В Україні зараз війна. Можна її назвати комбінованою. Чи ще якось. Це не змінює суті. У нас окупували величезну частину території – Крим. І хочуть окупувати ще. Майже кожен день гинуть люди. Поки рахунок жертв іде на десятки. Хоча уже є перша сотня загиблих українських вояків. Друга «небесна сотня». Дай Бог, щоб не було третьої! А ще кожен день – десятки поранених. І це війна не з карикатурними вождями «ДНР» чи «ЛНР», не з чеченськими чи кавказькими терористами. Направду, ми ведемо війну з Росією.
Війна – це не лише фронтові військові дії. Вона включає в себе важливі складники економічні, політичні. Зрештою, важливим складником війни є війна інформаційна. Так було, так є, так буде.
Війна стосується кожного. Навіть коли ти далеко від театру військових дій і, здавалось, твоє життя є мирним. Насправді, фронт проходить біля кожного з нас. І не обов’язково це видимий фронт...
Наші «зірки» люблять Росію
Недавно українській поп-діві Ані Лорак у Москві вручили російську музичну премію RU.TV. Вона була несказанно вдячна, фотографувалася зі статуетками у вигляді російських самоварів (такий символ цієї премії). Виглядало це і цинічно, і абсурдно. Адже на Донбасі російські диверсанти проливають кров українських солдат, а тим часом українська співачка дякує росіянам у Москві, що їй дали якусь премію. Проте на тлі дуету «Потап і Настя» Ані Лорак виглядала майже пристойно. Ті взагалі під час вручення премії RU.TV. почали запопадливо дякувати Росії, що та приймає українських артистів.
Та це лише квіточки. Таїсія Повалій, не просто співачка, а й політик, депутат Верховної Ради України, що потрапила туди за списком Партії регіонів, дала згоду відспівати на так званих «днях Росії», які будуть відбуватися в Криму в середині червня. Не думаю, що ця «примадонна» на окупованій росіянами території співатиме на волонтерських засадах. Схоже, «бідній» Повалій не вистачає депутатської платні на прожиття.
Яка думка після цього всього з’явиться в росіян? Що українці – люди продажні. Тому, чому б не підкупити, сиріч мобілізувати, пару сотень місцевих жителів Донбасу в проросійські «ополченці»? Чи розуміють згадані поп-зірки, що вони принципово не відрізняється від бойовиків, які воюють за російські гроші проти української армії. Адже і ті, і другі продаються окупантам.
Але прикро не лише за відвертий колабораціонізм окремих українців. Колаборанти є в кожного народу. Прикро інше. Цей колабораціонізм у нас толерується. Так, у деяких українських ЗМІ, соціальних мережах прозвучало засудження вчинку Ані Лорак. Але що з того? Хіба наші радіостанції чи телевізія відмовилася від пісеньок у виконанні цієї поп-зірки? Чи відмовилися від «продукту» «Потапа й Насті»? Чи бойкотуватимуть вони Таїсію Повалій? Колаборантів у нас не засуджують. До речі, за часів «народної Польщі» талановитій акторці Барбарі Брильській, яка знімалася в радянських художніх фільмах (часто – відверто пропагандистських), діячі польського кінематографу влаштували бойкот. У 80-х роках її перестали запрошувати зніматися в кіно. Скажете: несправедливо. Але нація, яка хоче вижити, мусить оборонятися. І талант, якщо він продажний, нормальною нацією не повинен толеруватися. Тому Польська держава зараз – член Євросоюзу, динамічно розвивається. А наша держава у стані кризи. Ще й отримала війну. Робіть висновки.
Зачаровані на схід
Втім то й біда, що висновків ми не хочемо робити. Давайте скажемо правду: більшість наших людей і далі культурно підтримує російських окупантів. І не тільки на Сході, Півдні чи в Центрі. А й на Заході. Наведу кілька побутових прикладів. Сідаю в маршрутне таксі, яке здійснює перевезення між Києвом та одним із міст Західної України. Екіпаж західноукраїнський. Біля водія красуються синьо-жовтий прапорець, а також прапорець Євросоюзу. І водночас цей самий водій показує пасажирам російський фільм про доблесних російських силовиків.
Заходжу в одному з міст Західної України в ресторацію. Офіціантка вдягнута в українську сорочку-вишиванку. Але на весь голос тут лунає російська попса. Жартома кажу: ви ж така україночка, а «годуєте» своїх відвідувачів музикою окупантів. Не доходить. Лише коли прошу вимкнути цю музику, вимикає.
Хтось, може, скаже: це ж дрібниці. Звісно, дрібниці. Але завдяки цим дрібницям маємо велику частину населення, «зачарованого на схід». Населення, для якого російська чи російськомовна попса, вважайте, вершина музичного мистецтва. Для якого російські серіали про бандитів і міліціонерів ледь чи не шедеври кінематографії. Для такого населення Росія – майже ідеал. Закономірно, виникає питання, чи можна чекати від таких людей ефективного опору російським окупантам?
P.S. Цікава новина. Ані Лорак, яка мала їхати разом із Повалій до анексованого Криму на «дні Росії», відмовилася від цього вояжу. У неї з’явилась «поважна причина» – їй треба відсвяткувати день народження свого чоловіка. Може, в цієї пані нарешті прокинулось щось патріотичне?
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Війна – це не лише фронтові військові дії. Вона включає в себе важливі складники економічні, політичні. Зрештою, важливим складником війни є війна інформаційна. Так було, так є, так буде.
Війна стосується кожного. Навіть коли ти далеко від театру військових дій і, здавалось, твоє життя є мирним. Насправді, фронт проходить біля кожного з нас. І не обов’язково це видимий фронт...
Наші «зірки» люблять Росію
Недавно українській поп-діві Ані Лорак у Москві вручили російську музичну премію RU.TV. Вона була несказанно вдячна, фотографувалася зі статуетками у вигляді російських самоварів (такий символ цієї премії). Виглядало це і цинічно, і абсурдно. Адже на Донбасі російські диверсанти проливають кров українських солдат, а тим часом українська співачка дякує росіянам у Москві, що їй дали якусь премію. Проте на тлі дуету «Потап і Настя» Ані Лорак виглядала майже пристойно. Ті взагалі під час вручення премії RU.TV. почали запопадливо дякувати Росії, що та приймає українських артистів.
Та це лише квіточки. Таїсія Повалій, не просто співачка, а й політик, депутат Верховної Ради України, що потрапила туди за списком Партії регіонів, дала згоду відспівати на так званих «днях Росії», які будуть відбуватися в Криму в середині червня. Не думаю, що ця «примадонна» на окупованій росіянами території співатиме на волонтерських засадах. Схоже, «бідній» Повалій не вистачає депутатської платні на прожиття.
Яка думка після цього всього з’явиться в росіян? Що українці – люди продажні. Тому, чому б не підкупити, сиріч мобілізувати, пару сотень місцевих жителів Донбасу в проросійські «ополченці»? Чи розуміють згадані поп-зірки, що вони принципово не відрізняється від бойовиків, які воюють за російські гроші проти української армії. Адже і ті, і другі продаються окупантам.
Але прикро не лише за відвертий колабораціонізм окремих українців. Колаборанти є в кожного народу. Прикро інше. Цей колабораціонізм у нас толерується. Так, у деяких українських ЗМІ, соціальних мережах прозвучало засудження вчинку Ані Лорак. Але що з того? Хіба наші радіостанції чи телевізія відмовилася від пісеньок у виконанні цієї поп-зірки? Чи відмовилися від «продукту» «Потапа й Насті»? Чи бойкотуватимуть вони Таїсію Повалій? Колаборантів у нас не засуджують. До речі, за часів «народної Польщі» талановитій акторці Барбарі Брильській, яка знімалася в радянських художніх фільмах (часто – відверто пропагандистських), діячі польського кінематографу влаштували бойкот. У 80-х роках її перестали запрошувати зніматися в кіно. Скажете: несправедливо. Але нація, яка хоче вижити, мусить оборонятися. І талант, якщо він продажний, нормальною нацією не повинен толеруватися. Тому Польська держава зараз – член Євросоюзу, динамічно розвивається. А наша держава у стані кризи. Ще й отримала війну. Робіть висновки.
Зачаровані на схід
Втім то й біда, що висновків ми не хочемо робити. Давайте скажемо правду: більшість наших людей і далі культурно підтримує російських окупантів. І не тільки на Сході, Півдні чи в Центрі. А й на Заході. Наведу кілька побутових прикладів. Сідаю в маршрутне таксі, яке здійснює перевезення між Києвом та одним із міст Західної України. Екіпаж західноукраїнський. Біля водія красуються синьо-жовтий прапорець, а також прапорець Євросоюзу. І водночас цей самий водій показує пасажирам російський фільм про доблесних російських силовиків.
Заходжу в одному з міст Західної України в ресторацію. Офіціантка вдягнута в українську сорочку-вишиванку. Але на весь голос тут лунає російська попса. Жартома кажу: ви ж така україночка, а «годуєте» своїх відвідувачів музикою окупантів. Не доходить. Лише коли прошу вимкнути цю музику, вимикає.
Хтось, може, скаже: це ж дрібниці. Звісно, дрібниці. Але завдяки цим дрібницям маємо велику частину населення, «зачарованого на схід». Населення, для якого російська чи російськомовна попса, вважайте, вершина музичного мистецтва. Для якого російські серіали про бандитів і міліціонерів ледь чи не шедеври кінематографії. Для такого населення Росія – майже ідеал. Закономірно, виникає питання, чи можна чекати від таких людей ефективного опору російським окупантам?
P.S. Цікава новина. Ані Лорак, яка мала їхати разом із Повалій до анексованого Криму на «дні Росії», відмовилася від цього вояжу. У неї з’явилась «поважна причина» – їй треба відсвяткувати день народження свого чоловіка. Може, в цієї пані нарешті прокинулось щось патріотичне?
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
