Газети російською мовою, призначені для протидії сепаратизму, готують до друку журналісти і громадські діячі для Сходу та Півдня України. Про це розповів Радіо Свобода один із ініціаторів такого проекту, народний депутат Олександр Доній. Одна з таких газет уже виходить у Криму – видання «Настоящий Крым». На поки що анексованому Росією півострові вдалося розповсюдити 150 тисяч її примірників. Потім дійшла черга до газет «Настоящий Донецк» і «Настоящий Луганск». У планах також є інформаційні бюлетені «Настоящая Одесса» і «Настоящий Харьков». Фінансування проекту забезпечує депутатська група «Суверенна європейська Україна», яка не втручається у редакційну політику видань, зазначив Олександр Доній.
– Ну, власне, є про що поговорити, передовсім, у зв’язку з тими подіями, які відбуваються на південному-сході Україні. На жаль, напруження там не вщухає. Цей тиждень приніс чергові спалахи і в місті Слов’янську на Донеччині, і в самому Донецьку і так далі. Не варто все перераховувати, той, хто слідкує за новинами, все прекрасно знає. І чому ми саме про це говоримо з паном Донієм? Річ у тім, що стали видавати цікаві проекти, як мені здається. Передовсім, готуються газети, раніше був бюлетень «Інформаційний Крим». Він вже не виходить напевно?
– Виходить.
– Виходить і досі. Що цікаво – вийшло понад півтори сотні тисяч примірників. Але не тільки це видання. Виходить ще «Наш Донецк», «Наш Луганск», «Наша Одесса», «Наш Харьков» саме російською мовою – це принципове питання. Тобто адресат – саме мешканці південного-сходу України, так? Саме це один із приводів нашої розмови і я хочу Вас попитати, крім подробиць того, що Ви видаватимете, Ви дійсно сподіваєтеся переламати цю ситуацію, щоб більше було довіри київській владі серед пересічного населення південного-сходу України? Так я Вас розумію?
– Дивіться, як прийшов до необхідності такого проекту, чому ми це робимо. Коли почалися події в Криму, Росія почала інспірувати псевдореферендум – я одразу поїхав до Криму, поїхав не лише по військових частинах, а й по осередках кримських татар, по кримських осередках і після того зробив доповідь до Верховної Ради, де підготував 17 пунктів, до речі всі вони не стосувалися військового спротиву, що треба було зробити, щоб не допустити цей референдум. На жаль, більшість цих пунктів не були взяті до уваги центральною нашою владою ані тоді, коли я казав про необхідність закрити кордони з Російською Федерацією, ні про запрошення миротворців з ООН і НАТО, ні про наради з головами міських, селищних, сільських рад Криму, щоб забезпечити їм з одного боку захист центральної влади, а з іншого боку – закликати, щоб вони не проводили референдум. Багато таких речей не було зроблено. І один з моментів, на я кому я наголошував, – це необхідність контрпропаганди, зокрема, видання агітаційної або інформаційної продукції, щоб доносити слово правди, тому що є невелика частка диверсантів, які засилаються Росією, є частка «5-ї колони», а значна частина збайдужілого населення, кому промивали мізки через російські…
– Ви маєте на увазі не лише ситуацію в Криму, де на жаль, ми поки що втратили цю територію. Поки що – ключове слово. Але вже зараз Ви говорите про те, що відбувається, зокрема, на Донеччині.
– От я розповідав, що це було приводом для осмислення. І щоб кримська ситуація не повторилася в інших регіонах. Тому я з цією пропозицією посилення інформаційної кампанії виступав у Верховній Раді. Не дослухалась, на жаль, влада до цієї пропозиції. І ми заснували самі інформаційний центр протидії сепаратизму «Наша земля» і почали видавати газету. Для Криму ми видали 150 тисяч примірників тоді проти того референдуму. Ми задіяли 4 мережі і лише троє з наших активістів було заарештовано.
– Ви поширювали безкоштовно ці видання?
– Безперечно, це безкоштовно. Це інформація альтернативна російським мас-медіа, тобто ми не ставили на меті щось зробити навпаки, ми повинні доносити слово правди. І я вперше в житті взагалі почав щось видавати російською мовою, бо всі, хто читають українську – вони і так на нашому боці, вони і так мають доступ до якоїсь інформації чи в інтернеті, чи через україномовні мас-медіа. Тобто тут йшла мова про те, щоб дійти до тих, хто не читає наших видань. Ще раз кажу, що значною мірою до збайдужілого населення. Дуже прикро, але за ці півтора місяця ані уряд, ані РНБО не почав видавати нічого аналогічного, і ми, зрозуміло на свій страх і ризик, і за власної можливості почали видавати такі газети, знову ж таки російськомовної, для Харкова – «Настоящий Харьков», для Донецька – «Настоящий Донецк», для Луганска – «Настоящий Луганск» і для Одеси – «Настощая Одесса». І продовжуємо їх випускати. Ми шукаємо волонтерів – журналістів, які дописують, місцевих, відомих, наприклад, з Донецька блогер Казанський…
– Так, Денис Казанський дуже відомий…
– Він так само дописує. Тобто це люди, які готові бути волонтерами, бо це волонтерський проект. Так само ми шукаємо людей, які розповсюджують. У Криму зараз великі проблеми з поширенням.
– Тобто Ви намагаєтеся і далі в Криму поширювати?
– Безперечно. Тому що ми вважаємо, що Крим – це наша земля. Я взагалі нагадаю, що мій рід 150 років живе в Криму, і там могили пращурів і рідних. Тобто зі степового Криму. І зараз є велика проблема, тому що зараз велика кількість знайомих була змушена мігрувати чи до Києва, чи до Львова, це і українці, і кримські татари. А ті, що там залишилися – вони знаходяться не просто під тиском, а в реальній небезпеці. Я Вам скажу, що я от списався з Новоазовська з депутатом міськради, єдиним, який підіймав там і зберіг український прапор – Коваленко, то є реальна небезпека для цих людей, ми бачили чим закінчилось таке протистояння в Горлівці, коли такому самому депутату, який захищав український прапор…
– Ще й як з’ясувалося, що загинув, на жаль, студент КПІ, підтверджено. Який поряд був поряд із паном Рибаком.
– Це просто проти нас зараз борються садисти. Ми повинні з одного боку дбати за інформування населення, а з іншого боку за захист наших активістів – це теж реальна проблема. І в цьому плані, от коли Ви запитали чи сподіваємось, наша невеличка команда, подолати цю ситуацію. Звичайно, я свідомий того, що ми не зможемо лише п’ятьма газетами здолати всю інформаційну махіну, яка йде з російського боку. Але показати приклад дієвості, ініціативності і часто навіть відсутності страху – ми можемо. Підштовхнути державу, цей великий механізм, який, на жаль, значною мірою поки що або саботує процес боротьби, або не усвідомлює, або не компетентний. Я не знаю, яке означення обрати, але те, що цій діяльності немає – це факт. Де наша контрпропаганда з боку української держави? Я постійно приводжу приклад, що коли ми були в «Народному русі», я був у 90-му році обраний заступником голови «Народного руху»…
– Ще був Радянський Союз тоді?
– Боролися за незалежну Україну. Так от тоді ще не друкарні, а ксерокси друкували…
– Не було ніякого інтернету…
– Вони не замовкали. Друкували навіть не десятки, не сотні тисяч, а мільйони листівок, і значною мірою для сходу і для півдня, для того, щоб пояснювати позицію. У нас зараз я не бачу такої інформаційної кампанії. Потрібно не лише їхати, до речі, була одна з цікавих ідей провести виїзне засідання Верховної Ради України в Донецьку. Подавав таку пропозицію один з позафракційних депутатів. Чому ні? От мені здається, що депутати повинні показувати приклад і дієвості, і того, що вони повинні боронити Україну…
– Якесь офіційне пояснення відмови проводити таке засідання в Донецьку було чи просто в тіні залишилося це все?
– Я Вам скажу, що приклад був у Криму, я ж їздив у Крим спеціально, коли там проводилася підготовка до псевдореферендуму і був останнім депутатом, який відвідав Севастополь. Так от нас тоді навпаки керівництво Верховної Ради просило не виїжджати з Києва. Тобто не лише не заохочувало, а навпаки.
– Відкрито були в Севастополі тоді, чи інкогніто?
– Ну, я пересуватись змушений був на пів конспіративно, а виступав, звичайно, відкрито, тобто я виступав на мітингу в Севастополі, він завершився побиттям українських активістів. І там постраждали, з моїх там помічниць… А до нас чіплялися в Сімферополі, до моїх там помічників за те, що спілкуються українською між собою. Мені допомогла кримськотатарська громада, для мого пересування. Аналогічно, Ви бачите, які небезпеки у нас на сході та півдні, де «5 колона» Росії, російські фашисти, вони орудують. І на цей момент без дієвих спецоперацій обмежити їхню діяльність неможливо. Для більшої категорії населення повинен бути переговорний процес, повинна бути інформаційна кампанія, але це повинен бути процес, не говорити про це, а робити.
– Дані соцопитувань свідчать, що насправді більшість населення півдня, сходу України не хочуть до Росії. Але, водночас, там є і певна частка тих, хто налаштований проти України, особливо в Донецьку, на Луганщині, вони не становлять такої переважної більшості. Значна частина людей, вона, так би мовити, ні туди, ні сюди. Ви погоджуєтеся з цим? Ви до них хочете звернути ось ці газети? Що треба зробити, на Ваш погляд, що Ви вже робите, щоб ця молодь звернула увагу на ці видання – на «Нашу Одессу», на «Наш Донецк», на «Наш Луганск»?
– Я скажу і про позитивні приклади. Нещодавно повернулася наша команда. От я ініціатор цієї пропагандистської, вірніше скажемо інформаційної такої кампанії. А безпосередньо наш офіс і займається випуском – Оксана Коропчук у нас є шеф-редактором цього видання. От вона нещодавно повернулася із Донецької області, де налагоджувала якісь контакти. І що приємно, що входять нові люди в цю мережу. Я от був у Харкові, а до мене підходили на площі Свободи, якраз через півгодини після побиття встиг приїхати. Підходило дуже багато людей, здебільшого російськомовних. Це люди, які можливо раніше не були залучені до наших політичних, громадських, культурних акцій, але тепер вони проявляють це. Я от сьогодні подзвонив, дуже яскравий приклад, Олексію Гончаренко в Одесу, це молодий політик…
– Депутат одеської міської ради?
– Так. Який був, а можливо і досі є, навіть не скажу, ідеологічним опонентом, тому що у нас різниця деяких поглядів там у культурній площині, в гуманітарній сфері. Він, якщо я не помиляюся, був представником Партії регіонів, який зараз займає не просто там дієву позицію, а показову позицію…
– Проукраїнську саме, Ви маєте на увазі?
– Так. Не займають навіть представники нашого уряду. Ця людина раніше виступала в ідеологічному плані за посилення російської мови, тобто у тому напрямку, де у нас не збігаються погляди. Але зараз, коли є варіант радикального вибору між ворогами й Україною, такі люди зайняли дуже чітку позицію. І нам потрібно навчитися от з такими людьми спілкуватися, знаходити точки дотику, а не з тими, хто зараз репрезентує Партію регіонів і Компартію, які нас підштовхують до якогось там меморандуму в Верховній Раді. От ті, хто зараз ретранслюють позиції Кремля – вони вороги!
– Ці видання, давайте трошки деталі розкриємо, це щоденники чи щотижневики?
– Ні, ми, значить, видаємо раз на тиждень по газеті, але у нас виходить їх п’ять, фактично одна на тиждень, тобто це по кілька чисел у місяць. Це велике навантаження, це кожен журналіст може сказати. І до нас ще прохання з інших міст, я не знаю, чи зможемо ми потягнути, але просять із Запоріжжя, просять з Херсона. Ми зараз думаємо над можливістю розширення…
– Де Ви гроші берете? Це ж не жарт 150 тисяч кримське було видання?
– Тут допомогли депутати з групи, я звернувся, тому що власних там коштів не маю таких, депутатів групи «Суверенної європейської України» скинулися і почали видавати, принаймні ми домовилися до завершення…
– Великі політики та підприємці за Вами не стоять, можливі кандидати в президенти?
– Ми домовлялися, що ніякої політичної реклами там немає. Якщо Ви проаналізуєте всі видання, то там жодної згадки, наприклад, депутатської групи немає, прізвищ цих депутатів немає. Тобто ми світимо невеличку нашу команду, яка цим займається, бо люди усвідомили, що не йде мова про політичне реноме, а йде мова про життя країни. У цьому плані я здивований, дивіться, скільки у нас зараз є кандидатів у президенти про які Ви згадали? Йдуть вже білборди, йдуть вже телевізійні реклами, що коштує в сотні тисяч разів більше, не в десятки разів, так? Ну, невже не можна пустити десяту частину коштів, які вони витрачають на свою президентську кампанію, на інформаційну боротьбу із російським агресором. Та видавайте газети якісь, та видавайте листівки для Донеччини, Луганщини, Запоріжжя. Чому вони обвішують білбордами Україну і про це не дбають? От для мене, відверто кажучи, дивина. От мені все рівно, за великим рахунком, хто стане президентом в Україні з українських кандидатів, там міським головою. Мене зараз хвилює ситуація збереження України. Чому їх більше хвилюють вибори – я не дуже розумію.
– І це, дивіться, наприклад, «Наш Донецк» – це раз на тиждень. Це хроніка останніх подій, як це виглядає? Просто я не тримав, на жаль, в руках це видання.
– Якби я знав, я б сьогодні приніс всі видання, але я думаю, що ще буде нагода до Вас завітати.
– Це автори місцеві, той же Денис Казанський, так, наприклад?
– У нас є співпраця з усіма цими регіонами. Тобто є загальні матеріали, які є в доступі широкому, але, скажімо, є в інтернеті, але їх не може прочитати якась бабуся з цього Слов’янська чи з околиці Донецька, тобто ми їх друкуємо…
– До Слов’янська, до речі, доходить це видання?
– Ну, ми намагаємося. Наприклад, у Криму ми доставляли навіть по селах, не лише по містечках. А навіть по селах. Але зараз у Слов’янську, ну я Вам скажу, що сьогодні, от я бачився з донецьким письменником Олексою Чупою, є проблема, який останнім був з наших друзів у Слов’янську, там вже зустрічають зі зброєю прямо на пероні. Тому реально в цьому місті є реальна небезпека зараз для поширення нашої продукції. Тобто ще раз кажу, що ми повинні розуміти, що з одного боку поширювати інформацію, а з іншого – не втратити життя жодного з наших волонтерів. Це реальність. Тому от зараз у нас під питанням поїздка до Маріуполя і Новоазовська. І подивимося, чи можуть забезпечити безпеку та захист представники правоохоронної системи, армії. Будемо намагатися координувати тут дії.
Ще раз кажу, що з одного боку ми зацікавлені в поширенні інформації правдивої, з іншої – не потрібно втрачати жодного з наших волонтерів. Але відповідаю на Ваше запитання, і «Настоящий Донецк», і «Настоящая Одесса» – вони між собою, ці видання, співпрацюють. А щоб інформація про одне місто поширювалося в інше, то до чого може довести? От, грубо кажучи, що відбувалося в Криму, кримчани навіть самі бачать. Тепер важливо донести інформацію до Донецька. Що відбувається в Донецькій області самі донеччани бачать, про це зараз важливо донести інформацію до Одеси – у що може перетворитися Одеса, якщо туди прийдуть російські терористи. Тому у нас, при наявності волонтерів у кожному регіоні, є одна така велика редакція, ще раз кажу, шеф-редактор – це Оксана Коропчук, а випусковий редактор – це Віталій Селик, молоді люди...
– Це в Києві основна редакція?
– Так, звичайно, в Києві.
– От Ви людина, яка сприяє виданню цих п’яти поки що газет, яка бувала і в Харкові, збираєтеся поїхати у Маріуполь, були і в Криму, Ваш прогноз, якщо це можливо, напруження не вщухає на південному-сході України, вдасться зберегти цілісною Україну як державу чи ні?
– Я скажу, що особисто я і наша команда все робитиме для цього, але я абсолютно свідомий того, що поки є нинішня влада в Росії, яка перетворилася… де-факто Росія вже не асоціюється з якоюсь літературою, культурою, а це терористична, фашистська держава. Бажання Росії шовіністично створити імперію за рахунок держав, які є по периметру, воно буде продовжуватись. А це значить, що до нас будуть постійно засилатися диверсанти, спроби дестабілізувати ситуацію. Причому не буде лише Донеччина, Луганщина, а він буде намагатися піти далі на захід і навіть Київ не є для нього остаточною межею.
– А що ж тоді, якщо так дивитися песимістично, приреченість України тоді?
– Ні, навпаки. Я вважаю, що саме тому, що ми чинимо спротив, я не кажу про нас там особисто, ні. Україна чинить спротив і активний спротив, то це є стримуючим фактором. Ми повинні пробудити свідомість зараз всієї Європи, тому що він і на Україні не заспокоїться, і не лише там на Молдові, Естонії, Латвії не заспокоїться. Це російський шовінізм, який марить прапорцями, які мають бути поставлені у Варшаві, Босформ і Дарданеллах у Туреччині. Тобто споконвічне бажання Росії поділити Європу, що колись вдавалося то якимось Олександром, то якимось Сталіним, а тепер от мріє Путін. Тому світ повинен від цього схаменутися, зрозуміти, що, на жаль, іншого шляху, аніж залізна завіса по російському кордоні, спільний наступ економічний, ідеологічний всього світу, і сприяння зміни режиму в Росії – от іншого шляху немає. Сама Україна, зрозуміло, знаходиться не в тій ваговій категорії, щоб змагатися на рівних із монстром. Але світ набагато сильніший, ніж Росія.
– Ну, власне, є про що поговорити, передовсім, у зв’язку з тими подіями, які відбуваються на південному-сході Україні. На жаль, напруження там не вщухає. Цей тиждень приніс чергові спалахи і в місті Слов’янську на Донеччині, і в самому Донецьку і так далі. Не варто все перераховувати, той, хто слідкує за новинами, все прекрасно знає. І чому ми саме про це говоримо з паном Донієм? Річ у тім, що стали видавати цікаві проекти, як мені здається. Передовсім, готуються газети, раніше був бюлетень «Інформаційний Крим». Він вже не виходить напевно?
– Виходить.
– Виходить і досі. Що цікаво – вийшло понад півтори сотні тисяч примірників. Але не тільки це видання. Виходить ще «Наш Донецк», «Наш Луганск», «Наша Одесса», «Наш Харьков» саме російською мовою – це принципове питання. Тобто адресат – саме мешканці південного-сходу України, так? Саме це один із приводів нашої розмови і я хочу Вас попитати, крім подробиць того, що Ви видаватимете, Ви дійсно сподіваєтеся переламати цю ситуацію, щоб більше було довіри київській владі серед пересічного населення південного-сходу України? Так я Вас розумію?
Один з моментів – необхідність контрпропаганди, зокрема, видання агітаційної або інформаційної продукції, щоб доносити слово правди
– Дивіться, як прийшов до необхідності такого проекту, чому ми це робимо. Коли почалися події в Криму, Росія почала інспірувати псевдореферендум – я одразу поїхав до Криму, поїхав не лише по військових частинах, а й по осередках кримських татар, по кримських осередках і після того зробив доповідь до Верховної Ради, де підготував 17 пунктів, до речі всі вони не стосувалися військового спротиву, що треба було зробити, щоб не допустити цей референдум. На жаль, більшість цих пунктів не були взяті до уваги центральною нашою владою ані тоді, коли я казав про необхідність закрити кордони з Російською Федерацією, ні про запрошення миротворців з ООН і НАТО, ні про наради з головами міських, селищних, сільських рад Криму, щоб забезпечити їм з одного боку захист центральної влади, а з іншого боку – закликати, щоб вони не проводили референдум. Багато таких речей не було зроблено. І один з моментів, на я кому я наголошував, – це необхідність контрпропаганди, зокрема, видання агітаційної або інформаційної продукції, щоб доносити слово правди, тому що є невелика частка диверсантів, які засилаються Росією, є частка «5-ї колони», а значна частина збайдужілого населення, кому промивали мізки через російські…
– Ви маєте на увазі не лише ситуацію в Криму, де на жаль, ми поки що втратили цю територію. Поки що – ключове слово. Але вже зараз Ви говорите про те, що відбувається, зокрема, на Донеччині.
Ми заснували інформаційний центр протидії сепаратизму «Наша земля» і почали видавати газету
– От я розповідав, що це було приводом для осмислення. І щоб кримська ситуація не повторилася в інших регіонах. Тому я з цією пропозицією посилення інформаційної кампанії виступав у Верховній Раді. Не дослухалась, на жаль, влада до цієї пропозиції. І ми заснували самі інформаційний центр протидії сепаратизму «Наша земля» і почали видавати газету. Для Криму ми видали 150 тисяч примірників тоді проти того референдуму. Ми задіяли 4 мережі і лише троє з наших активістів було заарештовано.
– Ви поширювали безкоштовно ці видання?
Дуже прикро, але за ці півтора місяця ані уряд, ані РНБО не почав видавати нічого аналогічного
– Безперечно, це безкоштовно. Це інформація альтернативна російським мас-медіа, тобто ми не ставили на меті щось зробити навпаки, ми повинні доносити слово правди. І я вперше в житті взагалі почав щось видавати російською мовою, бо всі, хто читають українську – вони і так на нашому боці, вони і так мають доступ до якоїсь інформації чи в інтернеті, чи через україномовні мас-медіа. Тобто тут йшла мова про те, щоб дійти до тих, хто не читає наших видань. Ще раз кажу, що значною мірою до збайдужілого населення. Дуже прикро, але за ці півтора місяця ані уряд, ані РНБО не почав видавати нічого аналогічного, і ми, зрозуміло на свій страх і ризик, і за власної можливості почали видавати такі газети, знову ж таки російськомовної, для Харкова – «Настоящий Харьков», для Донецька – «Настоящий Донецк», для Луганска – «Настоящий Луганск» і для Одеси – «Настощая Одесса». І продовжуємо їх випускати. Ми шукаємо волонтерів – журналістів, які дописують, місцевих, відомих, наприклад, з Донецька блогер Казанський…
– Так, Денис Казанський дуже відомий…
– Він так само дописує. Тобто це люди, які готові бути волонтерами, бо це волонтерський проект. Так само ми шукаємо людей, які розповсюджують. У Криму зараз великі проблеми з поширенням.
– Тобто Ви намагаєтеся і далі в Криму поширювати?
Велика кількість знайомих була змушена мігрувати до Києва чи Львова, це і українці, і кримські татари. А ті, що там залишилися – знаходяться не просто під тиском, а в реальній небезпеці
– Безперечно. Тому що ми вважаємо, що Крим – це наша земля. Я взагалі нагадаю, що мій рід 150 років живе в Криму, і там могили пращурів і рідних. Тобто зі степового Криму. І зараз є велика проблема, тому що зараз велика кількість знайомих була змушена мігрувати чи до Києва, чи до Львова, це і українці, і кримські татари. А ті, що там залишилися – вони знаходяться не просто під тиском, а в реальній небезпеці. Я Вам скажу, що я от списався з Новоазовська з депутатом міськради, єдиним, який підіймав там і зберіг український прапор – Коваленко, то є реальна небезпека для цих людей, ми бачили чим закінчилось таке протистояння в Горлівці, коли такому самому депутату, який захищав український прапор…
– Ще й як з’ясувалося, що загинув, на жаль, студент КПІ, підтверджено. Який поряд був поряд із паном Рибаком.
Свідомий того, що ми не зможемо лише п’ятьма газетами здолати всю інформаційну махіну, яка йде з російського боку
– Це просто проти нас зараз борються садисти. Ми повинні з одного боку дбати за інформування населення, а з іншого боку за захист наших активістів – це теж реальна проблема. І в цьому плані, от коли Ви запитали чи сподіваємось, наша невеличка команда, подолати цю ситуацію. Звичайно, я свідомий того, що ми не зможемо лише п’ятьма газетами здолати всю інформаційну махіну, яка йде з російського боку. Але показати приклад дієвості, ініціативності і часто навіть відсутності страху – ми можемо. Підштовхнути державу, цей великий механізм, який, на жаль, значною мірою поки що або саботує процес боротьби, або не усвідомлює, або не компетентний. Я не знаю, яке означення обрати, але те, що цій діяльності немає – це факт. Де наша контрпропаганда з боку української держави? Я постійно приводжу приклад, що коли ми були в «Народному русі», я був у 90-му році обраний заступником голови «Народного руху»…
– Ще був Радянський Союз тоді?
– Боролися за незалежну Україну. Так от тоді ще не друкарні, а ксерокси друкували…
– Не було ніякого інтернету…
– Вони не замовкали. Друкували навіть не десятки, не сотні тисяч, а мільйони листівок, і значною мірою для сходу і для півдня, для того, щоб пояснювати позицію. У нас зараз я не бачу такої інформаційної кампанії. Потрібно не лише їхати, до речі, була одна з цікавих ідей провести виїзне засідання Верховної Ради України в Донецьку. Подавав таку пропозицію один з позафракційних депутатів. Чому ні? От мені здається, що депутати повинні показувати приклад і дієвості, і того, що вони повинні боронити Україну…
– Якесь офіційне пояснення відмови проводити таке засідання в Донецьку було чи просто в тіні залишилося це все?
– Я Вам скажу, що приклад був у Криму, я ж їздив у Крим спеціально, коли там проводилася підготовка до псевдореферендуму і був останнім депутатом, який відвідав Севастополь. Так от нас тоді навпаки керівництво Верховної Ради просило не виїжджати з Києва. Тобто не лише не заохочувало, а навпаки.
– Відкрито були в Севастополі тоді, чи інкогніто?
Чіплялися в Сімферополі до моїх помічників за те, що спілкуються українською між собою
– Ну, я пересуватись змушений був на пів конспіративно, а виступав, звичайно, відкрито, тобто я виступав на мітингу в Севастополі, він завершився побиттям українських активістів. І там постраждали, з моїх там помічниць… А до нас чіплялися в Сімферополі, до моїх там помічників за те, що спілкуються українською між собою. Мені допомогла кримськотатарська громада, для мого пересування. Аналогічно, Ви бачите, які небезпеки у нас на сході та півдні, де «5 колона» Росії, російські фашисти, вони орудують. І на цей момент без дієвих спецоперацій обмежити їхню діяльність неможливо. Для більшої категорії населення повинен бути переговорний процес, повинна бути інформаційна кампанія, але це повинен бути процес, не говорити про це, а робити.
– Дані соцопитувань свідчать, що насправді більшість населення півдня, сходу України не хочуть до Росії. Але, водночас, там є і певна частка тих, хто налаштований проти України, особливо в Донецьку, на Луганщині, вони не становлять такої переважної більшості. Значна частина людей, вона, так би мовити, ні туди, ні сюди. Ви погоджуєтеся з цим? Ви до них хочете звернути ось ці газети? Що треба зробити, на Ваш погляд, що Ви вже робите, щоб ця молодь звернула увагу на ці видання – на «Нашу Одессу», на «Наш Донецк», на «Наш Луганск»?
– Я скажу і про позитивні приклади. Нещодавно повернулася наша команда. От я ініціатор цієї пропагандистської, вірніше скажемо інформаційної такої кампанії. А безпосередньо наш офіс і займається випуском – Оксана Коропчук у нас є шеф-редактором цього видання. От вона нещодавно повернулася із Донецької області, де налагоджувала якісь контакти. І що приємно, що входять нові люди в цю мережу. Я от був у Харкові, а до мене підходили на площі Свободи, якраз через півгодини після побиття встиг приїхати. Підходило дуже багато людей, здебільшого російськомовних. Це люди, які можливо раніше не були залучені до наших політичних, громадських, культурних акцій, але тепер вони проявляють це. Я от сьогодні подзвонив, дуже яскравий приклад, Олексію Гончаренко в Одесу, це молодий політик…
– Депутат одеської міської ради?
– Так. Який був, а можливо і досі є, навіть не скажу, ідеологічним опонентом, тому що у нас різниця деяких поглядів там у культурній площині, в гуманітарній сфері. Він, якщо я не помиляюся, був представником Партії регіонів, який зараз займає не просто там дієву позицію, а показову позицію…
– Проукраїнську саме, Ви маєте на увазі?
Ті, хто зараз ретранслюють позиції Кремля – вони вороги!
– Так. Не займають навіть представники нашого уряду. Ця людина раніше виступала в ідеологічному плані за посилення російської мови, тобто у тому напрямку, де у нас не збігаються погляди. Але зараз, коли є варіант радикального вибору між ворогами й Україною, такі люди зайняли дуже чітку позицію. І нам потрібно навчитися от з такими людьми спілкуватися, знаходити точки дотику, а не з тими, хто зараз репрезентує Партію регіонів і Компартію, які нас підштовхують до якогось там меморандуму в Верховній Раді. От ті, хто зараз ретранслюють позиції Кремля – вони вороги!
– Ці видання, давайте трошки деталі розкриємо, це щоденники чи щотижневики?
– Ні, ми, значить, видаємо раз на тиждень по газеті, але у нас виходить їх п’ять, фактично одна на тиждень, тобто це по кілька чисел у місяць. Це велике навантаження, це кожен журналіст може сказати. І до нас ще прохання з інших міст, я не знаю, чи зможемо ми потягнути, але просять із Запоріжжя, просять з Херсона. Ми зараз думаємо над можливістю розширення…
– Де Ви гроші берете? Це ж не жарт 150 тисяч кримське було видання?
– Тут допомогли депутати з групи, я звернувся, тому що власних там коштів не маю таких, депутатів групи «Суверенної європейської України» скинулися і почали видавати, принаймні ми домовилися до завершення…
– Великі політики та підприємці за Вами не стоять, можливі кандидати в президенти?
Невже не можна пустити частину коштів на інформаційну боротьбу із російським агресором
– Ми домовлялися, що ніякої політичної реклами там немає. Якщо Ви проаналізуєте всі видання, то там жодної згадки, наприклад, депутатської групи немає, прізвищ цих депутатів немає. Тобто ми світимо невеличку нашу команду, яка цим займається, бо люди усвідомили, що не йде мова про політичне реноме, а йде мова про життя країни. У цьому плані я здивований, дивіться, скільки у нас зараз є кандидатів у президенти про які Ви згадали? Йдуть вже білборди, йдуть вже телевізійні реклами, що коштує в сотні тисяч разів більше, не в десятки разів, так? Ну, невже не можна пустити десяту частину коштів, які вони витрачають на свою президентську кампанію, на інформаційну боротьбу із російським агресором. Та видавайте газети якісь, та видавайте листівки для Донеччини, Луганщини, Запоріжжя. Чому вони обвішують білбордами Україну і про це не дбають? От для мене, відверто кажучи, дивина. От мені все рівно, за великим рахунком, хто стане президентом в Україні з українських кандидатів, там міським головою. Мене зараз хвилює ситуація збереження України. Чому їх більше хвилюють вибори – я не дуже розумію.
– І це, дивіться, наприклад, «Наш Донецк» – це раз на тиждень. Це хроніка останніх подій, як це виглядає? Просто я не тримав, на жаль, в руках це видання.
– Якби я знав, я б сьогодні приніс всі видання, але я думаю, що ще буде нагода до Вас завітати.
– Це автори місцеві, той же Денис Казанський, так, наприклад?
– У нас є співпраця з усіма цими регіонами. Тобто є загальні матеріали, які є в доступі широкому, але, скажімо, є в інтернеті, але їх не може прочитати якась бабуся з цього Слов’янська чи з околиці Донецька, тобто ми їх друкуємо…
– До Слов’янська, до речі, доходить це видання?
У Слов’янську вже зустрічають зі зброєю прямо на пероні
– Ну, ми намагаємося. Наприклад, у Криму ми доставляли навіть по селах, не лише по містечках. А навіть по селах. Але зараз у Слов’янську, ну я Вам скажу, що сьогодні, от я бачився з донецьким письменником Олексою Чупою, є проблема, який останнім був з наших друзів у Слов’янську, там вже зустрічають зі зброєю прямо на пероні. Тому реально в цьому місті є реальна небезпека зараз для поширення нашої продукції. Тобто ще раз кажу, що ми повинні розуміти, що з одного боку поширювати інформацію, а з іншого – не втратити життя жодного з наших волонтерів. Це реальність. Тому от зараз у нас під питанням поїздка до Маріуполя і Новоазовська. І подивимося, чи можуть забезпечити безпеку та захист представники правоохоронної системи, армії. Будемо намагатися координувати тут дії.
Важливо донести інформацію до Одеси – у що може перетворитися Одеса, якщо туди прийдуть російські терористи
Ще раз кажу, що з одного боку ми зацікавлені в поширенні інформації правдивої, з іншої – не потрібно втрачати жодного з наших волонтерів. Але відповідаю на Ваше запитання, і «Настоящий Донецк», і «Настоящая Одесса» – вони між собою, ці видання, співпрацюють. А щоб інформація про одне місто поширювалося в інше, то до чого може довести? От, грубо кажучи, що відбувалося в Криму, кримчани навіть самі бачать. Тепер важливо донести інформацію до Донецька. Що відбувається в Донецькій області самі донеччани бачать, про це зараз важливо донести інформацію до Одеси – у що може перетворитися Одеса, якщо туди прийдуть російські терористи. Тому у нас, при наявності волонтерів у кожному регіоні, є одна така велика редакція, ще раз кажу, шеф-редактор – це Оксана Коропчук, а випусковий редактор – це Віталій Селик, молоді люди...
– Це в Києві основна редакція?
– Так, звичайно, в Києві.
– От Ви людина, яка сприяє виданню цих п’яти поки що газет, яка бувала і в Харкові, збираєтеся поїхати у Маріуполь, були і в Криму, Ваш прогноз, якщо це можливо, напруження не вщухає на південному-сході України, вдасться зберегти цілісною Україну як державу чи ні?
Росія вже не асоціюється з якоюсь літературою, культурою, це терористична, фашистська держава
– Я скажу, що особисто я і наша команда все робитиме для цього, але я абсолютно свідомий того, що поки є нинішня влада в Росії, яка перетворилася… де-факто Росія вже не асоціюється з якоюсь літературою, культурою, а це терористична, фашистська держава. Бажання Росії шовіністично створити імперію за рахунок держав, які є по периметру, воно буде продовжуватись. А це значить, що до нас будуть постійно засилатися диверсанти, спроби дестабілізувати ситуацію. Причому не буде лише Донеччина, Луганщина, а він буде намагатися піти далі на захід і навіть Київ не є для нього остаточною межею.
– А що ж тоді, якщо так дивитися песимістично, приреченість України тоді?
Україна чинить спротив і активний спротив, то це є стримуючим фактором
– Ні, навпаки. Я вважаю, що саме тому, що ми чинимо спротив, я не кажу про нас там особисто, ні. Україна чинить спротив і активний спротив, то це є стримуючим фактором. Ми повинні пробудити свідомість зараз всієї Європи, тому що він і на Україні не заспокоїться, і не лише там на Молдові, Естонії, Латвії не заспокоїться. Це російський шовінізм, який марить прапорцями, які мають бути поставлені у Варшаві, Босформ і Дарданеллах у Туреччині. Тобто споконвічне бажання Росії поділити Європу, що колись вдавалося то якимось Олександром, то якимось Сталіним, а тепер от мріє Путін. Тому світ повинен від цього схаменутися, зрозуміти, що, на жаль, іншого шляху, аніж залізна завіса по російському кордоні, спільний наступ економічний, ідеологічний всього світу, і сприяння зміни режиму в Росії – от іншого шляху немає. Сама Україна, зрозуміло, знаходиться не в тій ваговій категорії, щоб змагатися на рівних із монстром. Але світ набагато сильніший, ніж Росія.
