У січні цього року Україна мала чергове непорозуміння щодо «важких питань» історії. Голови дипломатичних відомств Польщі та Ізраїлю заявили, що вважають образою вшанування деяких діячів українського національного руху, зокрема Степана Бандери й Андрія Мельника, оскільки ті «співпрацювали з нацистами». Яка це була «співпраця», то варто лише нагадати таке: Бандера й Мельник значну частину Другої світової війни провели в німецькому концтаборі «Заксенгаузен». А два рідні брати Бандери були закатовані нацистами, точніше – польськими фольксдойчами. Добре, що в МЗС України все ж відповіли на критику Польщі та Ізраїлю.
На жаль, і далі багато сторінок українського національного руху ХХ століття мають чимало «білих плям», як і стосунки між українцями, поляками і євреями під час Другої світової війни. А це відкриває широкий простір для спекуляцій із боку політиків. При цьому українські історики часто «тримають оборону».
Вартісна книга про «Березу Картузьку»
Проте не все так погано в нашому домі. Іноді з’являються варті уваги роботи, що висвітлюють ті чи інші аспекти «важких питань». До таких можна віднести книгу Олександра Ільїна та Петра Мазура «Нариси історії Береза-Картузького концтабору (липень 1934 – вересень 1939)», виданої наприкінці минулого року в Тернополі.
У ній маємо масу документальних матеріалів: справи в’язнів «Берези Картузької», взяті переважно з білоруських архівів, їхні спогади, статті з часописів про цей табір тощо. Ці матеріали дають змогу створити відносно об’єктивну картину історії «Берези Картузької».
До речі, автори зазначеного видання не є професійними істориками. Займаються вони історією цього концтабору за «покликанням душі», намагаючись пролити світло на непросту сторінку минулого, яка стосується поляків, українців, євреїв, білорусів.
Взагалі, чи багато в нас знають про «Березу Картузьку»? Чесно кажучи, не дуже. Це нібито й «не наша історія», адже концтабір був розташований у місті Береза на білоруських теренах.
Пам’ятаю, ще за радянських часів мати розповідала мені (правда, під великим секретом), що вагітну дружину її брата «за український націоналізм» забрали в «Березу Картузьку» і там вона втратила дитину. Справді, в серпні 1939 року польська влада почала кидати в цей концентраційний табір не лише чоловіків, як це було раніше, а й жінок. Про це є певні свідчення. У згаданому виданні вміщені спогади Юзефи Озімек, що опинилася в «Березі Картузькій» як дружина комуніста. Вона згадує: «В середині вересня 1939 року з’явилась інспекція. Почали нас рахувати й сказали, що ми будемо розстріляні, бо воєнний час». Та в’язням при підході радянських військ вдалося звільнитися. Коли Озімек опинилася вдома, то, за її словами, вона була настільки вимучена, що діти не впізнали її й «не вірили, що ще жива». Не дивно, що дружина мого дядька могла в таких умовах втратити дитину.
…А тим часом чоловік сестри моєї матері воював у Польському війську, захищаючи мачуху-вітчизну від німців.
Коли ж на Холмщину, де жила материна родина, прийшли німці, помер її батько. Помер від серцевого нападу, бо на його очах німці застрелили сусіда-єврея, з яким він дружив.
Отака родинна історія, де є українці, поляки, євреї й німці.
Табір знущань
Але повернемося до «Берези Картузької». Цей концтабір створили відразу після вбивства міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, яке, схоже, було спецоперацією-провокацією, організованою вищими польськими політиками, що боролися між собою за владу. Спочатку в них було бажання списати це вбивство на радикальних польських націоналістів. Але, зрештою, вирішили «повісити» на націоналістів українських, зокрема на Степана Бандеру, який у той час перебував… у польській в’язниці. Підписав наказ про створення «Берези Картузької» сам глава Польської держави Юзеф Підсудський.
У «Березі Картузькій» тримали людей «політично незручних» для влади. Причому їх там утримували без судового рішення! Умови життя в таборі були жахливими. Камери з цементною підлогою постійно поливали водою, щоб в’язні не могли сидіти. Їх же спеціально «набивали» у невеликі приміщення: в одній камері могло бути до сорока ув’язнених. Харчування було таке, аби не вмерти з голоду. До цього всього додавалися постійні знущання поліції над беззахисними людьми, їхнє побиття, кидання в карцери.
Керівництво концтабору «Береза Картузька»
Автори згаданого видання пишуть: «Так, концтабір у Березі створювався не для вбивства людей, як у Радянському Союзі та Німеччині, а з метою їхнього психологічного зламу і відмови від своїх переконань. Адже часто страждання, страх і невідомість бувають гірше за смерть».
Але левову частину ув’язнених становили свідомі українці. Серед них зустрічаємо майбутніх діячів українського національного руху Тараса Бульбу-Боровеця та Романа Шухевича
Склад в’язнів «Берези Картузької» був строкатим. Потрапляли туди радикальні польські націоналісти. Було там чимало євреїв, здебільшого, прихильників комуністичних ідей. Але левову частину ув’язнених становили свідомі українці. Серед них зустрічаємо майбутніх діячів українського національного руху Тараса Бульбу-Боровеця та Романа Шухевича. Опинилися в цьому концтаборі також українці, які боролися проти угорських окупантів на Закарпатті в 1939 році. Їх взяли в полон поляки й кинули в «Березу Картузьку». Були там і українські культурні діячі. Всіх не перелічиш….
Хочеться нагадати, що створення «Берези Картузької» на совісті Пілсудського, якого поляки шанують як свого національного героя. Зрештою, на його сумлінні не лише цей концтабір, але й багато інших гріхів щодо українців. Це зрада українських вояків УНР, які допомагали відстоювати незалежність Польщі в боротьбі з більшовиками, і підписання сепаратного Ризького договору 1921 року; відмова від створення автономії на землях Галичини – хоча це передбачалося міжнародними домовленостями; варварські пацифікації; жорстока політика полонізації українського населення. Якщо порівнювати реальні гріхи Бандери перед поляками, то куди там до гріхів Пілсудського перед українцями.
У минулому між поляками, євреями й українцями існували «важкі питання», серед яких і «Береза Картузька». Але до цих питань треба підходити виважено
Однак українці виявляють щодо цього діяча толерантність. Різні акції щодо його вшанування відбувалися в Україні. Меморіальні дошки із зображенням Пілсудського були встановлені у Вінниці та Харкові. І це цивілізований підхід. Чого, на жаль, не скажеш про польську сторону. Один лише приклад: Бандера був кинутий польською владою у жорстоку тюрму «Святий хрест», у приміщеннях якої зараз розташований один із найавторитетніших католицьких монастирів Польщі. Є там і музей. Але в ньому вам і слова не скажуть про Бандеру. Це – табу! Зате в підвалах монастиря є меморіальне місце – крипти з похованням… Яреми Вишневецького, який воював проти Богдана Хмельницького. Отака однобічність!
Звісно, в минулому між поляками, євреями й українцями існували «важкі питання», серед яких і «Береза Картузька». Але до цих питань треба підходити виважено, аналізуючи реальні факти, а не продукуючи історичні міфи в угоду політиканам. Лише такий аналіз зможе убезпечити від повторення помилок минулого в теперішньому й майбутньому.
Петро Кралюк, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода