У той час як у Росії Радіо Свобода оголошують іноземним агентом, у Білорусі з нашими колегами взагалі не церемоняться. В офісі білоруської служби Радіо Свобода виламують двері, до журналістів приходять з обшуками. Це і є нова білоруська «нормальність» – стрімке повернення у радянську епоху.
У СРСР Радіо Свобода намагалися представити як підривну організацію – такою була природна реакція комуністичного режиму на спроби зменшити його інформаційну монополію. Майже до самого краху СРСР Радіо Свобода проривалося до слухача крізь «глушилки» – потрібно було мати хорошу нервову систему, щоб витримати цей нескінченний гул.
Білоруська і українська служби були на «особливому» рахунку. Вони підтримували у слухачах відчуття власної ідентичності
Але навіть при цій відвертій ненависті радянського режиму і його спеціальних служб до Радіо Свобода, білоруська та українська служби були на «особливому» рахунку. У них була своя, особлива роль – вони підтримували у слухачах відчуття власної ідентичності, розповідали про сторінки історії, які ретельно замовчувалися комуністичним режимом. Саме тому навіть у перший період перебудови, коли у російській столиці нові автори Радіо Свобода могли без особливих проблем наговорювати свої матеріали телефонними лініями, у Києві та Мінську про це не доводилося навіть мріяти. У результаті українські правозахисники та активісти, наприклад, надсилали свої матеріали московському кореспондентові української служби Радіо Свобода Анатолію Доценку, а вже він зачитував ці документи для аудиторії в Україні.
Місія збереження ідентичності – нікуди не зникла
Усе змінилося у серпні 1991 року. У Росії Радіо Свобода отримало акредитацію після указу президента Бориса Єльцина, зараз про це можна згадати хіба що з гіркою іронією. З’явилися, зрозуміло, можливості й для відкриття офісів у Мінську чи Києві, до нових бюро прийшли працювати місцеві журналісти, які з ентузіазмом сприйняли саму можливість чесно, без цензури та ідеологічних кліше спілкуватися з аудиторією. І так, місія збереження ідентичності – вона нікуди не зникла.
Лукашенко почав свою боротьбу з незалежною білоруською журналістикою мало не наступного дня після свого приходу до влади
У ситуації з білоруською службою Радіо Свобода це взагалі особлива місія, тому що це медіа – одне з небагатьох в країні, хто готує свої програми виключно білоруською мовою.
Олександр Лукашенко почав свою боротьбу з незалежною білоруською журналістикою мало не наступного дня після свого приходу до влади. Але можна було думати, що Радіо Свобода так і залишиться у своєму офісі у Мінську, бо атака на це медіа – це ще й серйозний удар по відносинах із цивілізованим світом. Але після початку протестів білорусів проти фальсифікації підсумків останніх президентських виборів усі мости було спалено.
Лукашенко зрозумів, що для збереження влади йому потрібно орієнтуватися виключно на Кремль, на Володимира Путіна. І намагатися бути на крок попереду Путіна у всьому, що стосується знищення демократії. Тотальна «зачистка» незалежних медіа і журналістів повинна продемонструвати Москві цей «ентузіазм» білоруського президента.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода