Колишні політв'язні Кремля, кримчани Олег Сенцов, Олександр Кольченко та Володимир Балух на волі вже упродовж року. У вересні 2019 року їх передали Києву під час «великого обміну» утримуваними. Тоді українська сторона звільнила понад 30 осіб, стільки ж віддала натомість Росія.
Як звільнені провели перший рік на свободі, які цілі ставлять перед собою тепер, і що, на думку Балуха, Кольченка та Сенцова, сьогодні об'єднує кримчан з жителями материкової України? Про це читайте в циклі матеріалів Крим.Реалії «Рік на свободі».
Другою публікується розповідь Олександра Кольченка ‒ українського активіста з Криму. Також читайте розповідь кримського режисера Олега Сенцова.
Your browser doesn’t support HTML5
Про адаптацію до свободи
Друзі з Криму, які приїжджали до мене відразу після мого звільнення, стверджували, що я практично не змінився. Звичайно, тюремний досвід накладає якийсь відбиток: з'являється обережність і вибірковість у словах, у виразах, у контактах. Але загалом я адаптувався до свободи в перші ж дні.
Періодично у мене виникало відчуття втоми, але я все одно усвідомлював, що увагу до мене потрібно використовувати, щоб нагадувати про тих (політв'язнів Кремля ‒ КР), хто досі залишається там () ‒ як про українців, так і про росіян, яких теж дуже багато.
Досі у мене в мові прослизають жаргонні вирази, які в ув'язненні я намагався не використовувати: «весло» ‒ ложка, «шлемка» ‒ миска. Їх використовують для того, щоб позначити ті явища або речі, з якими не стикаються на волі, у повсякденному житті. Я все ще звикаю до нововведень науково-технічного прогресу, до оплати телефоном, додатків і соцмереж.
Хоча на волі можливостей для отримання інформації стало більше, я не завжди встигаю за новинами. Щодня відбувається стільки подій і в Україні, й у світі, що за всім складно встежити.
Щодо Криму моя думка не змінилася. Я, як і раніше, вважаю, що деокупація ‒ це не питання дипломатичного чи військового характерів. Мені здається, що тільки під час загального повстання в Росії у нас з'явиться можливість повернутися додому.
Я не дуже стежу за локальними кримськими новинами, але листуюся з хлопцями з Криму. Вони писали, що у них уже виникли перебої з водою й усі дуже незадоволені.
З новин довідався, що недавно були чергові обшуки та затримання (російськими силовиками в Криму ‒ КР) у кримських татар. На щастя, їх усіх відпустили, щоправда, під підписку про невиїзд, але в цій ситуації це вважається за щастя.
Намагаюся стежити взагалі за всім, але особливо не заглиблююсь ‒ швидко прокручую новинну стрічку. Відбувається багато інших подій, які мені також цікаві, зокрема, події в Білорусі, у Хабаровську. Я бачив, що в Білорусі влаштовували одиночні пікети на підтримку протестів у Хабаровську. Однак, мені здається, якщо протестний рух дійде до Криму, то це буде один з останніх регіонів, де варто чекати хвилювань.
На півострові зараз все перебуває під безпосереднім контролем Кремля. Мені здається, що, з одного боку, населення там налаштоване найбільш лояльно до російської влади, а з іншого ‒ залякане репресіями.
Про те, що об'єднує жителів Криму та материкової України
Крим з часів проголошення Україною незалежності був погано інтегрований у неї. Після 2014-го року він віддалився ще більше. Мені здається, навіть якщо жителі материкової України вважають Крим українським, частиною України, то багато жителів Криму можуть так не думати. По-моєму, з часом стає ще гірше ‒ і Крим все більше віддаляється.
Хоча варто зазначити, що серед кримчан також з'являється невдоволення. І це дуже складний процес. Прогнозувати щось дуже складно, оскільки невдоволення ще не означає перехід до активних дій.
Російські силовики в Криму затримали Олександра Кольченка разом із режисером Олегом Сенцовим у 2014 році зі звинуваченням у нібито організації терактів. Кольченка засудили до десяти років позбавлення волі, які кримчанин мав провести в колонії міста Копейськ на Уралі.
Під час ув'язнення кримчанина активно підтримували представники українського та російського анархістських рухів. Захисту Кольченка доводилося обстоювати в судах його українське громадянство. Слідчі органи ФСБ Росії вважали Олександра Кольченка громадянином Росії, тому йому відмовляли в низці прав, якими наділені іноземці.