Суд у російській столиці визнав провину відомого театрального режисера Кирила Серебренникова та його співробітників у розкраданні майже 129 мільйонів рублів. І хоча фігуранти справи отримали умовні вироки, сам факт визнання їхньої провини свідчить: путінський режим надсилає яскравий сигнал інтелігенції, навіть лояльній. Не варто думати, що для вас не вигадають справу, якщо у влади виникне таке бажання.
Чи були Меєргольд, Курбас, Міхоелс ворогами режиму? Чому ж їх заарештовували і вбивали?
Усі роки, поки продовжувалося слідство – а історія зі звинуваченнями Серебренникова розпочалася ще 2017 року – у Москві згадували непрості «театральні справи» з не такого вже далекого минулого. Великий російський режисер Всеволод Меєргольд (1874–1940) (справжнє ім’я – Карл Казимир Теодор Маєргольд) був позбавлений театру, заарештований і вбитий чекістами. Позбавили театру і великого українського режисера Леся Курбаса (1887–1937). Його теж вбили (в Сандармосі) – але останні роки життя він фактично переховувався у театрі великого єврейського режисера і актора Соломона Міхоелса (1880–1948). А потім черга дійшла й до самого Міхоелса, також убитого чекістами.
Комбіноване фото. Зліва направо: Лесь Курбас (1887–1937) після арешту і Соломон Міхоелс (1880–1948)
Але чи були Меєргольд, Курбас, Міхоелс ворогами режиму? Аж ніяк! Вони були шанованими діячами культури, народними артистами. Навпаки, їхній геній пропагував досягнення саме радянського мистецтва. Якщо у когось на Заході створювався позитивний образ Радянського Союзу – так завдяки таким людям та їхній творчості. Чому ж їх заарештовували і вбивали?
Авторитаризм ненавидить будь-яку індивідуальність, навіть лояльну
А тому, що авторитаризм ненавидить будь-яку індивідуальність, навіть лояльну, навіть із партійним квитком у кишені – ВКП(б) чи «Единой России». Знищення геніїв було ще одним нагадуванням про те, як саме мають виглядати справжні радянські люди. Доказом, що будується диктатура «Шарікових». Ну й, звісно, демонстрацією всемогутності сірої бездарної влади перед переможеною творчістю.
Щось схоже – тільки у вигляді фарсу – ми спостерігаємо й зараз. Саме тому під листом до очільниці Міністерства культури Росії Ольги Любімової із закликом відкликати позов свого відомства до Серебренникова можна побачити підписи майже чотирьох тисяч діячів російської культури. Й серед цих людей є як критики влади, так і справжні «стовпи» путінського режиму. Із гнівною заявою виступив й головний російський театральний функціонер, голова Спілки театральних діячів Олександр Калягін, який схарактеризував вимогу звинувачення посадити колегу та інших учасників процесу як «шокуючу».
Підтримка окупації Криму, нападу на Україну – це був не страх
Те, що вирок все ж таки виявився умовним – демонстрація того, що режим вирішив не загострювати стосунки з творчою інтелігенцією в час, коли відбувається горезвісний референдум, що має забезпечити збереження влади Володимира Путіна. Й з цієї точки зору «перевірка інтелігентів» дала невтішний для Кремля результат. Виявилося, що театральні діячі не готові погоджуватися з репресіями влади, можуть масово виступити на захист колег.
Перевірка є невтішною не тільки для Путіна. Вона є невтішною й для українців
Але ця перевірка є невтішною не тільки для Володимира Путіна. Вона є невтішною й для українців. Коли Росія анексувала Крим й почала війну на Донбасі, значна частина цієї ж російської творчої інтелігенції або мовчала, або підписувала листи із підтримкою політики Кремля. Й тоді багато хто говорив, що ці люди не можуть інакше. Що вони бояться. Що вони бажають зберегти свої театральні колективи. Що у них відповідальність. А насправді вони не погоджуються з тим, що робить Путін. Тримають дулю в кишені.
Але, коли мова зайшла про особисту безпеку, про необхідність врятувати колегу, то ніхто чомусь не подумав про театральні колективи, відповідальність та дулю у кишені. Всі давали гнівні коментарі й ставили свої підписи. І нічого не боялися.
Акція протесту у столиці Польщі проти збройної агресії Росії в Криму. Варшава, 2 березня 2014 року
Тому варто просто визнати, що підтримка анексії Криму й нападу на Україну – це був не страх, це були щирі переконання людей, які мали стати сумлінням власної нації. Вони не усвідомили, що підживлюють авторитаризм, який звично «снідає» українцями, а от «обідає» вже самими російськими митцями.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода