Знайти своїх: як шукають людей, які зникли безвісти під час війни Росії проти України (фотосвідчення)

62-річна Ніна Меленець стоїть біля свого зруйнованого будинку в селі Кам’янка, що на околиці Ізюма Харківської області. Нещодавно вона повернулася додому, щоб організувати похорон свого загиблого старшого сина, 44-річного Олександра

Інший син Ніни Меленець, 37-річний Микола, здав судмедекспертам зразки ДНК для опізнання тіл ексгумованих з масових поховань в Ізюмі. Наступного дня після того, як Микола відвідав ДНК-лабораторію, ідентифікували останки його зниклого брата Олександра

На фото Микола Меленець у зруйнованому будинку Олександра. Микола намагався з’ясувати, що сталося із його братом та їхнім батьком, 62-річним Сергієм. Вони обоє від кінця березня вважалися зниклими безвісти

Ніна Меленець показує на своєму телефоні стару фотографію Олександра з 1997 року, коли син проходив строкову службу в Бахмуті.

Ніна та Микола покинули свій дім 21 березня, коли російські війська окупували цю частину української території та дозволили їм евакуюватися. Сергій та Олександр вирішили залишитися, щоб захистити свої домівки та допомогти вибратися з окупації іншим односельчанам.

Кілька днів потому снаряд влучив у будинок Олександра, і він загинув

У будинку Олександра Меленця серед уламків – дитячий малюнок танка.

Російські військові, які знайшли Олександра, запиталися в місцевих жителів, хто він і накрили його тіло брезентом. Пізніше селяни поховали його. Приблизно в цей же час зник безвісти Сергій Меленець, батько Олександра і Миколи, чоловік Ніни





 

Ніна Меленець плаче, дивлячись на місце, де загинув її син Олександр.

У жовтні, коли українські війська після контрнаступу повернулися до Кам’янки, тіло Олександра було ексгумували разом із сотнями інших та доправили у звільнений Ізюм
 

На початку листопада Генпрокуратура створила в Ізюмі тимчасову пересувну лабораторію ДНК-експертизи, щоб люди змогли здати свої ДНК і дізнатися щось напевне про долю їхніх рідних

Пересувну ДНК-лабораторію надав уряд Франції

Наступного дня після того, як Микола Меленець (праворуч) відвідав ДНК-лабораторію, останки його брата Олександра видали з моргу в Ізюмі.

На фото – Микола пише на хресті братової могили його ім'я

Ніна Меленець плаче, чекаючи поки привезуть труну із тілом її старшого сина.
 

У тумані по мокрій траві люди обережно йдуть за труною Олександра Меленця, щоб не наступити на російські міни-«метелики», якими всіяна земля

 

Мати плаче над труною сина. Сіре небо накриває пошкоджене вирвами від снарядів кладовище

Молодший син обнімає матір, яка оплакує його старшого брата. Олександр Меленець знаходить свій останній прихисток на кладовищі – майже через сім місяців після загибелі. Тишу порушують звуки вибухів 

Ніна ще шукає свого чоловіка Сергія. «Нашим серцям стало б легше, якби ми знали, якби  ДНК збігалися. Ми провели разом 44 роки. Ми провели все життя разом», – каже вона журналісту агенції Reuters

 

Вид на знищене російськими обстрілами село Кам'янка на околиці Ізюма, Харківська область, 3 листопада 2022 року