Доступність посилання

ТОП новини

Навіщо Путіну День перемоги?


Олег Панфілов
Олег Панфілов
Років 17 тому моя поїздка в чеський Пльзень збіглася зі святом Дня визволення, який в Чехії, як і в усій Європі, відзначається 8 травня. Місто в 1945 році звільняли американські війська, тому всі будівлі були прикрашені прапорами США, прапорами союзників, у тому числі і російськими чомусь, не радянськими. На околиці міста стояли американський літак і бронетехніка часів Другої світової війни, в парках американські військові оркестри грали джаз і легку музику, вулицями ходили ветерани. Головною подією був прийом в ратуші, вшанування ветеранів, подарунки, квіти. І все. Не було бравурних маршів, парадів військової техніки і трибуни з начальниками.

У той час і в Росії вже не було військових парадів, тільки цивільна хода, традиційні зустрічі ветеранів, з незмінними 100 грамами і казанком з рідкісною на війні гречаною кашею. Ветеранів з кожним роком все менше і менше, а кожне свято для них ще було і стресом під час зустрічей з однополчанами і спогадів.

Власне, і раніше в СРСР військові паради були рідкістю – за Сталіна перший і єдиний пройшов 24 червня 1945, коли солдати кидали до стін Кремля повержені знамена. До 1948 року День перемоги був неробочим днем, потім знову буднім. Святковим його вирішив зробити Брежнєв у 1965 році, і потім кожні десять років на Красній площі проводилися військові паради.

Постійно День перемоги стали відзначати в 1995 році за Єльцина, це були цивільні маніфестації. Військовим святом з обов'язковим парадом військ, технікою, ракетами і прольотом над Коасною площею військових літаків День перемоги став уже за Путіна в 2008 році.

Путін повернув святу пропагандистський сенс. Тепер до параду заздалегідь готуються, репетирують, по телебаченню докладно розповідають, скільки буде танків і літаків, які балістичні ракети провезуть площею, скільки солдатів пройдуть маршем. У радянський час для військових дипломатів паради військової техніки були чи не єдиною можливістю розглядати, чим володіє СРСР. Для радянського уряду також важливо було продемонструвати міць зброї, полякати своїх явних і потенційних супротивників.

Президент Єльцин ненадовго повернув Дню перемоги статус народного свята,
Путін вирішив, що День перемоги, головним чином, має бути мілітаристським карнавалом російського марнославства
дав можливість ветеранам, яких і так не балували увагою, хоча б на один день перетворитися на героїв. Путін вирішив інакше – День перемоги, головним чином, має бути мілітаристським карнавалом російського марнославства. І понеслися танки, літаки, ракети, тисячі марширувальників. А на додачу пару десятків немічних старих які, за задумом Путіна, повинні виконувати роль «переможців ворогів Росії», що важливо для виконавців сучасного російського заклику – «нашідєдивоєвалі».

Чому Кремль так вчепився за День перемоги? Думаю, є кілька причин. Перша – внутрішня, як громовідвід від численних проблем економічного, політичного, соціального характеру. Для Кремля важливе не лише саме свято, а й ідеологія, побудована на спогадах про колишні, здебільшого вигадані та яскраво розписані в мемуарах воєначальників перемоги. Мілітаризм повинен гуртувати населення, вселяти в нього дух майбутніх перемог. І що особливо важливо, мілітаризм означає чітку дисципліну, засновану на підпорядкуванні командиру. Ім'я командира ви знаєте.

Друга причина – зовнішня. Налякати численних ворогів, яких Путін встиг наплодити – це і європейці з їхніми вічними запитаннями про демократію, і американці з їхньою наймогутнішою армією та економікою. Звичайно, західники знають, що вишколені солдати на військовому параді – це елітні частини, яких небагато в Росії. Техніка, хоча й пофарбована і виглядає як нова, насправді – застарілі зразки, непридатні в сучасній війні.

Другу причину серйозно розглядати не варто, вона небезпечна тільки кількістю тієї самої техніки. Для відновлення військового параду є головна причина – російський народ. Це свято гуркоту і брязкоту техніки – виключно для нього. Щоб люди забули про свої претензії до Путіна і заворожено дивилися на велич Росії, що проїжджає, тупає і пролітає повз них.

Найцікавіше – і Путін думає, що якщо він наприкінці параду закличе весь
Путін думає, що якщо він наприкінці параду закличе весь російський народ захоплювати Аляску, то росіяни, не замислюючись, виконають його наказ
російський народ захоплювати Аляску, то росіяни, не замислюючись, виконають його наказ. Дорогою вони ненароком можуть затоптати ще живих ветеранів, і з криками «нашідєдивоєвалі» почнуть громити все підряд – можуть і Ейфелеву вежу звалити, і Тауер розібрати по камінцю, а потім з криками «ВДВ» плюхнутися в сімейних трусах в Женевське озеро, з горла насолоджуючись французьким коньяком.

Втім, Путін не перший, хто вигадав використовувати капітуляцію Німеччини у своїх особистих цілях. Його давній попередник тов. Сталін теж мріяв про такий день – щоб радянські люди забули про репресії, надривне будівництво комунізму, голодомор і ГУЛАГ. За перші 28 років існування радянської влади СРСР встиг взяти участь у десяти війнах, і жодна з них не могла претендувати на почесну роль всенародного свята. Остання війна – радянсько-фінська, взагалі була тяжкою ганьбою. За кілька місяців радянська армія втратила близько 150 000 осіб убитими, 17 000 – зниклими без вести, і 325 000 – пораненими.

Після закінчення Другої світової війни радянська, а потім російська армія брала участь ще в декількох десятках війнах і військових конфліктах – або як воююча сторона, або як співчуваюча, поставляючи техніку, боєприпаси та інструкторів. І, як і раніше, жодна з цих воєн не була для СРСР, а потім і Росії виграшною або, принаймні, геополітично вигідною. Напевно, Путіну про це розповідали творці сучасної ідеології мілітаристського патріотизму. Можливо, навіть переконували, що придушення повстанців в НДР, Чехословаччині та Угорщині, окупація Афганістану, підтримка сепаратистів у Карабасі, Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії не можуть бути тими подвигами, якими треба пишатися.

День перемоги 9 травня для Путіна – ідеальне свято. Звучна патріотична назва війни – Велика Вітчизняна, а не Друга світова війна, не в СРСР розпочата і не в СРСР закінчена. З історичної точки зору і Велика Вітчизняна може називатися війною тільки за фактом початку – 22 червня 1941 року, а закінчитися вона мала влітку 1944 року, коли радянські війська перетнули державний кордон. Тобто кордон Вітчизни. Але і Ленін, і Сталін, а тепер і Путін мріють про світове панування, тому радянські війська в 1944-му продовжили розширювати межі майбутньої Вітчизни – з Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, на якийсь час Югославією та Албанією.

У путінського 9 травня є ще одна мета – нагадати, куди ступав чобіт радянського солдата. У мілітаристської ідеології є супутній елемент, який, як вважає Путін, заснований на міжнародному праві. Це право російськомовних залишатися російськомовними, в тому числі і в тих країнах, де російськомовні в меншості. Путінські генерали готові виконати роль правозахисників і відстояти право на російську мову. Навіть якщо ця мова давно вже не пушкінська і не тургенєвська, а то й частково матірна. Для Путіна головне – причина почати захищати. При цьому, забуваючи захищати корінних носіїв мови в Росії від негараздів, криміналу і високих тарифів.

Для Путіна День перемоги – ще одна можливість пропаганди своєї уявної величі. Путін не відбувся як політик, він розлякав сусідів, посварився з Грузією,
Для Путіна День перемоги – ще одна можливість пропаганди своєї уявної величі
Молдовою, балтійськими країнами, тепер з Україною, поховав економіку Росії, налаштував проти себе весь світ. Путін залишився тільки зі зброєю, яка може лише короткий час охороняти його спокій, але вона має властивість руйнуватися або бути знищеною противником.

І, зрештою, поки радісне і натхненне погрозами населення вимагатиме «продовження банкету», не розуміючи, що похмілля буває не тільки від улюбленого алкоголю, а й від незрозумілої та небезпечної політики, свято для Путіна – це тимчасовий моральний успіх. Але, як і всі свята, День перемоги закінчиться наступного дня, в ніч на 10 травня.

Не знаю, чи потрібно Сталіна, Хрущова або Брежнєва вважати мудрішими, ніж Путін. Вони були лідерами закритої тоталітарної комуністичної системи, вони теж любили воювати і, зрештою, привели СРСР до розпаду. Чи знає це Путін, який ще не збудував нову імперію, але вже руйнує своє майбутнє?

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG