Варшава – Після окупації Криму Росією до Польщі прибуло півсотні утікачів з цього півострова. Серед них – два десятки кримських татар. Корінні жителі Криму залишили на батьківщині доробок усього життя, сподіваючись, що в Польщі їм вдасться налагодити свій побут. Польська держава зустріла втікачів гостинно, зараз усі вони чекають на рішення міграційних служб про надання статусу біженця. Утім, польські юристи застерігають, що ця процедура доволі складна, і далеко не кожен прибулець отримує позитивну відповідь. Радіо Свобода поспілкувалося з однією кримськотатарською сім’єю, яка хоче розпочати нове життя у Польщі. На їхнє прохання подаємо змінені імена.
40-річний Муса, кримський татарин, який у березні виїхав з Криму до Польщі, про пережите говорить з болем. Понад 20 років тому, повернувшись із Середньої Азії на рідну землю, він починав життя з низького старту. Тепер, залишивши півострів, він мусить знову все починати з нуля.
«Я все там залишив, у мене там майно, квартира, дуже гарна земельна ділянка, дім моєї дружини, який їй дістався у спадок від батька. Я все залишив, вони зруйнували моє життя. Ви це розумієте? Тобто – мої мрії, плани щодо дітей, що вони навчатимуться. Все це зруйноване», – говорить чоловік.
У Муси – троє дітей – син-студент і дві доньки-школярки. Дружину саме забрали до шпиталя, бо в дорозі четверта дитинка. Тепер уся сім’я мешкає в притулку для біженців й утримується за рахунок скромної як на польські ціни соціальної допомоги. Чоловік пояснює, що саме побоюючись за безпеку рідних зважився на відчайдушний крок – втечу за кордон. За його словами, він і його дружина – були активістами в мусульманському середовищі у Криму. Вони не погодилися з окупацією Криму Росією, брали участь в акціях протесту. Тому, каже Муса, атмосфера навколо його сім’ї швидко стала просто нестерпною.
Він розповів: «Були переслідування, підслуховування телефонів, на вулиці до мене підходили кілька разів з погрозами. Дітей у школі, де вони навчалися, називали фашистами, Мої дівчатка носять хустинки, то почали їх за ці хустинки смикати. Тобто почався такий скажений потік націоналізму відтоді, відколи Аксьонов, образно кажучи, взяв у свої руки владу».
Муса також додає: «У школі, де навчалися мої діти, було чотири дівчинки-мусульманки, які носили хустки на головах. Тепер тим двом, які там залишилися, вчителі прямо говорять: «Тепер тут наші закони, тепер тут фашистські закони не діють, тепер ви познімаєте хустини». Ви розумієте, націоналізм і шовінізм з боку росіян аж зашкалюють».
Батькові слова доповнює син Муси – 20-річний Адам. Юнак каже, що страшенно сумує за своєю малою батьківщиною. Адам належить до першого покоління кримських татар, яке народилося вже в Криму – після повернення депортованого народу на рідну землю. Хлопець навіть уявити собі не міг, що йому доведеться залишити півострів. Адам дуже переживає за своїх друзів і близьких. Про Крим він говорить: «Люди виїжджатимуть звідти, люди там просто не зможуть жити. В Україні Крим 20 років був вільним, а тепер це – окупована територія. Там не просто складно жити, там небезпечно жити».
Хлопець каже, що в Польщі йому довелося швидко подорослішати. Він відчуває свою відповідальність і за батьків, і за молодших сестер. Адам сподівається, що 1 вересня його сестрички підуть до польської школи, а він зможе продовжити перерване навчання за спеціальністю «журналістика». Не чекаючи на рішення польських міграційних служб про надання статусу біженця, Адам почав вивчати польську мову.
Процедура отримання статусу біженця складна і тривала
Чи отримають утікачі з Криму статус біженців у Польщі? Ленур Керимов, польський правозахисник, кримський татарин за походженням, каже, що на територію польської держави прибуло приблизно 50 утікачів з Криму. Два десятки з них – це кримські татари. Здебільшого, каже він, це активісти мусульманських релігійних общин.
«Вони переживали за свою безпеку, за безпеку своїх сімей. Передусім це віруючі люди, в Росії їх точно переслідували б. У Криму після так званого референдуму ефесбешники сиділи поряд з мечетями й записували, хто туди приходить, як часто, як він виглядає і так далі», – розповів Керимов.
Яцек Бялас, юрист із Гельсінського фонду прав людини, каже, що минулий 2013 рік у Польщі був рекордним за кількістю поданих заяв про надання статусу біженця. З таким проханням до польської держави звернулися 15 тисяч осіб – передусім громадяни Росії, Сирії, Афганістану, Грузії. Проте цьогоріч, говорить юрист, намітилася нова тенденція. Вперше другою за кількістю національною групою, що звертається до польської держави з проханням про надання притулку, стали громадяни України. На першому місці, пояснює експерт, – вихідці з Російської Федерації, зокрема чеченці.
За словами Бялася, прибульці дуже часто не уявляють собі, що таке процедура надання статусу біженця. У Польщі вона досить складна і тривала, пояснює юрист. Особи, які в’їжджаючи до Польщі повідомляють про бажання стати біженцями, потрапляють у спеціальні розподільчі центри. Польська держава виплачує прибульцям щомісячну допомогу в розмірі 750 злотих, тобто приблизно 180 євро. Утім, чим більша сім’я, тим менша грошова допомога на одну людину.
Прибульці не мають права залишати територію країни, допоки міграційні служби вивчають їхні справи. Утікач мусить довести, що вдома його життю загрожувала небезпека. Це вдається далеко не всім, наголошує Бялас. За його словами, на більшість заяв про надання статусу біженця у Польщі надходить негативна відповідь. Щодо втікачів із Криму він говорить: «Дуже важливою підставою для видачі негативного рішення є можливість так званої внутрішньої міграції. Якщо людина може в межах України переїхати до якогось більш безпечного регіону, то це може бути підставою для відмови у наданні статусу біженця в Польщі».
Доля втікачів із Криму хвилює українську і татарську громадськість Польщі. Дехто намагається допомогти сім’ям, які мусили залишити батьківщину. Корінні польські татари пропонують прибульцям із Криму переселятися у Білостоцьке воєводство, де є місця їхнього компактного проживання і діючі мечеті.
40-річний Муса, кримський татарин, який у березні виїхав з Криму до Польщі, про пережите говорить з болем. Понад 20 років тому, повернувшись із Середньої Азії на рідну землю, він починав життя з низького старту. Тепер, залишивши півострів, він мусить знову все починати з нуля.
«Я все там залишив, у мене там майно, квартира, дуже гарна земельна ділянка, дім моєї дружини, який їй дістався у спадок від батька. Я все залишив, вони зруйнували моє життя. Ви це розумієте? Тобто – мої мрії, плани щодо дітей, що вони навчатимуться. Все це зруйноване», – говорить чоловік.
У Муси – троє дітей – син-студент і дві доньки-школярки. Дружину саме забрали до шпиталя, бо в дорозі четверта дитинка. Тепер уся сім’я мешкає в притулку для біженців й утримується за рахунок скромної як на польські ціни соціальної допомоги. Чоловік пояснює, що саме побоюючись за безпеку рідних зважився на відчайдушний крок – втечу за кордон. За його словами, він і його дружина – були активістами в мусульманському середовищі у Криму. Вони не погодилися з окупацією Криму Росією, брали участь в акціях протесту. Тому, каже Муса, атмосфера навколо його сім’ї швидко стала просто нестерпною.
До мене підходили кілька разів з погрозами. Дітей у школі, де вони навчалися, називали фашистами
Він розповів: «Були переслідування, підслуховування телефонів, на вулиці до мене підходили кілька разів з погрозами. Дітей у школі, де вони навчалися, називали фашистами, Мої дівчатка носять хустинки, то почали їх за ці хустинки смикати. Тобто почався такий скажений потік націоналізму відтоді, відколи Аксьонов, образно кажучи, взяв у свої руки владу».
