4 квітня в Італії приземлився рейс з українськими медиками, які прилетіли допомогти місцевим лікарям у боротьбі з пандемією коронавірусу. Загалом до Італії прибуло 20 медиків, з-поміж яких: лікарі-інфекціоністи, реаніматологи, хірурги, анестезіологи, ендокринологи, невропатологи, медсестри та медбрати. Усі вони працюють у провінції Марке, яка нині на шостому місці за кількістю інфікованих на коронавірус в Італії. Радіо Свобода зв'язалося із одним із українських медиків, які допомагають Італії і набувають досвіду самі.
Гліб Бітюков – медбрат Київської міської клінічної лікарні №17, один із медиків, який прибув у складі української бригади до Італії. Вже тиждень він працює у лікарні міста Пезаро. Гліб розповів Радіо Свобода про те, які там умови, як працює медперсонал в умовах епідемії і чому ця поїздка є корисною для України.
«Найкраще, що може з нами статися, – це навчання»
Мене запитали в моїй лікарні, чи не згодний я поїхати в Італію. Я сказав – так, звичайно, адже в Україні я теж готовий надавати допомогу пацієнтам із коронавірусною інфекцією. Я – медичний працівник, я маю це робити. Все відбулося дуже швидко, буквально протягом одного дня. Вранці нас запитали, а наступного дня ми вже поїхали.
Найкраще, що може з нами статися, – це навчання. І це якраз та можливість, де ми можемо отримати досвід просто перебуваючи в епіцентрі подій. Нас дуже тепло проводжали з України і тепло зустріли в Італії. Зокрема, і керівництво лікарні. Вони були раді, що ми приїхали на допомогу.
Українські лікарі, які прибули до Італії, квітень 2020 року
«Таке враження, що вся країна просто вимерла в одну мить»
Ми їхали майже 5 годин з аеропорту сюди і я не побачив жодної людини за 5 годин. Таке враження, що вся країна просто вимерла в одну мить. Начебто в якомусь фантастичному фільмі – інопланетяни забрали всіх людей і я не бачив нікого. Так само дуже-дуже мало машин. На всьому обрії, який ти можеш осягнути, бачиш одну-дві машини, і це все.
Реанімація, яка є тут, це мрія кожного анестезиста, анестезіолога чи лікаря-хірурга
Лікарня, в якій ми працюємо, за нашими мірками належить, мабуть, до районних лікарень. І, як на мене, обладнання цієї лікарні дуже класне.
Реанімація, яка є тут, це мрія кожного анестезиста, анестезіолога чи лікаря-хірурга. Звісно, за їхніми розповідями, обладнання не вистачає. Але це набагато більше, ніж ми маємо в Україні. Вони просто звикли до іншого, тому і скаржаться.
Пуста вулиця одного з італійських міст, квітень 2020 року
Тут немає такого, що після кожного використання ти маєш писати про це в журналі
Дивує, мабуть, не так обладнання, як наявність витратних матеріалів. Їх є в достатній кількості: від засобів індивідуального захисту до серветок, постільної білизни, катетерів і шприців.
Тут немає такого, що після кожного використання ти маєш писати про це в журналі. Ти просто береш те, що тобі потрібно і все.
В цій лікарні раніше було багато хворих, зараз вже легше. Захворюваність пішла на спад. Але вони ще досі перебувають під напруженням і самі не вірять, що стало краще. Вони дуже стримано про це говорять, схрестивши пальці.
«Ми не є самостійними елементами»
Тут все будується на довірі. Кожен медичний працівник знає, що йому робити.
Одна з відмінних рис, якщо порівнювати з нами, це комунікація, ставлення один до одного. Вони довіряють один одному, приймають одне одного як професіоналів і як особистостей. Навіть якщо людина помиляється, то всі спокійно до цього ставляться, бо розуміють, що на помилках вчаться.
Всі з повагою ставляться один до одного, бо розуміють своє значення в системі охорони здоров'я. Медсестрам тут можна робити набагато, більше ніж у нас.
З тамтешніми лікарями порозумілися досить швидко, хоча мовний бар'єр існує, тому що всі вони італійськомовні. І, звичайно, ми не можемо виконувати всі процедури, які виконують італійські медики.
Ми все ж є іноземцями, тому можемо допомагати тільки в тому, в чому нам довіряють. Хоча з кожним чергуванням таких речей стає більше. Ми також не можемо прочитати призначення лікаря, тому, звісно, не є самостійними елементами.
«Не завжди встигаєш поїсти»
Робочий день в Італії, від робочого дня в Україні відрізняється лише розташуванням лікарні. Я так само приходжу на чергування, щоправда одягаюся в більшу кількість захисного одягу, ніж в Україні.
Виходити за межі лікарні в робочий день можна. Однак як правило, медпрацівники не залишають робоче місце. Адже вони економно ставляться до засобів індивідуального захисту, попри те, що їх є багато, стараються їх не витрачати.
Я декілька чергувань не їв
Щоб поїсти, захисне обладнання доводиться знімати. Зазвичай вони купують їжу в кафе або замовляють доставку. Дуже допомагають з їжею волонтери. Утім не завжди встигаєш поїсти.
Я, принаймні, декілька чергувань не їв. І перешкода в тому, що тобі треба зняти весь одяг, а потім знову вдягнути. І ти так крутишся навколо пацієнтів, що просто не встигаєш. Тому якщо в тебе 8 годин чергування, то без цього можна обійтися.
«Найважче – це витримати на голові всі ці шари захисного обладнання»
Найважче – це витримати на голові всі ці шари захисного обладнання: на вуха одягаються дві маски, шапочка, окуляри. Все це давить на обличчя і потім, коли ти знімаєш окуляри, в тебе залишаються червоні сліди від них. Попри те, що вони достатньо м'які, з еластичними силіконовими ущільнювачами.
Це звичайна рутинна робота
Фізично важко, коли тобі 12 годин на голову тисне дуже багато речей. А все решта – це звичайна рутинна робота, яка не відрізняється від того, що ми робимо в Україні.
Звісно, ти завжди аналізуєш те, що робив протягом дня, для того, щоб знайти якісь помилки, виправити їх і не допустити наступного разу.
Але тут менше відповідальності, оскільки зі мною працюють багато місцевих медиків. Я більше помічник, аніж людина, яка несе відповідальність, тому ймовірність моїх помилок зведена до абсолютного мінімуму. Навіть якщо я в чому не впевнений, то я краще десять разів перепитаю.
«Яка різниця, на що хворіють. Коли йдеш працювати медиком, ти свідомо робиш цей вибір»
Відомий цей вірус, чи не дуже – це все одно вірус. Так, він викликає більше ускладнень, ніж будь-які інші вірусні інфекції дихальних шляхів, з якими ми стикались раніше. Але ти медичний працівник, ти просто береш і робиш свою роботу. Тут питання не лише в тому, щоб допомогти італійцям і бути тут. Питання в тому, щоб бути готовим допомогти нашим людям. Тому яка різниця, на що вони хворіють – це вірусна інфекція, чи травма, чи серцеві напади – ти просто маєш це робити. Коли йдеш працювати медичним працівником, ти свідомо робиш цей вибір.
«Це такий живий онлайн-тренінг»
Перебуваючи тут, висновки робиш щодня. Я отримую досвід роботи з пацієнтами, те, що я виконував в Україні, я тут побачив інакше. Взагалі це дуже крута можливість і варто завдячити всім, хто долучився до організації цієї поїздки і самої ідеї.
Це дуже правильний підхід. Тому що ми можемо навчитися на реальному досвіді
Попри те, що вона викликає неоднозначне ставлення в Україні, зі свого боку, я можу сказати, що це одна з найкорисніших речей, яку можна було зробити.
Це дуже правильний підхід. Тому що ми можемо навчитися на реальному досвіді, побачити, як боротися з хворобою. Це такий живий онлайн-тренінг, коли приїжджаєш і робиш те, що тобі скоріш за все знадобиться потім. Ти ніби маєш можливість стрибнути у майбутнє, а потім повернутися назад в минуле і зробити якісь висновки. Це дуже крута можливість.
«Чи зможемо ми впоратися? Я думаю, зможемо»
Зараз складна ситуація для будь-якої країни, як для Італії, так і для України. Наше обладнання відрізняється від їхнього обладнання, наша система охорони здоров'я відрізняється від їхньої. Ми зараз перебуваємо на етапі медичної реформи і я сподіваюся, що це змінить нашу систему. Нам буде важко, але важко всім. У 2014 році, коли почалася війна і Росія напала на нас, то всі думали, що ми не зможемо впоратися з великою кількістю російської армії, але ми змогли. То ж я думаю, що це трапиться і зараз. Ми зможемо.