Якщо світ заплющить очі. Чи може Україна отримати ядерну зброю?

В Україні почали активно обговорювати можливість створення ядерної зброї для протистояння Російській Федерації. Один із популярних українських блогерів та активістів Сергій Стерненко навіть жартома цікавився у своїх підписників , чи є у них «гайди» з правильного збагачення урану. Чи є у цьому жарті частка правди, з'ясовувало Радіо Свобода.

Як писало видання The Times, якщо Україна вирішить створити власну ядерну зброю, займатися збагаченням урану їй можливо і не доведеться: у листопаді 2024 року журналісти британського видання вивчили записку, підготовлену для Міноборони України, в якій мовилося: якщо США припинять військову допомогу Україні, Київ може швидко розробити примітивну плутонієву бомбу, схожу на ту, що була скинута на Нагасакі в 1945 році.

У записці сказано, що Україна має 7 тонн реакторного плутонію, що знаходиться у відпрацьованому ядерному паливі. Він утворюється при опроміненні урану, що міститься в ньому, в досить невеликих кількостях – приблизно кілограм на тонну відпрацьованого палива. Саме цей плутоній, йдеться у записці, Україна могла б використати для створення своєї зброї. Відпрацьоване паливо, втім, радіоактивне, і для виведення з нього плутонію потрібно побудувати ціле радіохімічне виробництво.

Представник українського МЗС Георгій Тихий у відповідь на статтю The Times заявив, що Київ не збирається створювати ядерну зброю і виконуватиме положення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Про це за місяць до цього говорив і президент України Володимир Зеленський .

«Ми ніколи не говорили про те, що готуємося створити ядерну зброю. Тому в нас альтернативи немає [для захисту держави], крім НАТО», – сказав він.

У лютому 2025 року, вже після перемоги на виборах у США Дональда Трампа та його неодноразових заяв про те, що України в НАТО не буде, Зеленський заявив, що в такому разі його країні може знову знадобитися ядерна зброя. У розмові з британським журналістом Пірсом Морганом український президент, втім, говорив не про її створення, а розміщення такої зброї країн-союзників України.

Про те, чи може Україна технічно найближчим часом створити власну ядерну зброю чи отримати її від інших країн, і з якими труднощами вона може зіткнутися на цьому шляху, Російська служба Радіо Свобода поговорила з керівником проєкту «Ядерне озброєння Росії» Павлом Подвигом.

Із плутонієм чи ураном? Який варіант «ядерної начинки» більше підходить Україні?

Ядерну зброю прийнято розділяти на стратегічну (ураження ключових об’єктів на кшталт логістичних вузлів та міст) та тактичну (обмежений ефект безпосередньо на полі бою). Ядерна зброя також може відрізнятися за типом способів доставки (бомби, ракети) та типом розміщення (наземна, морська та повітряна). Найважливішим аспектом, з точки зору створення власної ЯЗ, є відмінність за принципом дії.

• Атомна бомба працює за рахунок поділу важких ядер урану або плутонію. Внаслідок ланцюгової реакції звільняється величезна кількість енергії, що забезпечує вибух. Потужність вибуху може досягати десятків і навіть сотень кілотонн (наприклад, потужність вибуху плутонієвого «Малюка», скинутого на Нагасакі, оцінювалася в 21 кілотонну).
• Термоядерна зброя, навпаки, працює завдяки злиттю легких ядер (дейтерію, тритію або літію-6). Однак для початку злиття (синтезу) потрібна величезна температура, яка створюється завдяки вибуху атомної бомби всередині боєприпасу. Цей вибух створює потік рентгенівських променів, які стискають і нагрівають другий ступінь – термоядерний, після чого починається синтез, що веде до виділення ще більшої кількості енергії. Це забезпечує набагато потужніший вибух у порівнянні зі звичайною ядерною бомбою (до кількох мегатонн).

У випадку з Україною слід розглядати лише створення ядерної зброї на основі атомної бомби, зазначає Павло Подвиг, оскільки без неї створити термоядерну просто неможливо.

Випробування американської термоядерної бомби XX-58 IVY MIKE, 1952 рік

Атомну бомбу можна створити двома різними способами: за допомогою урану або плутонію.

Для створення ядерної зброї потрібен ізотоп урану U-235, причому в природному урані його всього 0,7%, решта (понад 99%) припадає на непридатний для створення зброї ізотоп урану U-238. Для того, щоб перетворити звичайний уран на збройовий, його потрібно збагатити, тобто збільшити частку урану-235 приблизно до 90%, оскільки він здатний підтримувати необхідну для вибуху ланцюгову реакцію.

Збагачення відбувається головним чином за допомогою центрифуг: уран переводять у газоподібний стан і часто пропускають через ці центрифуги. За рахунок відцентрової сили важкі молекули з ураном-238 зсуваються до стінки, а легші молекули з ураном-235 йдуть ближче до центру. Цей процес повторюється багато разів у великій кількості систем центрифуг (їх ще називають «каскадами»), тому що за одну процедуру збагачення співвідношення часток ізотопів в урані практично не зміниться: це вимагає величезних потужностей і великої кількості повторень.

Павло Подвиг зазначає, що Україна на сьогодні не має виробництв, технологій, фахівців та досвіду для подібних процесів, при цьому він не виключає, що вибудувати все це, нехай і буде довго, складно і дорого, але за бажання все-таки можливо.

Другий, гіпотетично більш реальний варіант для України – плутоній. У природі його, на відміну від урану, взагалі немає: він накопичується під час функціонування ядерних реакторів, які працюють на паливі з урану за рахунок його опромінення, пояснює фахівець.

Плутоній теж буває збройовим та реакторним (це пояснюється різною часткою ізотопів у їхньому складі), але, як зазначає Подвиг, останній теж може використовуватися у військових цілях, хоча він помітно ускладнює створення боєзарядів.

Для отримання спеціального збройового плутонію потрібен спеціальний промисловий ядерний реактор для його напрацювання, якого Україна не має, зазначає Павло Подвиг, натомість звичайного реакторного плутонію в України, як писала газета The Times, сім тонн: цього теоретично може вистачити на кілька сотень ядерних бомб.

Проте всі ці сім тонн містяться у відпрацьованому паливі (кілограм плутонію на тонну відходів), яке є дуже радіоактивним.

Росія, Челябінська область, хімічний комбінат «Маяк», 1990 рік. Зупинений у рамках програми конверсії реактор АВ-2 для вироблення збройового плутонію

«Плутоній треба звідти виділити. Щоб це зробити, потрібно мати роздільне радіохімічне виробництво для виділення плутонію. Його можна побудувати, тут жодної проблеми немає, їх всі в якийсь момент будували, в тому числі КНДР. Інше питання, що це досить помітна штука, і сховати її практично неможливо, так само як і сховати спеціалізований реактор, який би теж не завадив. А ось каскад центрифуг зі збагачення урану можна сховати хоч у підвалі, і ніхто нічого не знайде. Іран, наприклад, намагається ховати свої центрифуги під землею», – зазначає експерт.

«Плутонієвий шлях» при цьому, як зазначає Подвиг, простіший за «урановий шлях», оскільки технологічно побудувати реактор і радіохімічне виробництво набагато легше, ніж вибудувати всі необхідні системи для роботи ядерної зброї на урані.

До того ж, плутоній вигідно відрізняється своєю критичною масою: 10 кілограмів проти 50 у випадку з ураном, і таку кількість плутонію видобути легше, ніж 50 кілограмів збройового урану.

Самі носії ядерних боєзарядів не стануть проблемою для України: місцева промисловість щороку все активніше розвиває виробництво як крилатих, так і балістичних ракет, тому питання доставки боєзаряду, на думку Подвига, залишається вторинним.

Експерт не згоден з тезою про те, що Україні буде простіше створити ядерну зброю, оскільки за радянських часів на території УРСР розташовувався її значний арсенал та виробництва для її створення. Так, на території радянської України, у конструкторському бюро «Південне», була спроєктована міжконтинентальна балістична ракета «Воєвода».

Дим від вибуху пускової установки ракет з ядерними боєголовками поблизу міста Первомайськ Миколаївської області України, 5 січня 1996 року

Проте, нагадує Подвиг, українська ядерна зброя була знищена за результатами Будапештського меморандуму, а в радянському виробничому ланцюжку УРСР займалася лише створенням засобів доставки ядерних боєприпасів, тобто ракет чи бомб. Виробництво ядерних матеріалів відбувалося виключно на території нинішньої Росії.

Незважаючи на це, Подвиг припускає, що в Україні, крім власних висококласних вчених та інженерів у царині ядерної фізики, може залишатися пласт кваліфікованих фахівців, у тому числі тих, які працювали на території РРФСР і пізніше переїхали в Україну, які володіють необхідними для початку ядерної програми знаннями.

МАГАТЕ буде проти. Як бути з юридичною стороною питання

Якщо технічно питання створення ядерної зброї в Україні не виглядає неможливим, то з юридичного погляду все набагато складніше. Україна є членом Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ) та країною-учасницею Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Підписавши цей договір, країна фактично відмовляється від створення ядерної зброї. З практичної точки зору, це означає, що всі матеріали, що мають навіть непрямий стосунок до створення ядерної зброї, які має країна-учасниця МАГАТЕ, перебувають під гарантіями організації та під наглядом її співробітників, тобто непомітно їх кудись перевезти просто неможливо, пояснює Подвиг.

Наприклад, якщо йдеться про плутоній із відпрацьованого ядерного палива, то він зберігається в спеціальних великих глибоких басейнах і багатотонних пеналах через свою радіоактивність.

Загалом на території України є чотири атомні станції: Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська, при цьому Запорізька, найбільша та найпотужніша у всій Європі, окупована Росією. Вона має власне сховище відходів. Ще два сховища, в тому числі центральне, розташовані у Чорнобильській зоні: туди звозять відходи із трьох підконтрольних Україні атомних станцій.

Російська військова техніка на території окупованої Запорізької АЕС

Щоб вивести плутоній із відходів, їх спочатку потрібно вивезти з місць зберігання, а потім виділити з них плутоній на спеціальному радіохімічному виробництві, яке ще потрібно збудувати. Всі ці процеси не можуть пройти повз МАГАТЕ непоміченими, переконаний Подвиг:

«Все це перебуває під захистом та гарантіями організації. До того ж, відходи спочатку розрізають на шматочки спеціальною машиною, розчиняють у кислоті і потім це все надходить на масштабне виробництво. «На коліні» це зробити винятково важко, тим більше у потрібних кількостях. А всі ці збирання – під гарантією МАГАТЕ, тобто інспектори їх періодично перевіряють. Дивляться, щоби все залишалося на місці, тому просто якось це все взяти і кудись відвезти не вдасться. Щонайменше це буде зафіксовано. Зрозуміло, що МАГАТЕ не має змоги з автоматами в руках битися за ці відходи, але юридично обґрунтувати їхнє вивезення кудись іще буде дуже складно. Загалом партнерам України у такому разі потрібно буде заплющити очі на безліч речей», – пояснює Подвиг.

Подвиг переконаний, що ризик «бути спійманим» за виробництвом ядерної зброї є величезним, тому Україні потрібно буде продумувати конкретні кроки, як постаратися «легалізувати» власне виробництво. Експерт нагадує, що у ДНЯЗ є положення, яке дозволяє будь-якій державі-учасниці договору вийти з неї, подавши заяву за три місяці до виходу. Єдиним прецедентом подібного рішення в історії залишається Північна Корея, яка 1994 року вийшла з МАГАТЕ, а 2003 – з ДНЯЗ.

Ці рішення викликали шквал критики з боку світової спільноти, але не призвели до якихось катастрофічних наслідків для держави.

Лише до незначного ефекту призвели і санкції 1998 року, запроваджені проти Індії та Пакистану після випробувань ядерної зброї спочатку Делі, а потім Ісламобадом. Уряд Індії пізніше оцінив збитки для економіки від санкцій в 1,5 млрд доларів США (за оцінками американських аналітиків, збитки були ще нижчими – $320 млн), а збитки пакистанській економіці були оцінені Комісією з міжнародної торгівлі США в 57 млн доларів США. Аналітики американського Фонду Карнегі у своїй доповіді зазначали, що санкції проти Індії та Пакистану «не становлять особливої загрози для інших країн, які вирішили придбати ядерну зброю, якщо, крім США, подібні санкції не запровадять також провідні світові держави».

Україна при цьому, на відміну від КНДР, перебуває в абсолютно іншому становищі: це країна на сході Європи, яка активно співпрацює із Заходом, прагне до ЄС і НАТО і дотримується демократичних цінностей.

Передбачити, якою буде реакція західних партнерів на потенційне рішення України щодо початку ядерної програми, неможливо через відсутність подібних прецедентів, вважає Подвиг.

«У цьому випадку йдеться про «дружнє розповсюдження» («friendly proliferation»). Це така теорія про те, як відреагують США та країни Європи, якщо їхній союзник вирішить створити власну ядерну зброю». У списку гіпотетичних творців мелькають Південна Корея, Японія, Саудівська Аравія, Польща та Німеччина, але це все поки що має суто теоретичний характер, а реальних нових прецедентів створення ядерної зброї в демократичній державі останнім часом не було. Якщо зовсім пофантазувати і уявити, що Україна оголосить про намір вийти з ДНЯЗ, то, звісно, не можна виключати, що союзники України можуть дещо заплющити очі чи хоча б відвернутися, хоча єдності у цьому питанні, очевидно, не буде».

5 грудня 1994-го – президенти Росії, США та України – Борис Єльцин, Білл Клінтон, Леонід Кучма та прем’єр-міністр Великобританії Джон Мейджор під час підписання меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї

Вихід із ДНЯЗ також торкнеться і цивільної атомної енергетики: згідно з положеннями договору, його країни-учасниці не зможуть постачати Україні ядерне паливо для цивільних станцій та інші технології –навіть для використання в мирних цілях, каже експерт. Подібні проблеми, наприклад, відчували Індія та Пакистан.

