Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров тепер буває у Мінську буквально кожні кілька тижнів. Про конкретний зміст його перемовин з Олександром Лукашенком та очільником білоруського зовнішньополітичного відомства Володимиром Макєєм повідомляють не так уже й багато. Адже очевидно, що візит Лаврова – це не для підписання якихось конкретних документів про російсько-білоруське співробітництво. А це насамперед демонстрація того, що Кремль готовий надалі підтримувати Олександра Лукашенка та його намагання зберегти владу в Білорусі та перемогти масовий протестний рух.
Зліва направо: керівник МЗС Росії Сергій Лавров, міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макєєв та Олександр Лукашенко. Мінськ, 26 листопада 2020 року
Тим більш промовистим цей візит виглядає на тлі намірів новообраного американського президента Джозефа Байдена запросити до Вашингтону колишню кандидатку на посаду президента Білорусі Світлану Тихановську. У Кремлі немовби дають зрозуміти, що у кожного є свій кандидат на посаду президента: у Заходу і протестного руху – Тихановська, а у Кремля і білоруських силовиків – Лукашенко. І невідомо ще, хто переможе.
У Кремля немає іншого виходу як підтримувати Лукашенка
Однак у цій схемі протистояння, яка була чергового разу продемонстрована під час перемов Лукашенка і Лаврова – обидва політики лаяли Захід й дорікали західним очільникам і правозахисникам за подвійні стандарти – є свої проблеми. Лукашенко не поспішає із новими рішеннями щодо інтеграції Білорусі з Росією. І його можна зрозуміти: у ситуації, що зараз склалася, у Кремля немає іншого виходу як надалі підтримувати білоруського диктатора. З інтеграційними документами чи без них.
Під час акції протесту в Мінську, 13 вересня 2020 року
Але й у Володимира Путіна є свої проблеми з Лукашенком. Він збирався домовлятися про інтеграцію Білорусі з президентом, легітимність якого не піддавалася сумнівам ані власними громадянами, ані міжнародною спільнотою – за всіх претензій щодо порушення прав людини, які у світі мали до Лукашенка і до останніх президентських виборів у його країні.
Тихановська вже наголосила, що будь-які міжнародні угоди, які підпише Лукашенко, не матимуть чинності
А тепер домовлятися доведеться із людиною, легітимність якої не визнають сотні тисяч власних співвітчизників, які продовжують виходити на вулиці Мінська та інших білоруських міст і селищ із вимогою проведення нових, чесних президентських виборів і негайної відставки Олександра Лукашенка.
Уже чимало країн не визнають Лукашенка чинним президентом Білорусі, вважають його людиною, яка просто захопила владу силою. Світлана Тихановська вже наголосила, що будь-які міжнародні угоди, які підпише Лукашенко, не матимуть чинності, бо підписуються людиною, яка немає для цього жодних повноважень.
Під час акції на підтримку протестів у Білорусі проти режиму Олександра Лукашенка перед будівлею Європейського парламенту в Брюсселі, Бельгія, 21 вересня 2020 року
Паралелі з окупацією Криму
Таким чином, ситуація із російсько-білоруською інтеграцією – навіть якщо Кремлю вдасться дотиснути білоруського правителя – нагадуватиме ситуацію, яка склалася з анексією Криму. Нібито і «референдум» вдалося провести, і відповідне рішення кримського парламенту отримати, і провести рішення про приєднання Криму через російські Конституційний суд та парламент – а ніякої поваги до цих рішень у міжнародної спільноти немає. Всі прекрасно усвідомлюють, що мали справу із правовою бутафорією, яка була покликана замаскувати звичайнісіньку окупацію чужої території.
Ніхто у світі не визнає Крим російським
І ніхто у світі не визнає Крим російським, навіть Лукашенко у своїй нинішній ситуації не робить таких заяв. Єдина людина, яку вдалося схилити до визнання російської приналежності Криму і відкрити там почесне консульство – це президент Нікарагуа Даніель Ортега, давній союзник Кремля ще з часів Леоніда Брежнєва. І відбулося це тільки через шість років після російської окупації півострова.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Консульство» Нікарагуа в Криму: «Це дешева вистава»Так може бути і з російсько-білоруського інтеграцією також. Лукашенко, щоб утримати владу, може і погодитися на будь-які вимоги свого кремлівського покровителя. Будуть ухвалені відповідні рішення білоруського парламенту і російської Держдуми, внесені зміни до конституцій обох країн. Але у світі все одно вважатимуть, що мали справу зі звичайнісінькою правовою бутафорією, що мала на меті закамуфлювати окупацію Білорусі – як і Криму. І найголовніше – так вважатиме білоруський народ, який остаточно ототожнюватиме диктатора й окупанта.
І потрібно зрозуміти: чи дійсно сьогодні Володимиру Путіну є вигідною інтеграція з режимом, який остаточно втратив легітимність і повагу?
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода