до інформаційного простору. Здається, що не тільки правоохоронні органи, а й нові куратори Криму в Кабінеті міністрів та адміністрації Президента повинні проаналізувати історію заснування «Кримської світлиці» з боку Міністерства культури і припинити його. Сьогодні найоптимальнішим варіантом було б встановлення і реформування газети для Криму безпосередньо Постійним представництвом Президента України в Криму.
Причому це має бути не маленька щотижнева газета, а оперативне та впливове друковане видання, здатне конкурувати в інформаційному полі з усією брехливою кримською пресою, яка поливає все українське брудом, досі називає владу в Україні «хунтою» і сприяє набору в Криму бойовиків для так званих «ЛНР» і «ДНР».
Проти узагальненої «Кримської правди» Україна повинна видавати такого ж формату велику щоденну газету, яка зможе доносити до збитих з пантелику кримчан всю правду і про Крим, і про Україну, і про Росію. Звичайно, що нині вже бездомна редакція «Кримської світлиці» у такому випадку повинна буде переїхати в Херсон, розташовуватися «під крилом» Постійного представництва Президента і забезпечуватися всім необхідним за потреби. Поряд із газетою, представництву слід було б заснувати також спеціальні радіостанцію і телеканал, які могли б безперешкодно транслювати на Крим, розповідаючи кримчанам правду і викриваючи брехню кримських ЗМІ, які сьогодні стали передовим загоном брехливої російської пропаганди і засобом інформаційної війни Росії проти України.
Це потрібно ще й хоча б заради того, щоб кримчани регулярно отримували, крім іншого, названого вище, й інформацію про роботу самого Постійного представництва Президента в Криму, роботу Кабінету міністрів України та міністерства у справах Криму і могли оцінювати їх, вносити свої пропозиції та виявляти ініціативу з підвищення ефективності їх роботи. До речі, в Криму вважають, що Президенту слід проаналізувати штатний розклад представництва, подивитися, чи варто й далі зберігати величезний штат чиновників кількістю в 150 осіб, який і раніше, під час перебування в Криму, ніколи не заповнювався повністю. Тим більше – у Херсоні.
Може бути, нехай їх буде менше, але робота представництва та міністерства у справах Криму в складі Кабміну має бути спрямована винятково на повернення Криму в Україну, і вона повинна бути ефективною і зрозумілою кримчанам. Причому робота і представництва, і міністерства, і Кабінету міністрів має бути спрямована також і на Севастополь, оскільки там зараз взагалі не залишилося структур, які пов'язували б севастопольців з Україною, хоча в місті проживає значна частка етнічних українців. Поки ж ніхто в Криму не знає, що вже робить представництво, що воно має намір ще зробити, і яка користь від цього для кримчан.
Населення Криму повністю ізольоване від інформаційного поля України, одурманене й зомбоване російською пропагандою, дезорієнтоване і не знає правди ні про ситуацію в Україні, ні про ситуацію на Донбасі, а тим більше не в змозі інформувати населення України про ситуацію в Криму. Якщо органи влади в Україні хочуть, щоб у Криму збереглися перспективи його повернення, Київ має терміново подбати про формування українського інформаційного поля, яке б ефективно поширювалося на Крим, захистити інтереси української громади півострова, громадянські права всіх його мешканців, а це не можна зробити ні без ефективних ЗМІ, ні без зворотного зв'язку Криму з Україною.
Олесь Черемшина, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
В ці дні вихід єдиної найстарішої україномовної газети «Кримська світлиця» фактично припиняється – редакція отримала припис з'їхати з орендованого приміщення в будівлі евакобази «Артека». Засновники газети Міністерство культури України вже майже місяці не виплачують зарплату, мережа «Кримсоюздруку» відмовила у поширенні газети в мережі кіосків, а з другого півріччя 2014 року навіть постійні читачі не зможуть продовжити передплату, тому що газета не внесена в каталог.
Згідно з останнім переписом, у Криму проживають від 250 до 500 тисяч етнічних українців. Офіційно їх 24,5%, але насправді значно більше. Незважаючи на те, що більшість з них за час проживання в російськомовному Криму багато в чому русифіковані, проте багато з них в побуті говорять українською, по той бік нинішнього «кордону», тобто за Перекопом, у них залишилися родичі, ділові та дружні зв'язки, підприємницькі та просто людські інтереси. Коли Росія самовільно прийшла в їхній дім, їх ніхто не спитав ні як вони до цього ставляться, ні як вони мають намір жити далі, ні чи хочуть вони підтримувати зв'язки зі своєю батьківщиною.
«Нова російська влада» в тимчасово окупованому нею Криму в своїй «конституції» визнала українську мову державною, що є визнанням цією «владою», по-перше, наявності значної маси етнічних українців у Криму, по-друге, визнання нею за собою обов'язку забезпечувати їхні національно-культурні потреби – розвивати мову, організувати навчання дітей нею в школах, поширювати україномовні засоби масової інформації, створювати національно-культурне середовище для спілкування. Більше того, оголосивши українську мову однією з державних, «влада» тим самим зобов'язала всіх без винятку державних службовців володіти нею і користуватися в службовий час – готувати і поширювати нею документи «влади» тощо.
Однак це все на папері, а насправді все навпаки, у мовному питанні в Криму зараз усе зроблене, що називається, «по-російськи»: українські написи збиті на будинках, навіть на вокзалі й на керченському готелі, про що Крим.Реалії вже писали, замінені всі інші вивіски, навіть на «держраді» вивіска тільки російською, документи поширюються тільки російською, сайти влади – тільки російською, вивчення української мови в школах буде зведене до мінімуму і не розраховане на те, що учні (навіть майбутні держслужбовці) зможуть її опанувати до такого рівня, щоб могли користуватися у професійній діяльності.
Покинуті і забуті
Квінтесенцією русифікації кримського інформаційного простору є ліквідація найстарішої україномовної газети «Кримська світлиця», яка, як говорилося вище, зараз фактично змушена припинити своє існування.
«Безглуздо сподіватися на те, що «нова кримська влада» згадає про конституційне положення про мови і подбає про те, щоб єдина газета українською мовою в Криму не померла, – говорить головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула. – Нас викинули з орендованого приміщення, яке зараз зайняте під прийом міфічних «біженців з Південного Сходу», нас винятково з політичних мотивів відмовилися поширювати».
Проте закриття газети і всі її проблеми пов'язані не стільки з окупаційною владою, скільки з самим ставленням України до Криму, про необхідність повернення якого, здається, забули, а також до його двох мільйонів кримчан-громадян України, чверть яких – етнічні українці, до їхніх правових і соціально-культурних потреб.
Як стверджує Віктор Качула, до керівництва видавничим домом Міністерства культури України як його заступники прийшли Анатолій Сєріков та Віталій Сатаренко, які ще за влади Януковича прагнули фактично ліквідувати «Кримську світлицю» як культурно-просвітницьке видання для українців-кримчан і які програли судовий процес проти редакції газети.
Тому сьогодні вони все роблять для того, щоб колись єдина в Криму українська газета, яка не догодила їм, була ліквідована. «Вони вже три місяці не виплачують нам зарплату, – розповідає Віктор Качула, – не платять за оренду приміщення, не потурбувалися про внесення видання в передплатний каталог. І це при тому, що міністерство витрачає величезні гроші на роботу і розкрутку свого інтернет-порталу і навіть радіостанції, а наша газета могла б продовжувати виходити за набагато менші гроші, і сьогодні, в умовах тимчасової окупації Криму, це набагато важливіше, ніж сайт самого міністерства».
Немає слів – з їхнього ставлення до всього українського видно, що маріонетки Кремля не дадуть можливості «Кримській світлиці» виходити на півострові. Але у смерті газети навряд чи варто звинувачувати їх. Набагато важливіше, щоб свої ж брати кримчан-українців знайшли спосіб на період тимчасової окупації, який невідомо скільки може тривати, забезпечити і вихід газети, і боротьбу за поширення мови, і виконання владою обов'язків з організації навчання нею в школах, і взагалі функціонування українського інформаційного простору в Криму на період окупації.
Українці Криму не повинні відчувати себе покинутими і забутими Україною, а поки, на жаль, для інших висновків немає підстав
Кримські українці великі надії покладають на роботу, по-перше, представництва Президента України в Криму, яке, як відомо, функціонуватиме в Херсоні, по-друге, сподіваються на створення в складі Кабінету міністрів України спеціального міністерства у справах Криму, а також на призначення віце-прем'єра у справах Криму. Ці структури, по-перше, повинні забезпечити всі і політичні, і правові, і національно-культурні потреби кримських українців, кримських татар, а також і кримчан усіх інших національностей. Причому ці структури повинні діяти не тільки в інтересах кримськотатарського народу, як це збираються зробити зараз, але в інтересах усіх кримчан, оскільки найбезправнішою і найбільш дискримінованою в Криму є саме українська діаспора, що потрапила в ситуацію найменш захищеної.
По-перше, Україна не повинна допустити, ні щоб «Кримська світлиця» померла, ні щоб інформація з України, вже не важливо – українською або російською мовою, не доходила до жителів півострова. Якщо сьогодні деякі українські телеканали все ще транслюються кабельними мережами півострова, то з нового року, після перереєстрації, і це «неподобство» буде припинене.
Вже сьогодні Україні слід розпочати вести переговори з окупаційною владою Криму і висувати їм список вимог, які повинні бути забезпечені стосовно всіх кримчан на підставі норм не російського, а міжнародного права – свобода слова, свобода інформації, свобода зібрань, свобода пересування, навчання українською і кримськотатарською мовами, доставка газет і журналів з України, трансляція сигналу українських телерадіоканалів. Причому вестися ці переговори повинні на безкомпромісній основі вимог, обов'язкових за міжнародним правом і з позицій впевненості у своїй правоті. Причому слід врахувати, що підстави для таких переговорів в України є – одна тільки загроза відключити електропостачання півострова змусить окупантів виконати будь-які гуманітарні вимоги України.
Одна тільки погроза відключити електропостачання півострова змусить владу анексованого Криму виконати будь-які гуманітарні вимоги України
Багато українців у Криму сьогодні говорять, що якби відразу після анексії Криму, Україна, як це і очікувалося в Москві, припинила постачати в Крим енергію, продовольство, перекрила інші фактори життєзабезпечення на півострові, то масово піднялися б на протести кримчани вже за два-три тижні і без всякої зброї змусили б «маріонеток Кремля» повернути півострів назад Україні й відновити життєзабезпечення на ньому. На жаль, цього зроблено не було, проте зробити це ніколи не пізно. Чого вартий хоча б той факт, що сьогодні безмитне ввезення продовольства з України в Крим відкрите не стільки для постачання самого Криму, скільки для паразитування російських і кримських маріонеткових бізнесменів.
Сьогодні тільки мала дещиця українського продовольства, ввезеного до Криму, залишається на півострові і продається кримчанам за безсовісно завищеними цінами, а основна його маса, як свідчить інформація транспортників, доставляється до Керчі, там перевантажується у російські рефрижератори та інший транспорт і переправляється через протоку в Росію, де продається за завищеними спекулятивними цінами. Так доки ж Україна постачатиме все необхідне агресору, який веде проти неї війну без правил, окупанту частини своєї території?
Як виграти інформаційну війну
Але повернемося до інформаційного простору. Здається, що не тільки правоохоронні органи, а й нові куратори Криму в Кабінеті міністрів та адміністрації Президента повинні проаналізувати історію заснування «Кримської світлиці» з боку Міністерства культури і припинити його. Сьогодні найоптимальнішим варіантом було б встановлення і реформування газети для Криму безпосередньо Постійним представництвом Президента України в Криму.
Причому це має бути не маленька щотижнева газета, а оперативне та впливове друковане видання, здатне конкурувати в інформаційному полі з усією брехливою кримською пресою, яка поливає все українське брудом, досі називає владу в Україні «хунтою» і сприяє набору в Криму бойовиків для так званих «ЛНР» і «ДНР».
Проти узагальненої «Кримської правди» Україна повинна видавати такого ж формату велику щоденну газету, яка зможе доносити до збитих з пантелику кримчан всю правду і про Крим, і про Україну, і про Росію. Звичайно, що нині вже бездомна редакція «Кримської світлиці» у такому випадку повинна буде переїхати в Херсон, розташовуватися «під крилом» Постійного представництва Президента і забезпечуватися всім необхідним за потреби. Поряд із газетою, представництву слід було б заснувати також спеціальні радіостанцію і телеканал, які могли б безперешкодно транслювати на Крим, розповідаючи кримчанам правду і викриваючи брехню кримських ЗМІ, які сьогодні стали передовим загоном брехливої російської пропаганди і засобом інформаційної війни Росії проти України.
Це потрібно ще й хоча б заради того, щоб кримчани регулярно отримували, крім іншого, названого вище, й інформацію про роботу самого Постійного представництва Президента в Криму, роботу Кабінету міністрів України та міністерства у справах Криму і могли оцінювати їх, вносити свої пропозиції та виявляти ініціативу з підвищення ефективності їх роботи. До речі, в Криму вважають, що Президенту слід проаналізувати штатний розклад представництва, подивитися, чи варто й далі зберігати величезний штат чиновників кількістю в 150 осіб, який і раніше, під час перебування в Криму, ніколи не заповнювався повністю. Тим більше – у Херсоні.
Може бути, нехай їх буде менше, але робота представництва та міністерства у справах Криму в складі Кабміну має бути спрямована винятково на повернення Криму в Україну, і вона повинна бути ефективною і зрозумілою кримчанам. Причому робота і представництва, і міністерства, і Кабінету міністрів має бути спрямована також і на Севастополь, оскільки там зараз взагалі не залишилося структур, які пов'язували б севастопольців з Україною, хоча в місті проживає значна частка етнічних українців. Поки ж ніхто в Криму не знає, що вже робить представництво, що воно має намір ще зробити, і яка користь від цього для кримчан.
Населення Криму повністю ізольоване від інформаційного поля України, одурманене й зомбоване російською пропагандою
Населення Криму повністю ізольоване від інформаційного поля України, одурманене й зомбоване російською пропагандою, дезорієнтоване і не знає правди ні про ситуацію в Україні, ні про ситуацію на Донбасі, а тим більше не в змозі інформувати населення України про ситуацію в Криму. Якщо органи влади в Україні хочуть, щоб у Криму збереглися перспективи його повернення, Київ має терміново подбати про формування українського інформаційного поля, яке б ефективно поширювалося на Крим, захистити інтереси української громади півострова, громадянські права всіх його мешканців, а це не можна зробити ні без ефективних ЗМІ, ні без зворотного зв'язку Криму з Україною.
Олесь Черемшина, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції