Голова правління РАО «Газпром» Олексій Міллер оглосив про закінчення будівництва газогону «Північний потік-2». Цю новину навряд чи можна назвати сенсаційною. Після того, як Сполучені Штати відмовилися від нових санкцій проти компанії-оператора «Північного потоку-2», його добудова ставала справою часу.
Тепер найголовніше питання – що ж буде далі? Українські політики і експерти неодноразово говорили про те, що чинний «Північний потік-2» – загроза національній безпеці України. У Росії ніколи не приховували, що головна мета будівництва обхідних газопроводів – не просто відмовитися від української газотранспортної системи, але й посилити політичний тиск на Україну. Про це, зокрема, говорив у своєму виступі на Петербурзькому економічному форумі президент Росії Володимир Путін, який пов’язав продовження транзитного контракту з Україною політичними поступками з боку Києва, перш за все – відмовою від переозброєння української армії.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим.Реалії запустили оновлений новинний додатокОднак на Заході до цих аргументів української сторони не прислухалися. Для федеральної канцлерки Анґели Меркель і багатьох інших німецьких політиків «Північний потік-2» пов’язаний насамперед з енергетичними потребами Німеччини. Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден погоджується з тим, що «Північний потік-2» становить загрозу для України, однак вказує, що його адміністрація не мала можливостей зупинити добудову газопроводу. Однак у Вашингтоні обіцяють – і в цьому, до речі, складається суть домовленостей Байдена і Меркель – перешкоджати спробам використання газопроводу як засобу тиску на Україну.
Президент США Джозеф Байден і канцлер Німеччини Анґела Меркель на спільній пресконференції у Вашингтоні, 15 липня 2021 року
Битва навколо сертифікації
Зараз, після добудови газопроводу, головна битва розгорнеться навколо його сертифікації. Простіше кажучи – навколо того, чи зможе «Газпром» використовувати «Північний потік-2» на повну потужність. Поки що компанія-оператор «Північного потоку-2» програла судовий процес, на якому намагалася відстояти право нового газогону обійти норми Європейського союзу. А ці норми передбачають, що новий газопровід може бути заповнений газом від одного постачальника не більше ніж на 50 відсотків.
Однак судовий розгляд – це не останній інструмент, до якого можуть звернутися в Москві. «Північний потік-2» можуть зареєструвати як незалежного оператора – що дозволить використовувати його, нехай і з деякими незначними обмеженнями, на повну потужність. Але така сертифікація – справа не одного дня чи місяця. Як справа не одного дня і навіть й місяця технічна сертифікація проєкту. Цей термін може зайняти майже рік. То ж добудова газопроводу – це зовсім не момент його запуску.
Здавалося б, у цій ситуації в Києві можуть зітхнути спокійно? Адже в цьому випадку відмовитися від послуг української ГТС у Москві не здатні? Але я б не поспішав з оптимістичними висновками.
Момент істини настане у 2024 році
Вся справа в тому, що відмовитися від послуг української ГТС у Москві все одно не здатні до 2024 року – часу, коли діє контракт на транзит російського газу. Тому в «Газпромі» поки що можуть особливо і не поспішати. І навіть робити заяви про те, що готові продовжити співпрацю з «Нафтогазом».
Справжній момент істини настане у 2024 році чи трохи раніше. І ми вже можемо уявити собі, як діятимуть у Москві – хоча б по тактиці «Газпрому» цьогоріч, коли існувала небезпека посилення санкцій проти «Північного потоку-2». Створюватиметься штучний дефіцит газу, підвищуватиметься ціна на сировину, створюватиметься загроза «холодної зими». І одночасно висуватимуться політичні вимоги до Києва. Висловлювання Володимира Путіна не залишають сумнівів у тому, якими ці вимоги можуть бути.
Щоб небезпека «проблеми 2024» не захопила Україну і її західних союзників зненацька, думати про можливі кроки Росії потрібно вже сьогодні. Як і про те, як цим крокам протистояти.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода