Українофобія як заслуга перед Кремлем

Спеціально для Крим.Реалії

Нескладно помітити, що в Криму звичайна для адептів Росії українофобія вийшла на новий рівень. Як вірно зауважила керівник Центру вивчення історії України Санкт-Петербурзького університету, професор Тетяна Таїрова-Яковлєва, «у Росії українофобія була завжди, особливо з другої половини ХVІІІ століття». Але якщо раніше спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов старанно, але марно домагався якнайшвидшого позбавлення Криму від всього українського, то нині немає гріха, в якому б кримські діячі не намагалися звинуватити материкову Україну та українських політиків. На зосередження російської (та кримської ‒ авт.) інформаційної війни на українському напрямку й генерування все більшої кількості претензій антиукраїнської пропаганди до України, а також, зокрема, до президента Володимира Зеленського особисто, звернули увагу й українські соціологи.

Російський глава Криму Сергій Аксенов не може не знати, що, згідно з висновком експертів, так звані «записи телефонних переговорів» як із Джо Байденом, так і з Володимиром Путіним фальсифіковані, причому саме з метою дискредитації президента України, але необхідність триматися політичної лінії Кремля змушує його зайняти неправдиву позицію. Примітно, що самі «герої кримської весни» прийшли до влади в результаті терористичного акту під керівництвом Ігоря Гіркіна із захоплення будівель органів влади в Криму в ніч на 27 лютого 2014 року, але тепер змушені вдавати з себе борців з тероризмом. Незважаючи на те, що на тлі терактів в Україні, Сирії та Лівані у світі з тероризмом ототожнюють не Україну, а російську владу, російські чиновники знову й знову виряджаються в ці героїчні тоги. «Оприлюднений запис ще раз підтверджує те, про що ми говоримо постійно: тероризм є частиною державної політики київського режиму незалежно від персоналій. І пояснює справжні причини відмови України від співпраці з Росією у сфері боротьби з тероризмом: не може терорист співпрацювати з тим, хто з ним бореться», ‒ написав Аксенов. Що правда, то правда. Терорист шукає шляхи звинуватити в тероризмі інших. І змонтовані плівки саме для цього і призначені.

Російський глава Криму забув, що судам Криму та Ростова ледве вдається склеїти «докази» проти фейкових терористів, а колишні «терористи», які повернулися з російського полону, як Євген Панов або Олег Сенцов, наприклад, розповідають про тортури в російських катівнях. Процеси тримаються тільки на підкинутих доказах і вибитих «зізнаннях». Не можуть же репресивні органи Росії у Криму нічого не робити, ось і знаходять тероризм там, де його немає ‒ треба виправдати своє існування, зміст і нагороди. І попутно покласти провину на супротивника. Метод старий як світ.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Улюблена російська гра ‒ імітування тероризму

Іноді таке враження, що у Криму спеціально сидять і придумують, у чому б ще звинуватити материкову Україну, не враховуючи факти. Днями Сергій Аксенов повідомив, що він вважає, що «сам факт наявності на кримській землі членів «Хізб ут-Тахрір» ‒ це багато в чому спадщина українського періоду. Київ багато років крізь пальці дивився на діяльність екстремістів, розраховуючи використовувати їх як інструмент для нагнітання міжнаціональної та міжконфесійної напруженості в регіоні».

Мабуть, Аксенов не в курсі, що Верховний суд Росії рішення про заборону релігійної течії «Хізб ут-Тахрір» ухвалив ще на початку 2003 року, коли про анексію Криму ще й мови не було, а рішення було спрямоване проти російських організацій, з Україною ніяк не пов'язаних. При цьому у самій Росії поширеність процесів «Хізб ут-Тахрір» значно більша, ніж у Криму. Окрім того, про існування хоча б однієї організації «Хізб ут-Тахрір» в Україні, окрім Криму, нічого не відомо.

Тому, наприклад, депутат кримського парламенту, колишній співробітник силових органів Сергій Дрьомов у той же день фактично спростував заяву Аксенова: «Кримське підпілля «хізбів» отримує організаційну та ідеологічну підтримку ззовні завдяки розгалуженій мережі цієї структури, зокрема на материковій частині Росії». «Безумовно, активісти «Хізб ут-Тахрір» у Криму отримують підтримку ззовні. Це дуже широка міжнародна мережа, у будь-якому випадку вони користуються засобами зв'язку, інтернетом, підтримують один з одним взаємини. Думаю, що й фінансову, й ідеологічну підтримку вони отримують», ‒ сказав Сергій Дрьомов в інтерв'ю «РИА Новости-Крым».

Та й саме переслідування «хізбів» розсудливі люди в Росії вважають несправедливим, оскільки за ними не стоїть жодного терористичного акту, у них немає зброї, під час обшуків «знаходять» тільки релігійну літературу, та й та, як кажуть засуджені, підкинута.

«Вироки у справах про участь у «Хізб ут-Тахрір» тільки за останні п'ять років виносили в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Челябінську, а також у Татарстані, Башкирії, республіці Дагестан. Багато правозахисних організацій вважають, що членів «Хізб ут-Тахрір» переслідують неправомірно, адже організація не здійснювала терактів, ‒ пояснює в розмові з Бі-бі-сі директор програми правозахисного центру «Меморіал» Віталій Пономарьов. ‒ Коли підсудні починають говорити в суді, що вони не терористи, суд відповідає, що Верховний суд ще у 2003 році вирішив, що «Хізб ут-Тахрір» ‒ терористи, тому це навіть не обговорюється. Терористичною діяльністю вони не займаються, тому в основу звинувачень у таких справах зазвичай лягає або розповсюдження літератури, або прослуховування розмов на теми, пов'язані з ідеологією. Приховані записи цих розмов даються, скажімо так, не дуже якісним експертам, і вони говорять, що раз людина вживала певні слова, значить є членом цієї організації. І другий елемент, який є у всіх справах, ‒ це секретні свідки, тобто ті, хто говорить під диктовку слідства й кого фактично неможливо допитати». Детальніше про те, як це відбувається, розказано тут.

Сергій Аксенов прагне продемонструвати прозорливість і прогнозує: «Не сумніваюся, що Київ та його західні покровителі спробують обдурити міжнародну громадськість, подаючи затриманих прихильників розбудови «всесвітнього халіфату»... як жертв політичних репресій». Дивна думка, тому що, по-перше, правозахисні організації самої Росії, наприклад, «Меморіал», вважають ув'язнених у справах «Хізб ут-Тахрір» політичними в'язнями, а по-друге, міжнародна громадськість знає про цю релігійну течію значно більше, ніж кримська влада, і вони вже давно розуміють, хто саме їх обманює.

Для кримської влади голосування щодо поправок до Конституції Росії ‒ священна корова. Голосування і можливості для фальсифікацій критикували і у Великій Британії, і в США, і в інших країнах, а багато міжнародних організацій також засудили ті методи, які застосовувалися для збільшення явки та голосів «за». Однак Сергій Аксенов спрямував усі образи на материкову Україну. «Вільне волевиявлення кримчан традиційно викликає в Києві істерику. Махати кулаками після бійки і плакати за волоссям, втративши голову, ‒ звичайне заняття для української влади після 2014 року. Так було за Порошенка, так відбувається і за Зеленського», ‒ сказав він. Аксенов не скупиться на використання непарламентських висловлювань на адресу політиків своєї колишньої країни: «засмічують інформаційний простір», «ступінь ідіотизму», «політичні артисти розмовного жанру», «негативний інформаційний шум», «безперервне бубоніння», «марення шизофреніка», «слововиверження», «Україна... продовжує деградувати, вимирати і розповзатися по швах». Думає, можливо, у Кремлі помітять і похвалять.

Давно помічено, що в Росії найбільшим українофобом намагається бути та людина, в якої колись життя було пов'язане з Україною. Це зрозуміло ‒ у неї найбільший страх полягає в тому, що раптом у Кремлі подумають, що вона все ще проукраїнська, раптом згадають старий ролик, де в одній з телевізійних передач Сергій Аксенов зізнається, що він громадянин України і служитиме своїй країні. Тому він зі шкіри геть лізе, щоб бути антиукраїнським. Ось і доводиться тепер докладати зусиль...

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції