Росія окупувала Крим, посилаючись на необхідність «захисту співвітчизників». На захопленому нею півострові, окрім «співвітчизників», які складають 58,3% населення, не потребували і не просили її захисту, нараховують близько 300 тисяч кримських татар і приблизно 500 тисяч українців (згідно з переписом 1991 року – 24,5% від двохмільйонного населення півострова), з десяток інших кількісно значущих національних громад. І якщо кримських татар, які мають свій Курултай і Меджліс, представництво в органах влади, розгалужену мережу національно-культурних організацій, так-сяк захищають від дискримінації й Україна, і Туреччина, і весь інший світ, зокрема й авторитетні міжнародні організації, то хто захистить на тимчасово окупованій території етнічних українців, які не мають нічого?
З'їзд біженців з Криму зібрався в кінці тижня в Києві для того, щоб вирішити проблеми тих, хто опинився за межами півострова. Не сперечаємося, це важливо, але в цій ситуації можливо, ще важливіше, насамперед створити програму захисту етнічних українців, що залишилися в Криму, тому, що вони вже першими зазнають дискримінації. Якщо з кримськими татарами кримська самопроголошена «влада» всіляко намагається знайти спільну мову, правда неодмінно на своїх, неприйнятних для кримських татар умовах, то з етнічними українцями вона взагалі не має наміру навіть розмовляти.
Українці в Криму не мають свого представницького виборного органу, існуючі національно-культурні організації розгромлені і в центрі, і в регіонах, вони не мають у своєму розпорядженні опори в органах влади, не мають самодостатніх ЗМІ, їх культура, релігія, мова, побут і звичаї – принижуються і нічим не захищені. Якщо кримських татар кримська «влада» намагається задобрити хоч і не реальними, але обіцянками, намагається знайти з ними спільну мову, хоча і вимагає за це покірності і співробітництва, то з етнічними українцями вона не має наміру взагалі церемонитися, не настроєна навіть розмовляти на теми їхніх громадянських і національних прав. Українці Криму виявилися новою, наймолодшою за термінами, але в той ж час найбільш незахищеною і найвразливішою, найбільш недосвідченою в справі захисту своїх прав, діаспорою, причому, створеною не зі своєї волі, а насильно, в результаті інтервенції завойовників.
Приниження і безправ'я
Це не перебільшення. У «кримській конституції» українська мова вважається державною, але, як і щодо кримськотатарської, ніхто не збирається це положення виконувати. У Сімферополі на вокзалі та на громадських будівлях замість того, щоб зробити вивіски і написи трьома мовами, познімали написи українською мовою і замінили їх російськими. Чому, якщо тепер не одна, а три мови є державними?
Погрозами змусили звільнитися директора єдиної української гімназії і все роблять для того, щоб перевести її в російськомовну. На будівлі вивісили російський прапор. Таврійський університет, що називався колись національним, перетворений у державний, де панує тільки «російський дух». З півострова прибрали весь український друк, українське телебачення, у віруючих Київського патріархату відбирають церкви, переслідують ієрархів. Вже не лише на вулиці, а й навіть і на робочих місцях в багатьох установах, зокрема в державних, встановлене панування радянської ментальності, яка не визнає національних відмінностей. Прапор України на номерних знаках машин завзято заклеюється триколірною наклейкою.
При спробі заговорити по-доброму про Україну, або ж спілкуватися українською мовою, наших співвітчизників грубо обривають і «ставлять на місце». Вивішування прапора України на будівлі Меджлісу витлумачене кримською прокуратурою (офіційна російська правова інстанція!) як виклик суспільству і ознака екстремізму. Кримські татари дали «самообороні» відсіч, але на їх місці українців навіть неможливо уявити – вони менш організовані, менш згуртовані, дезорієнтовані, тому що їх організації розгромлені, їх лідери та активісти – Андрій Щекун, Анатолій Ковальський та багато інших були викрадені «самообороною» та місцевими «терористами», їх катували, били, і вивезли за межі Криму. Більшість керівників і відомих активістів української громади покинули анексований півострів. Зрозуміло, що і зараз всяка спроба навіть культурної самоорганізації етнічних українців у Криму буде витлумачена владою як нацизм, фашизм, екстремізм і її учасники будуть переслідуватися і фізично, і морально, і юридично.
Газети Криму рясніють голослівними звинуваченнями України та українців у всіх кримських гріхах і бідах, хоча влада в Криму двадцять років як автономна і десять років як «регіональна ». Просто зараз вона намагається всю відповідальність перекласти на центр, і слухняні журналісти реалізують цю ідею. Інтернет заселений ботами, він рясніє брехнею, образливими погрозами і вимогами «забиратися з нашого Криму».
Весь набір психологічних рис «великоросійського шовіністичного держиморди», описаний ще Леніним в роботах «Про національну гордість великоросів» і в статтях про автономізацію, при потуранні влади і вслід за ксенофобськими заявами президії Верховної Ради автономії, а зараз «держради», виявляється сьогодні в Криму в усій своїй красі. Класика марксизму можна було б якраз до місця тут навіть процитувати, та не хочеться висловлюваннями радянського вождя поранити чутливу радянську ж натуру влади. Хоча багато видних кримчан, які перебувають при владі, або близьких до влади, провладних журналістів всіляко паплюжать Україну та українців, з якими пліч-о-пліч живуть все життя, їх мову та історію, не скупляться ні на соковиті звинувачення, ні на грубу і навмисну брехню.
Етнічні українці, які відносяться до Криму, як до своєї рідної землі, тому, що і вони, і їхні предки, на ній народилися і виросли, вони її захищали у війнах, доклали багато сил для розвитку Криму як економічного, так і соціального, сьогодні відчувають принизливий дискомфорт, тому що й офіційні органи влади в своїх заявах, і офіційний кримський друк, і кримські телеканали, і «самооборона» на вулицях, і просто самозвеличені в ході анексії Криму обивателі, не соромлячись, принижують їх гідність і честь, начебто вони неповноцінні кримчани, не їхні співгромадяни, не їхні земляки.
Росія прийняла доповнення до законодавства, згідно з яким будь-яка критика національної політики Росії, будь-яке обговорення необхідності підтримки української мови та культури, самої ідеї повернення або навіть зміцнення зв'язків Криму з Україною будуть витлумачені як екстремізм, сепаратизм і їх автор буде засуджений. Причому, якщо це звучатиме з вуст політика – 3 роки в'язниці, а якщо вийде з-під пера журналіста – 5 років позбавлення волі. Сьогодні, на відміну від інших національностей, етнічні українці в невизнаній і насильно приєднаній до Росії «Республіці Крим», з її самопроголошеною владою, дійсно потребують реального захисту своїх людських, цивільних прав та гідності.
Скрізь у світі держави пишаються своїм національним розмаїттям, пишаються людьми, які бережуть і захищають свою ідентичність, відмінну від ідентичності титульної нації, вивчають культурне, мовне і літературне різноманіття, допомагають розвивати національні мови.
Скрізь, але не в Росії. Там здавна люди, які бережуть і цінують свою ідентичність, відмінну від російської, – це вже нацисти, фашисти. Нещодавно в Росії заборонили символіку, яка, нібито, може мати відношення до фашистської. Під заборону, немає сумніву, підведуть і тризуб, і жовто-блакитний прапор, тому що, нібито під ними воювали «бендерівці», хоча відомо, що тризуб був символом ще Київської Русі, до історії якої апелює колишня Московія. А російський триколор розвішаний удосталь де потрібно, і де не треба, хоча, теж відомо, на боці фашистів під ним воювали власівці, в армії яких також широко використовувалася і жовто-чорна муарова стрічка, настільки улюблена нині в Криму прикраса всіх активістів і «самооборони».
Якою має бути програма захисту?
Звичайно, сьогодні офіційному Києву не до проблем етнічних українців в Криму, потрібно впоратися з проблемою сепаратистів на сході. Але Україна з цим, українці Криму вірять в це, успішно впорається. Диверсанти і сепаратисти будуть вигнані і покарані. З обранням президента і формуванням постійної, а не тимчасової, влади, Україна використає весь свій потенціал, затвердить європейські цінності, стане правовою державою, збудує демократичне громадянське суспільство. Кримчани всіх національностей не сміють навіть уявити, що все це буде здійснюватися без їхньої участі.
Програма захисту і порятунку етнічних українців Криму, як вони собі її уявляють, могла б складатися з програми максимум і програми мінімум. Загалом програма захисту – це програма неминучого повернення Криму до складу України. Але на перших етапах, поки Росія утримуватиме Крим, Київ силою державної влади і міжнародного впливу має підтримати кримських українців, кримських татар та людей інших національностей, цивільні та людські права яких вже почали порушуватися з боку Росії.
Кримські українці вважають, що ці, викладені нижче, та інші вимоги до Росії щодо захисту цивільних і людських прав кримчан мають бути викладені в спеціальному документі від імені Президента України, Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, який сформується після завершення виборів і їх офіційного оформлення/
Перелік вимог має бути офіційним від імені України під патронатом ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій спрямований Президенту Росії, Державній думі та Уряду Російської Федерації з пропозицією оголосити перехідний період для повернення Криму до складу України.
Цих норм і вимог мають дотримуватися в цей перехідний період. Упродовж цього періоду у визначений термін Росія зобов’язана вивести з Криму всі свої військові формування, включаючи Чорноморський флот, оскільки всі угоди щодо нього Росією розірвані в односторонньому порядку, ліквідувати в Криму всі окупаційні органи влади, скасувати своє законодавство, незаконно поширене на територію Криму, передати Україні для притягнення до відповідальності всіх громадян України, які скоїли злочини проти державності України, – депутатів так званої «Держради», керівників і міністрів Ради міністрів, керівників і депутатів органів місцевого самоврядування, які тимчасово діяли на території України в окупованому Криму, співробітників всіх правоохоронних органів так званої «Республіки Крим», повернути Україну все незаконно забране майно, компенсувати завдані Україні збитки, і повернути Крим під юрисдикцію України, забезпечивши дотримання прав і свобод жителів Криму на весь перехідний період.
По-перше, жителі Криму відповідно до закону про тимчасово окуповану територію мають вважатися не діаспорою, а повноправними громадянами України, і Київ повинен вимагати від Росії та міжнародного співтовариства забезпечення на період окупації за ними такого ж обсягу прав і повноважень, яким володіють всі громадяни України, і не звужувати їх до куцих прав громадян Росії.
Особливо це стосується прав на зібрання, громадські організації, свободу слова, та інші. Вимагати від Росії застосування у Криму в цих сферах не дискримінаційного законодавства Росії, а законодавства України, яке відповідає міжнародному праву.
По-друге, слід було б організувати силами Постійного представництва Президента в Криму, народних депутатів Верховної Ради, зокрема від Криму, Кабінету Міністрів України, представників ООН та ОБСЄ, міжнародних правозахисних організацій у різних сферах, встановлення постійного та ефективного міжнародного моніторингу дотримання громадянських прав мешканців Криму, прав людини в Криму з обов'язковими періодичними звітами з цієї проблеми на міжнародному рівні.
Треба вимагати від Росії визнання на законодавчому рівні за кримчанами, яким насильно вручені російські паспорти, і хто цього забажає, офіційного права на подвійне громадянство з Україною без будь-якої дискримінації чи обмежень у цій сфері, і вільного доступу їх на територію України.
Органи влади України повинні вимагати повернення Постійного представництва Президента України назад з Херсона до Криму, гарантій та забезпечення його повноцінної діяльності як захисника і гаранта демократичних прав і свобод громадян України, що проживають в Криму.
Україна, як держава-засновник ООН, має вимагати від Росії повної реалізації положення конституції про державний статус кримськотатарської та української мов і рівного їх застосування в усіх сферах, зокрема і в дошкільному вихованні, середній та вищій освіті, в органах державної влади, в ЗМІ, на виробництві, в поштовому зв'язку, в громадських місцях. Забезпечити в Криму подальше розширення виробничої та організаційної бази освіти українською та кримськотатарською мовами.
Необхідно державними зусиллями влади України вимагати легалізації та реєстрації на умовах міжнародного права та українського законодавства всіх національно-культурних організацій як українців, так і кримських татар, їх вільної роботи на основі більш лояльного українського законодавства про громадські об'єднання, не застосовування норм російського законодавства для «маркування» громадських та національно-культурних організацій принизливим прізвиськом «іноземний агент», як дискримінаційного за своєю суттю.
Слід вимагати від Росії розпуску та притягнення до відповідальності в Криму так званої «кримської самооборони» як незаконної парамілітарної організації, що діє незаконними способами для обмеження прав та свобод кримчан різних національностей, яка здійснила відверті злочини проти прав громадян, проти державних символів і громадянських прав українців і кримських татар, видачі Україні її керівників, винних у вчиненні злочинів, та притягнення їх до відповідальності.
На підставі міжнародного законодавства потрібно вимагати від Росії створення спеціальних програм для дошкільної, середньої та вищої освіти в Криму, які б виключали наявність помилкової інформації з історії, літератури, державного будівництва, політики як самої Росії, так і СРСР, так і України, так і країн СНД, інших країн світу та міжнародних організацій. Зі шкільних програм в Росії мають бути виключені програми релігійного виховання учнів у дусі російського православ'я, що містять пропаганду помилкових цінностей «російського світу», спотворене уявлення про історію та роль релігійних вчень світу.