При цьому Павло Подвиг зазначає, що «при дуже великому потуранні» з боку західних країн в цій системі можна знайти прогалини. Очевидно, що такий крок не сподобається і Росії. Подвиг упевнений, що в умовах бойових дій, які тривають, говорити про українську ядерну програму безглуздо. При цьому він не вважає, що в умовах миру чи перемир’я Росія піде на нове вторгнення в Україну чи якимось чином намагатиметься знищити українську ядерну програму, хоча президент Росії Володимир Путін і заявляв про те, що Росія відповість на створення в Україні ядерної зброї «усіма засобами ураження».

Росія може стати ядром політичного тиску на Україну, вважає Подвиг, оскільки таке питання у світі не може бути сприйнято однозначно, і супротивники української ядерної програми знайдуться у всьому світі, зокрема в Європі та США.

«Звичайно, Україна може розіграти карту Будапештського меморандуму. Хоча сам документ не передбачав відмову від ядерного статусу (це наслідок підписання ДНЯЗ), у ньому йшлося про гарантії безпеки для України. І Україна, звичайно, може сказати: «Якщо гарантій немає, то й ми маємо право не дотримуватися домовленостей». Однак це все ще політичний, а не юридичний аргумент, і якоїсь реальної правової сили він не матиме», – розмірковує Подвиг.

Розповсюдити не можна розмістити. Чи можуть союзники України допомогти їй у ядерному питанні?

У лютому 2025 року Володимир Зеленський заявив, що якщо Україну не запросять до НАТО, їй знову може знадобитися ядерна зброя, натякаючи на розміщення в Україні зброї інших країн. ДНЯЗ справді забороняє передачу ядерної зброї чи пов’язаних з нею технологій іншим державам, а ось про тимчасове розміщення в ній не сказано нічого, оскільки формально зброя не змінює власника, а залишається під контролем тієї країни, яка її передала.

Цим, наприклад, скористалися США під час розміщення ядерної зброї в Європі. Росія, найімовірніше, так само розмістила або планує розмістити ядерну зброю в Білорусі (Олександр Лукашенко наприкінці 2024 року заявив, що ввіз до Білорусі «не один десяток ядерних боєголовок», але підтвердити ці слова неможливо).

Бойові машини комплексу «Іскандер» із ракетами на борту, на яких нанесені знаки радіоактивної небезпеки, під час військового параду 3 липня 2024 року у Мінську

«Це сіра зона міжнародного права. Незрозуміло, чи зможуть європейські пілоти управляти літаками, що несуть ядерну зброю, але принаймні у мирний час вона перебуває під повним контролем США. У Білорусі та ж ситуація: якщо зброя буде розміщена, то вона перебуватиме під повним контролем Росії. Білорусів не допустять навіть до охорони. Ніхто нікому не даватиме свою зброю на повне розпорядження, а ось розмістити – цілком можливий варіант, вона вже розміщена на території п’яти країн НАТО, і жодних юридичних норм це рішення не порушує», – каже Подвиг.

Керівник проєкту «Ядерне озброєння Росії», утім, ставить під сумнів доцільність такого сценарію у випадку з Україною. На його думку, подібної політики дотримується і нинішня адміністрація США, а також європейські лідери. Він наводить як приклад Польщу, яка вже давно намагається переконати союзників у готовності розмістити ядерну зброю на власній території, проте «нікому не подобається ця ідея, зокрема США».

Скільки часу може зайняти створення ядерної зброї в Україні?

На сьогодні немає жодних свідчень того, що Україна займається розробкою ядерної зброї, однак ми запитали Павла Подвига, скільки б зайняв в України цей процес, якби вона зайнялася створенням ядерної бомби.

Експерт припустив, що якщо відкинути політичні міркування (які насправді, очевидно, зіграють свою роль) і залишити лише технічну сторону питання, то Україна, обравши «плутонієвий шлях», зможе за кілька років побудувати радіохімічне виробництво та налагодити виведення плутонію з відходів.

Оскільки міжнародні заборони поширюються лише на матеріали, але не на механізми, необхідні для роботи ядерної бомби (наприклад, детонатори, які ініціюють ланцюгову реакцію, та відбивачі, які не дають нейтронам у ході розподілу «вискочити» із заряду), Україна може створювати другі практично «безболісно», з точки зору реакції світової спільноти.

«Якщо немає жодних політичних обмежень, якщо Україну ніхто не буде бомбити, то ударними темпами все можна зробити років за чотири. Візьміть як приклад Мангеттенський проєкт або радянську програму з розробки ядерної зброї. У СРСР і до цього були якісь незначні напрацювання, але фактично активна робота над програмою почалася в 1949 році. Ось вам і чотири роки. Це, звичайно, відбувалося в умовах, коли у вас немає жодних інших перешкод, у тому числі політичних, а також протидії з боку вашого сусіда, але загалом чотири роки – реальна для України цифра», – резюмує Павло Подвиг.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.