Генеральна прокуратура РФ подала позов до Верховного суду РФ про ліквідацію «Міжнародного товариства «Меморіал» та Правозахисного центру «Меморіал» за «систематичне поширення інформації без вказівки на внесення до реєстру «іноземних агентів», і ще за «підтримку терористів та екстремістів».
Ця, так звана «підтримка», очевидно на думку російської влади полягає у тому, що ПЦ «Меморіал» веде список осіб, ув’язнених Російською державою за політичними мотивами.
Причому «Меморіал» завжди наголошує, що ведення такого списку, не означає, що організація поділяє думки та ідеї цих людей.
Верховний суд Росії 25 листопада розпочав розглядати позов російської генпрокуратури про ліквідацію міжнародного історико-просвітницького товариства «Меморіал».
Але ліквідувати «Меморіал» – неможливо! Як неможливо заборонити людині думати, пам’ятати, як не можна «взяти в полон безсмертну душу» (як казав П’єр Безухов в романі російського класика Льва Толстого «Війна і мир»). Бо «Меморіал» – це насамперед люди у всьому світі, які поділяють спільні цінності, а тільки потім формальні відділення та юридичні особи.
Нагадаю, що до «Міжнародного Меморіалу» входять:
- чотири відділення без статусу юридичної особи – у Франції, Чехії, Україні, Пермському краї;
- ще «Меморіали», зареєстровані як юридичні особи в Італії, Германії, Франції, Бельгії
- в Україні (4 юридичних особи),
- у Росії (32 юридичних особи).
Із 1987 року «Меморіал» займається дослідженням історії політичних репресій радянського тоталітарного режиму, благодійною допомогою жертвам цих репресій на території СРСР та інших країн регіону і захищає права людини.
Ексгумовані останки жертв репресій (31 особа) із пробного шурфу 1метр х 1 метр. З архіву «Меморіалу». Фото Лева Баранова. 30 липня 1992 року
Саме «Меморіалу» ми завдячуємо тим, що нам відомі місця поховань мільйонів українців, безневинних жертв радянського політичного терору, зокрема, урочище Сандормох, де кати НКВС розстріляли Леся Курбаса, Миколу Зерова, Антона Крушельницького та двох його синів Остапа і Богдана, Миколу Куліша та багато інших українців, які створили чи могли б створити неоціненні духовні скарби.
За понад 30 років своєї діяльності «Меморіалу» зібрав дуже багато інформації про радянський державний терор, про ГУЛАГ та репресії проти радянських дисидентів.
Ми добре пам’ятаємо, що шлях родичів репресованих українців до мордовських та пермських таборів та назад проходив через московські квартири правозахисників, які, власне, і заснували «Меморіал», що на установчих зборах «Меморіалу» в 1989 році 40% делегатів були з України.
Хочу ще згадати, що предтечею «Меморіалу» був у другій половині 70-х років самвидавний альманах «Пам’ять», створений тими ж самими людьми, що за 10 років заснували «Меморіал». Група молодих людей в Петербурзі, Москві та Харкові стала збирати документи, мемуари, фотографії, листи, готувати їх до публікації та запускати до самвидаву.
Родичі репресованих та похованих на 12-му кілометрі Московського тракту. З архіву «Меморіалу». Фото Лева Баранова. 30 липня 1992 року
Як цей рух починався?
Вихідний мотив – історичні джерела знищуються, й історію 20-го століття просто буде неможливо відновити, нема по чому. Адже історія – це те, що записали, а не те, що сталося. Офіційна доктрина брехлива, вона все перевертає догори дригом.
Тому і треба збирати свідчення часу, які відповідають артефактам.
До цієї групи входили мої друзі Олександр Даніель, Олексій Коротаєв, і я також долучився до цієї прецікавої діяльності. Тоді я познайомився з Арсенієм Рогінським та Сергієм Дедюліним.
«Та не згине «Меморіал»!
У самвидаві перший випуск альманаху «Пам'ять» був величезний – 1500 сторінок машинопису. Усього було підготовлено шість таких альманахів. Їх передавали за кордон і в якийсь момент вирішили там надрукувати, причому члени редакції написали на обкладинці свої прізвища.
Основна частина людей, які в цьому брали участь, робила це нишком.
У 1981 році Арсенію дали 4 роки таборів за сфальсифікованим кримінальним обвинуваченням, а Сергія витиснули в еміграцію. Але саме Рогінський був незмінним керівником «Меморіалу» з самого початку до своєї передчасної смерті у грудні 2017-го.
«Та не згине «Меморіал» – надписав він мені одну з перших публікацій «Меморіалу» на початку 90-х. Не згинув і не згине!
Крім постійного нагадування про необхідність всебічно вивчити та засудити репресії минулого, «Меморіал» організовував:
- всеросійські освітні програми, конкурс для школярів «Людина в історії. Росія – ХХ сторіччя»;
- ініціював проєкт «Остання адреса»,;
- видавав сотні блискучих публікацій і створив сотні розкішних виставок, власні архіви та музеї,
- і, звичайно, завжди був готовий допомогти будь-кому, хто звертався до нього за сприянням у розшуку загиблих родичів та за іншою допомогою.
Завдяки роботі Правозахисного центру «Меморіал» ми знаємо імена політичних ув’язнених у сучасній Росії, про порушення основних прав людини в російських в’язницях, на Кавказі та інших регіонах, так само як і про інші важливі теми.
Your browser doesn’t support HTML5
Олексій Навальний, російський опозиціонер, який отримав Премію миру імені Сахарова
Можливо, все це стало саме тією причиною, через яку російська держава руками Генпрокуратури вирішила ліквідувати «Меморіал».
«Меморіал» переживе своїх гонителів.
Проте цими діями Росія ліквідує зовсім не так званих «іноземних агентів» – навпаки, вона знищує свободу наукових досліджень, закриває рота та заганяє в підпілля чи видавлює на еміграцію людей, які хочуть допомогти своїй країні зрозуміти та усвідомити трагедії радянського минулого, зберегти історичну пам’ять, налагодити стосунки з іншими країнами та зберегти свободу в Росії. Намагаючись змусити замовкнути «Меморіал», російський авторитарний режим тим самим риє собі могилу.
А «Меморіал», навіть ліквідований російською владою, буде існувати й далі та переживе своїх гонителів.
Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, член ПЦ «Меморіал»
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода