Про існування отруйної речовини під кодовою назвою «Новачок» (російською «Новичок») Віл Мірзаянов, радянський і російський хімік, який понад 30 років пропрацював у Державному науково-дослідному інституті органічної хімії і технології (ДержНДІОХТу) на шосе Ентузіастів у Москві, розповів у вересні 1992 року. Практично одночасно були опубліковані стаття «Отруєна політика» в газеті «Московские новости» і замітка в американському виданні The Baltimore Sun під назвою «Колишній радянський вчений стверджує, що режим Горбачова створив у 1991 році новий нервово-паралітичний газ».

(Вперше цей матеріал був опублікований на сайті Радіо Свобода у 2018 році. Знову звертаємо на цього увагу після повідомлення уряду Німеччини про те, що в організмі російського опозиціонера Олексія Навального виявили нервово-паралітичну речовину «Новачок»)

Віл Мірзаянов разом із хіміком і екологічним активістом, автором багатьох матеріалів про радянську хімічну і біологічну зброю Львом Федоровим прийшли в кореспондентський пункт The Baltimore Sun у Москві та розповіли кореспонденту Віллу Інгланду про заплановану публікацію в газеті «Московские новости» – вони вирішили, що паралельна публікація в західному виданні зможе їх до деякої міри убезпечити.

Головна будівля ДержНДІОХТу на шосе Ентузіастів в Москві

У червні 1990 року президент СРСР Михайло Горбачов і президент США Джордж Буш-старший підписали угоду, згідно з якою обидві країни припиняли виробництво нової хімічної зброї та починали знищувати накопичені запаси. Однак, розповів Віл Мірзаянов, цей документ (на той момент, втім, ще не ратифікований) не зупинив розробку. В рамках серії «Новачок» нові версії особливо небезпечного нервово-паралітичного агента, до 10 разів токсичнішого, ніж VX-газ, створювалися в НДІОХТ і в 1991 році. Більше того, в квітні 1991 року керівники проекту – директор інституту і два армійських куратори – були нагороджені за успішні роботи зі створення хімічної зброї орденами Леніна, згідно з указом Михайла Горбачова.

Пізніше Інгланд згадував, що західні експерти, з якими він радився перед публікацією матеріалу, поставилися до заяв Мірзаянова про існування «Новачка» з великим скепсисом. Утім, за місяць американський кореспондент зміг підготувати більш ґрунтовний матеріал, для якого поговорив з іншими людьми, пов'язаними з програмою розробки радянської хімічної зброї, зокрема з Едуардом Саркисяном, які брали участь в організації випробувань «Новачка» на лабораторних тваринах. Пізніше журналісту вдалося зустрітися з Андрієм Желєзняковим – співробітником того ж НДІОХТ, який особисто зазнав впливу «Новачка».

Отруєння речовиною А-232 (або «Новачок-5») сталося в 1987 році через поломку вентилятора. Желєзняков відчув нудоту, у нього почалися яскраві галюцинації. Непритомного вченого терміново доставили в Інститут швидкої допомоги імені Скліфосовського. Понад тиждень Желєзняков був у лікарні на межі життя і смерті, в наступні шість місяців він не міг ходити, страждав від депресії і нездатності сконцентруватися, не міг навіть читати. Він так і не повернувся до роботи і, повністю не оговтавшись від отруєння, помер у 1993 році. Лікар Желєзнякова в Інституті Скліфосовського Євген Ведерников розповів американському кореспондентові, що врятувати пацієнта було складною, але не неможливою справою – але тільки тому, що лікування вдалося почати практично відразу.

Віл Мірзаянов у публікаціях в «Московских новостях» і в інтерв'ю The Baltimore Sun уперше розповів про розробку отруйних речовин (ОР) нервово-паралітичної дії серії «Новачок», яка здійснювалася в рамках програми «Фоліант», що передбачала створення бойових ОР нового покоління. Проєкт «Фоліант» був запущений наприкінці 1970-х, а перший «Новачок», або речовина А-230, був синтезований хіміком Вольської філії НДІОХТ Петром Кирпичовим і випробуваний на лабораторних тваринах у 1981 році. Мірзаянов розповів, що відкриття Кирпичов зробив під час роботи над дисертацією, але ніяких премій за нього, на відміну від багатьох керівників, вчений не отримав.

У наступні роки були розроблені досконаліші форми отрути, наприклад, «Новачок-5» (А-232), отриманий у 1987 році, – саме ним отруївся Андрій Желєзняков. Цей варіант з'єднання виявився найперспективнішим: він є бінарною отруйною речовиною – тобто може бути отриманий при змішуванні двох малотоксичних компонентів, які можна безпечно зберігати окремо. Інших бінарних ОР у СРСР створити так і не вдалося. Вже на початку 1990-х продовжували з'являтися нові версії – «Новачок-8» і «Новачок-9». Отрути випробовувалися на полігонах у Шиханах, недалеко від Саратова, і в Нукусі в Узбекистані.

У цеху об'єднання «Хімпром» в Чебоксарах, де міг вироблятися «Новачок»

22 жовтня 1992 року, через місяць після виходу скандальних публікацій, Віл Мірзаянов був заарештований, але через кілька днів звільнений під підписку про невиїзд. Через рік вченого знову заарештували, але незабаром знову відпустили. Нарешті, в 1994 році кримінальну справу проти нього було припинено «у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину».

У той час, коли Мірзаянов перебував під арештом, на його захист активно виступав ще один колишній співробітник НДІОХТ – Володимир Углєв, який також публічно підтвердив існування «Новачків». У 1996 році вчений емігрував до США, де опублікував кілька книг зі спогадами і розповідями про радянську хімічну зброю. В одній із них Мірзаянов процитував кілька документів, які увійшли в матеріали його справи. Серед них – записки, спрямовані співробітниками НДІОХТ в Управління економічної безпеки Міністерство безпеки Російської Федерації.

Якщо виходити з того, що ці документи справжні, в них прямо підтверджується, що програма «Фоліант» і речовини серії «Новачок» – не фантазія Мірзаянова. «... Комісія керувалася (...) переліком відомостей, що становлять державну таємницю щодо проблеми «Фоліант», – пишуть автори в одному місці, а в іншому висловлюються ще відвертіше: «Комісія вважає, що в статті «Отруєна політика», опублікованій у газеті «Московские новости» №38 від 20 вересня 1992 року за підписом Віла Мірзаянова і Льва Федорова, містяться такі відомості, що становлять державну таємницю.

1. «У Державному союзному НДІ органічної хімії і технології (ДСНДІОХТ) було створено нове ОР. За своєю підступністю («бойовими характеристиками») воно значно перевершило відомий VX, ураження від нього практично невиліковне» (колонка 2, абзац 1).

Ці відомості відповідають дійсності. У ДСНДІОХТ (зараз ДержНДІОХТ) насправді синтезований, вивчені та випробувані низка нових хімічних сполук різних класів, які значно перевищують VX (речовина, що є на озброєнні США) за комплексом бойових характеристик, у тому числі через складність лікування. За наявними даними, на озброєнні армій країн, які мають хімічною зброєю, аналогів вищезазначених речовин немає. Використання цих речовин у хімічних боєприпасах дозволяє істотно підвищити їхню ефективність.

Таким чином розкриті відомості про новітнє досягнення в галузі науки і техніки, що дозволяє підвищити можливості існуючого озброєння (боєприпасів), які, відповідно до пункту 83 абзац 2 ПГС і пунктом 5.3 переліку Міннафтохімпрому, є цілком таємними і становлять державну таємницю».

Віл Мірзаянов

Офіційно існування «Новачків» в арсеналі СРСР і Росії так ніколи і не було підтверджено. Однак про загадкову і дуже токсичну отруту нервово-паралітичної дії знову заговорили в 1995 році, коли був отруєний великий банкір і творець громадського об'єднання «Круглий стіл бізнесу Росії» Іван Ківеліді. Підприємець загинув від дії отрути, нанесеної на телефонну трубку, від нього ж загинула секретарка (вона не торкалася до трубки, а тільки витирала пил у кабінеті начальника), а за деякими даними, і патологоанатом, який проводив розтин тіла Ківеліді.

Слідство встановило, що отруту синтезував співробітник філії НДІОХТ у Шиханах (саме тут, за свідченням Мірзаянова, випробовувалися «Новачки»), який пізніше продав речовину організаторам злочину. Хімік згодом був засуджений умовно за перевищення повноважень і синтез небезпечних речовин без реєстрації і, за даними джерела Радіо Свобода, переїхав до Москви в квартиру, куплену на отримані від злочинців гроші. Вбивця і ймовірний замовник, бізнес-партнер Ківеліді Володимир Хуцешвілі, отримали тривалі терміни ув'язнення.

Володимир Хуцішвілі, ймовірний замовник вбивства Івана Ківеліді

12 березня 2018 року прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей заявила, що колишній офіцер ГРУ Росії Сергій Скрипаль і його дочка були отруєні саме отруйною речовиною типу «Новачок». Якщо висновки британських експертів відповідають дійсності, то це третій відомий випадок отруєння цією отрутою – після Андрія Желєзнякова і Івана Ківеліді.

Член Ради федерації Росії, ветеран радянських і російських спецслужб Іван Морозов на заяви Терези Мей поспішив відповісти, що «Росія не тільки припинила випуск нервово-паралітичний газів, у тому числі «Новачка», але і повністю знищила всі їхні запаси», тим самим побічно підтвердивши, що «Новачок» існує, або у всякому разі існував, у військовому арсеналі Росії.

За отруєнням екс-шпигуна, «дуже ймовірно», стоїть Росія – Тереза Мей (відео)

Спеціаліст із хімічної зброї, дослідник французького Фонду стратегічних досліджень Олів'є Лепік у коментарі телеканалу «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода у співпраці з «Голосом Америки») зауважив, що однозначно говорити про те, що під час замаху на Сергія Скрипаля був застосований «Новачок», рано, хоча французький експерт упевнений, що Тереза Мей не стала б робити таких заяв, не маючи твердих доказів.

Олів'є Лепік

Лепік розповів, що про «Новачка» в співтоваристві експертів із хімзброї говорять уже багато років, але напевно відомо про нього дуже мало: немає навіть впевненості, яку він має базову форму, тверду, рідку чи газоподібну. На думку фахівця, враховуючи можливу токсичність «Новачка», для вбивства двох людей вистачило би всього декількох грам речовини, які відносно нескладно заховати при переміщенні через кордон. Антидотом до «Новачка» повинен бути атропін, який є універсальним антидотом для всіх нейротоксинів – але застосувати його потрібно якомога швидше після контакту з отрутою, і навіть у цьому випадку організм може отримати невиліковні ушкодження, особливо це стосується нервової системи.

«Те, що сталося, шокувало експертів із хімічної зброї, – сказав Олів’є Лепік. – Утім, такий же шок у нас був, коли в 2006 році полонієм-210 був отруєний Олександр Литвиненко. Це було так само незвично, і точно так само вгадувався прямий зв'язок із Росією. Звісно, ми повинні бути обережними, звинувачуючи в замаху Володимира Путіна і Росію, як би це не було очевидно. Потрібно дотримуватися фактів, але з огляду на всі обставини, єдине пояснення того, що сталося таке – Росія знову посилає сигнал людям, яких вважає «зрадниками»: «якщо ти зрадив батьківщину-матір, ми знайдемо тебе і вб'ємо, де б ти не був, під чиїм би захистом не був, причому зробимо це найстрашнішим способом».

Чи могли ті, хто готував замах на Сергія Скрипаля, розраховувати, що слідів отрути не вдасться виявити? Британський фахівець із токсинів Аластер Хей вважає, що так: «Симптоми, які показували отруєння, могли залишитися невідомими. Жертви, які отримали летальну дозу нервово-паралітичного агента, в кінцевому підсумку гинуть через удушення: недостатня кількість кисню призводить до серцевого нападу. Можна уявити, що в деяких випадках за цим не побачать дії отрути. Тож, цілком можливо, що зловмисник сподівався, що метод вбивства залишиться нерозкритим. Але коли отруїлися й інші люди навколо, це стало малоймовірним».

Хей також зауважив, що не варто дивуватися тому, що не був отруєний сам отруйник. Для цього йому достатньо було вжити тривіальних гігієнічних заходів обережності. «Згадайте нещодавню історію отруєння газом VX зведеного брата лідера Північної Кореї в аеропорту Куала-Лумпура в Малайзії. Дві жінки, які накинули на обличчя жертви хустку, просочену нервово-паралітичною отрутою, не отруїлися, хоча і не проходили ніякого спеціального навчання для поводження з речовиною. Більш того, вони стверджували, що були впевнені, що допомагають у якомусь жарті», – сказав Хей у коментарі для Радіо Свобода.

В інтерв'ю «Голосу Америки» в 2013 році Віл Мірзаянов пояснював, що спонукало його публічно розповісти про секретні розробки: «Росія начебто будувала демократичне суспільство, але я з жахом побачив, що військово-промислова верхівка не змінила своєї політики, що ведеться обман світової громадськості. Півтора десятиліття Москва вела переговори з укладення міжнародної Конвенції про заборону хімічної зброї. Але в конвенцію була закладена «міна» – заборонялася вся стара хімічна зброя, але не було згадок про нову зброю. А ми розробили абсолютно нові покоління хімічної зброї, почали його виконувати, генерали і цивільні генерали отримували за це Ленінські премії».

У своїх спогадах вчений розповідає, що ще наприкінці 1970-х із розмов з офіцером хімічних військ у відставці Геннадієм Костенком зрозумів, що бойові отруйні речовини всупереч очікуванням виявилися вкрай незручною і малоефективною зброєю, до якої з презирством ставляться навіть самі військові. «Геннадій Іванович (Костенко) був першою людиною, яка змусила мене вперше критично поглянути на проблему розробки і випробування отруйних речовин у СРСР». Надалі Віл Мірзаянов став послідовним опонентом хімічної зброї. Однак останні події показують, що раціональні міркування не здатні стримати тих, хто хоче використовувати цю зброю як засіб терору.