«Розвиток лише за кошти Росії»: промисловість Криму в умовах санкцій

В уряді Криму затвердили нову редакцію програми розвитку промисловості півострова, яка діє з 2017 року, ‒ про це пише інформресурс «Российская газета». Зокрема, документ доповнили заходами на 2022 рік.

Голова російського Міністерства промислової політики Криму Андрій Васюта прогнозує, що завдяки цим правкам рівень промислового виробництва в місцевих обробних галузях до 2023 року має підвищитися приблизно на третину в порівнянні з 2017 роком, а відвантаження власних товарів ‒ збільшитися на 40%. Чиновник підкреслив, що за останні п'ять років його відомство надало вісім видів субсидій на загальну суму майже 395 мільйонів рублів. Про перспективи промисловості півострова йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Колишній голова Союзу підприємців Армянська Юрій Соломаха розповів Крим.Реалії, що основні підприємства на півночі півострова перебувають у стані, близькому до стагнації.

‒ Содовий завод і «Кримський титан» нарощують виробництво по 1-3% за рік, точно не випускають менше. Єдина проблема в них ‒ з якістю води, вона погіршується з кожним днем. Всі інші компоненти є, люди є ‒ на маленькій зарплаті, але все ж є. На бромистому заводі агонія триває ще з 2008 року, він ніяк не помре.

У квітні 2019 року розвиток хімічної промисловості на півночі Криму обіцяли підтримати представники Сирії. У коментарі каналу «Крым 24» журналіст, представник сирійської делегації в анексованому Криму Салем Абдель Мунем окреслив перспективи співпраці у цій сфері:

«Оскільки в Криму зосереджені хімічні виробництва, які так чи інакше постраждали від політики України, їхні потужності незавантажені повністю. А в Сирії є природні копалини, які можна використовувати для запуску і для збільшення потужностей цих заводів. Тобто Крим експортуватиме з Сирії сировину, придатну для хімічної промисловості регіону».

Директор Центру досліджень економічної політики при економічному факультеті Московського державного університету Олег Буклемішев вважає плани щодо співпраці з Сирією нереалістичними.

– Саме собою постачання з охопленої війною сирійської зони – під великим питанням і пов'язане з серйозними ризиками. Давайте також подивимося на транспортне плече, яке відокремлює Крим від Сирії: морем це досить велика відстань, і я не думаю, що корисні копалини там настільки унікальні, щоб так їх везти. Це робить подібне постачання неконкурентоспроможним у відносному та абсолютному сенсах. Загалом кримська економіка більше орієнтована на сільське господарство, на послуги й меншою мірою зав'язана на промисловість. Я б ніколи в житті не став розвивати її на півострові, це нерозумно ‒ вона там особливо ніколи й не розвивалася. А так, коли у вас маленькі цифри, їх можна збільшувати на багато відсотків без всяких чудес, але я не впевнений, що це варто робити.

Олег Буклемішев вказує на те, що для Криму навіть за часів Радянського Союзу не була характерна велика концентрація робочої сили в компактних зонах, яка необхідна для серйозного розвитку промисловості.

‒ Загалом після 2014 року в наявної кримської промисловості є виходи на зовнішні ринки, завдяки використанню різних проломів у санкціях. Багато західних компаній і політиків із радістю йдуть на подібного роду угоди. Але спілкування і торгівля все одно ускладнені, тому доводиться орієнтуватися на внутрішні російські фінансові потоки.

Колишній голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин стверджує, що українська влада зробила багато для розвитку промисловості Криму.

‒ Приблизно 45% промислового потенціалу було зосереджено в Красноперекопську та Армянську. Це чотири хімічних підприємства, включаючи озвучені вище, плюс Сиваський анілінофарбовий завод, який ще на початку 1990-х працював, але повільно помер. Важка ситуація була в Керчі: там багато разів боролися за завод «Затока», за Керченський металургійний комбінат. У Севастополі та Феодосії було багато оборонних підприємств, які Україна намагалася завантажити. Коли я був губернатором Севастополя, ми розв'язали складну ситуацію з об'єднанням «Атлантика». Там все було в судах, в позовах ‒ підприємство, де свого часу працювало 14 тисяч осіб, буквально «лежало». Ми при президенті Вікторі Ющенку знайшли інвесторів ‒ голландську компанію, і «Атлантика» запрацювала.

Сергій Куніцин також нагадує, що на початку 2000-х років він займався Північнокримською експериментальною економічною зоною «Сиваш», створеною за указом президента України Леоніда Кучми.

‒ Таким чином ми зберегли промисловий потенціал Півночі Криму. У Красноперекопську в межах цієї зони відкрилося підприємство, де дві тисячі осіб виготовляли 20% пивних охолоджувачів усього євразійського ринку. Там був італійський завод із виробництва рису, тетрапаків тощо. Коли я був прем'єром Криму, ми створили сім територій пріоритетного розвитку ‒ від Керчі до Севастополя. Усі пристойні санаторії та готелі були їхніми суб'єктами, вони мали серйозні економічні пільги під інвестиції. З Севастополя ми хотіли зробити український Сінгапур. У 2008 році був підписаний указ президента про створення в місті вільної економічної зони, оскільки у нього були унікальні можливості. Однак потім на виборах переміг Віктор Янукович, який поховав всі ці ідеї. Тому Україна в ті роки серйозно займалася промисловістю Криму.

На думку Сергія Куніцина, складна екологічна ситуація на півночі Криму, пов'язана з посухою, виключає поступальний розвиток промисловості в регіоні, про який говорить російська влада.

Голова відділення Російського союзу промисловців і підприємців в анексованому Криму та голова Правління публічного акціонерного товариства «Завод «Фіолент» Олександр Баталін в інтерв'ю виданню «Российская газета» розповів, що підприємства Криму, зокрема й оборонні, вимагають модернізації та субсидування:

«Зношення обладнання на підприємствах велике, а конкуренція на ринку настільки зросла, що можна перемогти тільки при серйозній модернізації виробництва. Наявні механізми підтримки за кошти бюджету Криму, завдяки яким фінансову допомогу отримало й наше підприємство, не вирішують проблем кардинально. Це ставить під питання намічені темпи зростання продуктивності праці та виробництва. Тому ми звернулися в Мінпромторг і уряд Росії з проханням про надання субсидій, які б дозволили, зокрема, кримським оборонним підприємствам модернізувати виробництво. Наш завод запросив субсидію, приблизно 250 мільйонів рублів. Викладаючи це прохання, ми пояснили, що ефект отримає не тільки підприємство, а й бюджет Криму».

Український військовий журналіст, ексспікер Генерального штабу Збройних сил України Владислав Селезньов вважає, що у військовій промисловості в Криму також спостерігатимуться труднощі, незважаючи на вливання з державного бюджету Росії.

– Практично всі підприємства машинобудування та металообробки в Криму були об'єктами подвійного призначення. Той же завод «Фіолент» працював на оборонну сферу і додатково випускав обладнання для народного господарства. За часів Радянського Союзу це було потужне виробниче об'єднання, а сьогодні там не все так райдужно: потрібні не тільки капітальні вкладення в модернізацію обладнання, а й конкретна, дуже ефективна робота з суміжними підприємствами і постачальниками. В умовах санкцій далеко не всі з них готові працювати з кримськими структурами. Але Росія в першу чергу робить ставку на Крим не як на курортний регіон, а як на військово-морську базу. Це вимагає відповідного військово-промислового потенціалу, підприємства таким чином розвиватимуться тільки в тій частині, де надійдуть прямі субвенції з державного бюджету Росії.

Владислав Селезньов підкреслює, що на підприємствах із російським державним фінансуванням замість кримчан часто працюють росіяни, які прибувають на півострів для праці вахтовим методом.

(Текст підготував Владислав Ленцев)