Вчителі прямо говорять: «Тепер тут наші закони, тепер тут фашистські закони не діють. Націоналізм і шовінізм з боку росіян аж зашкалює
Муса також додає: «У школі, де навчалися мої діти, було чотири дівчинки-мусульманки, які носили хустки на головах. Тепер тим двом, які там залишилися, вчителі прямо говорять: «Тепер тут наші закони, тепер тут фашистські закони не діють, тепер ви познімаєте хустини». Ви розумієте, націоналізм і шовінізм з боку росіян аж зашкалюють».
Батькові слова доповнює син Муси – 20-річний Адам. Юнак каже, що страшенно сумує за своєю малою батьківщиною. Адам належить до першого покоління кримських татар, яке народилося вже в Криму – після повернення депортованого народу на рідну землю. Хлопець навіть уявити собі не міг, що йому доведеться залишити півострів. Адам дуже переживає за своїх друзів і близьких. Про Крим він говорить: «Люди виїжджатимуть звідти, люди там просто не зможуть жити. В Україні Крим 20 років був вільним, а тепер це – окупована територія. Там не просто складно жити, там небезпечно жити».
Хлопець каже, що в Польщі йому довелося швидко подорослішати. Він відчуває свою відповідальність і за батьків, і за молодших сестер. Адам сподівається, що 1 вересня його сестрички підуть до польської школи, а він зможе продовжити перерване навчання за спеціальністю «журналістика». Не чекаючи на рішення польських міграційних служб про надання статусу біженця, Адам почав вивчати польську мову.
Процедура отримання статусу біженця складна і тривала
Чи отримають утікачі з Криму статус біженців у Польщі? Ленур Керимов, польський правозахисник, кримський татарин за походженням, каже, що на територію польської держави прибуло приблизно 50 утікачів з Криму. Два десятки з них – це кримські татари. Здебільшого, каже він, це активісти мусульманських релігійних общин.
«Вони переживали за свою безпеку, за безпеку своїх сімей. Передусім це віруючі люди, в Росії їх точно переслідували б. У Криму після так званого референдуму ефесбешники сиділи поряд з мечетями й записували, хто туди приходить, як часто, як він виглядає і так далі», – розповів Керимов.
Яцек Бялас, юрист із Гельсінського фонду прав людини, каже, що минулий 2013 рік у Польщі був рекордним за кількістю поданих заяв про надання статусу біженця. З таким проханням до польської держави звернулися 15 тисяч осіб – передусім громадяни Росії, Сирії, Афганістану, Грузії. Проте цьогоріч, говорить юрист, намітилася нова тенденція. Вперше другою за кількістю національною групою, що звертається до польської держави з проханням про надання притулку, стали громадяни України. На першому місці, пояснює експерт, – вихідці з Російської Федерації, зокрема чеченці.
За словами Бялася, прибульці дуже часто не уявляють собі, що таке процедура надання статусу біженця. У Польщі вона досить складна і тривала, пояснює юрист. Особи, які в’їжджаючи до Польщі повідомляють про бажання стати біженцями, потрапляють у спеціальні розподільчі центри. Польська держава виплачує прибульцям щомісячну допомогу в розмірі 750 злотих, тобто приблизно 180 євро. Утім, чим більша сім’я, тим менша грошова допомога на одну людину.
Прибульці не мають права залишати територію країни, допоки міграційні служби вивчають їхні справи. Утікач мусить довести, що вдома його життю загрожувала небезпека. Це вдається далеко не всім, наголошує Бялас. За його словами, на більшість заяв про надання статусу біженця у Польщі надходить негативна відповідь. Щодо втікачів із Криму він говорить: «Дуже важливою підставою для видачі негативного рішення є можливість так званої внутрішньої міграції. Якщо людина може в межах України переїхати до якогось більш безпечного регіону, то це може бути підставою для відмови у наданні статусу біженця в Польщі».
Доля втікачів із Криму хвилює українську і татарську громадськість Польщі. Дехто намагається допомогти сім’ям, які мусили залишити батьківщину. Корінні польські татари пропонують прибульцям із Криму переселятися у Білостоцьке воєводство, де є місця їхнього компактного проживання і діючі мечеті.
