Дослідник біографії Путіна розповів про таємниці його приходу до влади

20 років тому, навесні 1999 року, в Кремлі шукали «спадкоємця». 26 березня Володимир Путін був призначений секретарем Ради безпеки, зберігши за собою посаду директора ФСБ. Вже до початку травня Єльцин вирішив, що передасть владу саме йому – полковнику ФСБ Путіну.

Хто насправді просував Путіна до влади? Чи були у Путіна могутні покровителі або спонсори, імена яких досі невідомі більшості? Редактор сайту «Путінізм» Артем Круглов вивчає маловідомі сторінки з біографії президента Росії. Він розповів Радіо Свобода про причини раптового злету на «владний олміп» до того нікому невідомого «спіробітника органів».

– До кінця правління Єльцина в Росії було два найбільші організовані злочинні угруповання (ОЗУ) світового рівня, що мали величезні ресурси – «подільсько-ізмайловське» і «солнцевське».

Обидва злочинні угруповання «кришувалися» спецслужбами, так що Путіну, йдучи в президенти, треба було домовитися з ними. Обидва ці угруповання усі роки правління Путіна прекрасно себе почувають.

З приходом Путіна ізмайловським бандитам віддали Одинцовську митницю, через яку був налагоджений нелегальний експорт зброї. Курував цей бізнес Юрій Заостровцев. Цього видалося замало, і одночасно чекісти з бандитами налагодили там зустрічний канал контрабанди – меблів із Німеччини. Що набула розголосу свого часу через сварку між двома кланами урко-чекістів: патрушівські проти групи Черкесова – Золотова (справа «Трьох китів»).

У 2004-му Заостровцев був змушений піти у відставку, до того моменту він був уже заступником директора ФСБ. Але ніякого покарання не поніс, звичайно, а ізмайловські так і сидять на Одинцовській митниці досі.

Подольська ОЗУ прославилася організацією афери «ландромат» з виведення з РФ і відмивання близько 50 мільярдів доларів у 2011-2013 роках. Центром афери був Подольск, місцевий «Промсбербанк» під контролем бандитів. Саме через Подольск йшли всі ці ліві перекази за кордон за рішеннями молдовських судів, все, що досі розслідують в Європі. Подольські – також учасники «колумбійського бартеру», на якому робить гроші ГРУ.

– Що таке «колумбійський бартер»​?

– Зброю продаємо наркокартелям, «наркоповстанцям» в джунглях. Вони розплачуються кокаїном. Коли побудують Путін-центр в Петербурзі, там буде окремий зал для цього. Можливо, буде ще зал «Венесуела». Адже там дружина у Мадуро – наркобаронша місцева, «кокс» – це частина їхньої «революційної диктатури».

– Нещодавно 9,5 тонн кокаїну затримали на російському судні в Африці, в Кабо-Верде. Більше ніж на один мільярд доларів. Теж «колумбійський бартер»?

9,5 тонн кокаїну, вилученого в російських моряків, спалили в Кабо-Верде – відео

​– Це Кінахан. Є такий наркокартель в Європі, порівняно новий, виник на початку 2000-х. Спільне дітище колумбійців, ГРУ та ірландської братви. Його засновник – Крісті Кінахан, неодноразово судимий ірландський кримінальник. Йому допомагає син – Ден Кінахан.

Обидва довго жили в Марбельї на півдні Іспанії, останні роки перенесли штаб-квартиру в Дубай, в Емірати.

Крісті Кінахан

​– Як працює цей картель?

– Бере оптом наркотики у виробників: кокаїн – в Латинській Америці, гашиш – в Марокко, завозить до Європи і займається дистрибуцією.

Здає партії марсельській мафії, неаполітанській, сім'ї Адамс (лондонські бандити-ірландці). Крім того, Кінахан – великий гравець на чорному ринку зброї.

Бойова сила картелю – ірландські гангстери. Базуються вони в Дубліні (Ірландія) і Коста-дель-Соль на півдні Іспанії. Там якраз на іншому березі – Марокко, великий перевалочний пункт.

Самі ватажки картелю, батько і син Кінахани, живуть в Дубаї, їх особиста гвардія – ветерани спецназу ГРУ, своїм ірландцям вони довіряють менше.

Як пишуть у західній пресі, Крісті Кінахан навіть російську мову вивчив, щоб було легше спілкуватися з колегами.

– У чому ще роль ГРУ, крім забезпечення особистої безпеки босів картелю?

– Поставка зброї, допомога з відмивання виручки. Подольсько-ізмайловське ОЗУ тут якраз, до речі, є підшефним ОЗУ при путінських спецслужбах.

– А корабель Eser, який віз кокаїн на мільярд доларів, звідки там росіяни?

– Взагалі морським перевезенням наркоти для Кінахана займаються турки, турецькі бандити. Це їхня спеціалізація історично. Я не думаю, що російські моряки на тому кораблі – з картелю.

У Росії багато моряків торгового флоту, а роботи немає, ось і найнялися на контейнеровоз у південних морях.

Кокаїн, вилучений на судні Eser

​– У зв'язку з операціями ГРУ останнім часом постійно згадується ім'я Євгена Пригожина, «кухаря Путіна». Як Путін потоваришував з Пригожиним і чому ця людина володіє такими небанальними можливостями?

– У російському жаргоні є таке нове дієслово: «фронтить». Тобто працювати фронтменом – зображувати, що бізнес твій, прикриваючи його реальних господарів. Ось Пригожин – фронтмен Путіна.

Роман Цепов

Пригожин – квартирний злодій і гоп-стопник, провів молодість у в'язниці. У 1990-х він приєднався до ОЗУ Міші Кутаїського в Петербурзі. Відповідав там за якісь магазини. Потім став трактирником – відкрив кілька ресторанів (на гроші Михайла). А потім Мішу кинув. Це десь році в 2001-му відбулося. Міша на нього «наїхав», але Пригожин пішов під Рому Цепова – був такий авторитет, старий друг Путіна і Золотова.

Рома на початку 2000-х був на коні. Якщо раніше він був авторитетом і «решальщиком» міського значення, то тепер разом з Путіним вийшов на всеросійський рівень. У нього було куплене все МВС на північному заході.

Цепов практично відкрито організовував вбивства. Наприклад, в 2003 році вбили Руслана Коляка (авторитет «Пучеглазый», тамбовське ОЗУ). Весь його бізнес і активи відійшли Ромі. Так Цепов в одному інтерв'ю ледь не відкритим текстом сказав про свою причетність до злочину: мовляв, так, у мене з Коляковим був конфлікт, а про вбивство його я дізнався першим, раніше від преси та міліцейських зведень ... Цілком прозорий натяк.

Загалом, Пригожин правильну зробив ставку, коли пішов під «дах» до Цепова і Золотова.

– Але Цепова самого вбили у вересні 2004 року?

– Пригожин на той час уже потрапив у найближче оточення Путіна. І, крім того, хоча Цепова отруїли (за симптомами – полонієм), але Золотов залишився і був начальником особистої охорони Путіна ще довго.

У них же був тандем нерозлучний: Цепов – Золотов. До речі, в період, коли Цепов особливо активно займався бандитизмом, в 2003-2004 роках, різко пішов угору добробут Золотова – палаци з'явилися, рідня вся стала мультимільйонерами.

– У березні 2000 року, перед обранням Путіна, вийшла стаття Марини Сальє: «Путін – президент корумпованої олігархії». Марина Сальє, колишній депутат Ленінградської ради, яка розслідувала діяльність Путіна в мерії у Собчака, закликала не допустити його до влади...

Марина Сальє

– Марина розслідувала всього один епізод діяльності Путіна в 1990-х – аферу «Сировина в обмін на продовольство». Вона не знала того, що знаємо ми сьогодні: подробиць приватизації морського порту, де Путін був у частці з бандитами; приватизації міських АЗС і нафтобаз, які Путін віддав тамбовському ОЗУ.

Не знала вона про транзит кокаїну через порт, про що говорили на суді у справі Литвиненка. Не знала про діяльність фірми SPAG – російсько-німецької компанії, яка відмивала в Петербурзі гроші картелю «Калі». Причому створював SPAG теж Путін на пару з Володимиром Смирновим – першим головою кооперативу «Озеро».

Не знала Марина Сальє і про «справу 20-го тресту» – кримінальна справа 1999 року про багаторічне розкрадання бюджетних грошей в мерії Собчака, де Путін був фігурантом.

Сальє розслідувала лише одну першу аферу з сировиною 1992 року. Але цього їй вистачило, щоб скласти думку про Путіна. Власне, з Марини Сальє почалася путінологія – робота дослідників з написання реальної (не вигаданої пропагандою) біографії пана Путіна.

​– У лютому цього року виповнюється 27 років доповіді Марини Сальє про цю аферу «Сировина в обмін на продовольство». Чи все сьогодні зрозуміло про механізми афери і її бенефіціарів? Чи залишився хтось із них в оточенні президента Путіна?

– Спершу маю сказати, що завдяки Марині Сальє ми точно знаємо, чим займався Путін в момент розпаду СРСР, який він тепер так оплакує: «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття» тощо.​

У момент агонії СРСР (кінець грудня 1991 року, плюс перші новорічні дні 1992 року) Путін і його спільники із комітету зовнішніх зв'язків мерії Собчака (міська рада Ленінграда) гарячково видавали ліцензії на експорт сировини з держзапасів.

Ліцензії видавалися всіляким лівим фірмам під приводом того, що треба продати сировину за кордон і купити продовольство для міста, що голодує – в Пітері наприкінці 1991-го стояли черги за хлібом, як під час блокади. Ліцензії видали, сировину вивезли, а гроші, як відомо, вкрали. Що і отримало назву: афера «Сировина в обмін на продовольство».

– Ви назвали дії Путіна мародерством в одній із ваших статей.

– А як називаються люди, які в момент безвладдя або війни грабують склади, магазини, своїх земляків, які стоять у чергах за їжею? Мародери.

Ось Путін був мародером в момент розпаду СРСР. Склади розтягував.

– Як розвивалися події далі?

– Уже 10 січня 1992 року депутати Петроради забили тривогу, створили комісію Марини Сальє для розслідування бурхливої діяльності Володимира Володимировича. 23 лютого 1992 року комісія представила свій звіт («доповідь Сальє»), де зажадала усунути Путіна з посади за злодійство і передати справу в прокуратуру. Доповідь Сальє також передали пресі, в березні про неї написала «Новая газета» і ще низка видань. Виник великий скандал.

Однак Собчак (Анатолій Собчак, перший мер Санкт-Петербурга, батько Ксенії Собчак) залучив усі свої зв'язки в Кремлі, у Єльцина, щоб не дати справі хід.

Крім того, в доповіді Сальє спливло листування Путіна з Москвою – з Гайдаром (Єгор Гайдар, заступник Єльцина з економічної політики ), Авеном (в той час міністр зовнішньої торгівлі, нині співвласник «Альфа-Банку»).

З цього листування випливало, що дії Путіна були в цілому санкціоновані Москвою, вони були в курсі видачі ліцензій. А враховуючи, що в результаті було вкрадено більше ніж 100 мільйонів доларів, підозра могла впасти і на Авена з Гайдаром. Коротше кажучи, Собчак і Москва вважали за краще справу зам'яти.

Фрагмент «Доповіді Сальє» про відсторонення Володимира Путіна від посади

​– Чи залишилися «білі плями» в розслідуванні афери «Сировина в обмін на продовольство»?

– Там досі багато незрозумілого. Наприклад, пропали 150 тисяч тонн нафтопродуктів. Путін видав ліцензію на їх вивезення якійсь фірмі «Невський будинок», яка потім зникла. Судячи з документів, нафтопродукти пішли з Кірішського НПЗ в Англію. Всього на 30 з лишнім мільйонів доларів.

Давайте подивимося на деталі. Експорт з Кірішського НПЗ в 1992 році і всі 1990-і контролювала дуже вузька група людей на чолі з Тимченком. Без них нічого звідти піти не могло.

Далі – фірма «Невський будинок». Власників її не знайшли. Була підозра, що це Смирнов з «Озера», фінансист тамбовського ОЗУ, але ця версія не знайшла достатньо підтверджень.

Зате людина, яка підписувала документи від «Невського будинку» і значилася там як заступник директора – це цілком реальний персонаж, відомий у вузьких колах, Вітенберг Володимир Михайлович.

За радянських часів – офіцер кримінального розшуку, який потім перейшов у бригаду Руслана Коляка («Пучеглазого»). Коляков – це тамбовське ОЗУ. Тобто нафтопродукти вивозили Путін, Тимченко і братва.

– А що була за історія із заміною фірми, на яку Путін оформляв ліцензію на експорт нафтопродуктів? Адже спочатку замість «Невського будинку» планували дати ліцензію іншій фірмі, московській?

– Спочатку дійсно планувалося, що 150 тисяч тонн нафтопродуктів повезуть за кордон москвичі. Але потім все переграли по ходу п'єси, і Путін дав ліцензію пітерській конторі.

– Хто були ці «москвичі», про яких ви говорите?

– Солнцевські. Григорій Мірошник, соратник авторитету Могилевича (кличка Сєва). Спочатку Путін уклав договір на вивіз сировини з фірмою Мірошника. Вона називалася «Інтеркомцентр Формула-7».

Але потім з невідомих причин все передали «Невському дому».

– Хто такий взагалі Семен Могилевич? ФБР називало його «бос босів» російської мафії. Звідки його люди з'явилися в афері «Сировина в обмін на продовольство»? Могилевич якось пов'язаний з Путіним?

– Говорячи про солнцевське ОЗУ, деякі уявляють собі, що це просто банда качків із підмосковного передмістя, які збирали данину з комерсантів у Москві і наводили шерех у столиці в лихі 90-і.

Однак мало хто знає, що все 90-і у солнцевських було дві територіальні бази – Москва і Будапешт. В Угорщині з 1990 року діяла «міжнарода філія» солнцевського ОЗУ під керівництвом «авторитета» Могилевича. І цей міжнародний філія був під дахом ПГУ КДБ, а потім СВР.

Семен Могилевич – скріншот із сайту ФБР

– Служба зовнішньої розвідки – це спадкоємці ПГУ КДБ після розпаду СРСР ...

– Так. І підшефних бандитів вони теж успадкували. У «філії» у Будапешті жваво йшла торгівля зброєю, якого після СРСР залишилися гори. Через солнцевських чекісти і генерали продавали його по всьому світу.

У доповіді ФБР «Організація Семена Могилевича» в 1996 році Будапештський філія солнцевського ОЗУ була названа найбільшим майданчиком із нелегальної торгівлі зброєю в Східній Європі на той час.

Надалі Могилевич дійсно удостоївся від ФБР звання «бос босів» російської мафії, був у топ-10 розшуку ФБР.

Однак Сєва – це бос саме солнцевської мафії, один із її засновників.

Крім того, через створену Сєвою Могилевичем «філія» в Угорщині в 90-і йшли зустрічні потоки контрабанди з Європи в Росію: горілка «Распутін», спирт «Роял», пільгові сигарети для Російської Православної Церкви.

Пільги ці пробивав Кирило, майбутній патріарх, а тоді – голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ).

Весь імпорт за церковними пільгами вела така фірма «Ніка» при ВЗЦЗ, яка контролювалася солнцевською ОЗУ.

– Патріарх Кирило вів бізнес із солнцевськими?!

– Ну, він же теж на ПГУ все життя працював. «Агент Михайлов».

– Як довго існував філія солнцевського ОЗУ у Будапешті?

– Приблизно із 1990 по 1999 рік. У 1999 році під тиском ФБР Могилевич був змушений «закрити лавочку» і повернутися в Росію.

– Путін особисто знайомий із Могилевичем?

– Литвиненко стверджував, що вони знайомі з 1993 року, коли Сєва приїжджав до Пітера з візитом. Тобто на момент афери «Сировина в обмін на продовольство» вони не були знайомі.

Швидше за все, Путіну просто рекомендували працювати з Могилевичем його старші товариші з ПГУ КДБ. Однак з фірмою Мірошника виникли якісь проблеми, і операцію передовірили пітерським чекістам.

– А що було про знайомство Путіна і Могилевича в «плівках Мельниченка»?

– У 2000 році на Захід втік офіцер з особистої охорони українського президента Кучми. І вивіз плівки з прослуховуванням, яке він таємно встановив в його кабінеті.

Там головний скандал був, що на цих записах Кучма нібито, де-факто, замовив вбивство журналіста Ґонгадзе. На це всі звернули увагу.

Однак потім всі ці багатогодинні розмови в кабінеті Кучми розшифрували повністю, і виявилося ще багато цікавого. Там є кілька епізодів, в лютому 2000 року, коли Кучма і місцеві силовики (тодішній глава СБУ Деркач, голова військової розвідки ЗСУ Смешко) обговорюють якісь справи з Могилевичем.

Є розмова, її не раз уже публікували в ЗМІ, де глава СБУ Деркач каже Кучмі, що ось, мовляв, і Вова Путін теж знає Сєву, у них «хороші особисті стосунки ще з Ленінграда», і що Путін дав притулок Могилевичу після від'їзду з Угорщини, і що ри Путіні Сєва переїхав до Москви купив віллу в Снігура і дуже задоволений своїм життям.

А незабаром після цього ще є розмова Кучми і Смешка, де голова військової розвідки Смешко скаржиться, що СБУ куплено Сєвой з потрохами, а сам Могилевич - «номенклатура ПГУ КДБ».

– У 1996 році Собчак програв вибори мера у Пітері і Путін теж втратив свою посаду в мерії. Існує легенда про те, що Путін після цього втратив засоби до існування і навіть мав намір працювати таксистом. Що відбулося насправді?

– Так, є така легенда. Що його відлучили від годівниці, він впав у депресію, сидів на дачі у Міші Кутаїського і готувався працювати таксистом. Чесно кажучи, я не дуже в це вірю.

Путін працював в мерії Собчака 5 років (1991-96 роках). 5 років суцільних афер і корупційних схем: то сировина, то казино, то SPAG, то розподіл портів і нафтобаз. І він ніде не забував себе.

Не думаю, що в 1996-му Путін залишився «без засобів до існування». Та й роботу він знайшов швидко, буквально протягом декількох місяців його покликали в Москву, в адміністрацію Єльцина, на високу посаду. Чого сумувати?

– Путінологія іноді підказує дивовижні сюжети. Завдяки вашій статті я з подивом дізнався про те, що батько Путіна виколов око його матері вилами. Як таке могло статися?

– Папа у Путіна відрізнявся, як тепер кажуть, девіантною поведінкою. Припадками агресії без урахування можливих негативних наслідків. Прийшов якось до дівчини, яка йому сподобалася, нікого вдома не було, але вона його чомусь на двір не пустила. Тоді він схопив вила і став ламати ворота. І якось так вийшло, що в якийсь момент він через пролом в паркані потрапив їй вилами в око. Мало не вбив, коротше. Дівку повезли в лікарню, вставили скляне око, а рідня поставила умову: "Тепер, милок, одружуйся, а то напишемо заяву в ментовку і підеш ти за тяжкі тілесні".

Так батько Путіна одружився з його мамою. Один необережний удар вилами. Насправді ця історія давно відома, її розповідали журналістам односельці батьків Путіна ще років 15 назад.

– Що взагалі можна сказати про батьків Путіна і його ранній період життя? Який вплив це справило на майбутнього президента РФ?

– Якщо коротко – цілковита сірість. Навряд чи батьки взагалі справили на свого сина якийсь значний інтелектуальний або культурний вплив. Їм просто не було чого йому передати в цьому плані.

Судячи з усього, коли він говорить про себе «ленінградська вулиця мене навчила» – це не «фігура мови».

Саме там Володимир Путін і сформувався як особистість. У підворітті.

Знову ж диплом ЛДУ, який він отримав, це теж фікція, оскільки він був туди зарахований за спортивною квотою – за протекцією свого тренера, який за сумісництвом був кримінальним авторитетом, але з великими зв'язками (Леонід Усвяцов на прізвисько Льоня-Спортсмен).

Ну а потім КДБ. Як сказав Березовський – місце, де вчили скоювати злочини, але пояснювали, що це не злочини.

Тут особливо хотілося б звернути увагу на Дрезден.

Путін там виконував, серед іншого, і завдання від управління «С» ПГУ (нелегальна розвідка). А саме був зв'язковим між КДБ і терористами РАФ («Фракція Червоної Армії»), які проходили підготовку в ГДР і потім здійснювали теракти в Західній Німеччині.

Це додатково розвинуло цинізм і аморальну «вовчу психологію», яку Путіну прищепили раніше в підворіттях.

Президентом Росії стала людина, вихована на примітивних блатних поняттях, і плюс професійний посібник терористів за своєю службовою біографією.

– Ви писали в одній із ваших статей, що в НДР Путін був зв'язковим у Дітмара Клод, міжнародного терориста і соратника Карлоса «Шакала». Клод сам говорив про це?

– Так, Клод живе сьогодні в Німеччині, на пенсії, він відсидів термін, довго мовчав, але в 2013 році він повідав деякі подробиці свого знайомства з Путіним.

– Клод також був членом «філії» солнцевського ОЗУ в Будапештіув 1990-і. Звідки такий поворот у долі? Від лівого терориста – в мафію?

– Ну от так. У 1980-і боровся за комунізм, підриваючи і вбиваючи буржуїв у Європі, а в 90-і подався в російську мафію до Могилевича. Ось така у нього біографія. Але оскільки корінь у РАФ і банди Могилевича один – ПГУ КДБ (і у Путіна теж), то, напевно, це не дивно.

– Історик Олександр Янов, прогнози якого часто збуваються, написав статтю про неминучість депутінізаціі. Але це далека перспектива, а що, на вашу думку, чекає на країну зараз?

– Думаю, нічого хорошого. 10 років стагнація ВВП (з 2008 року економіка не росте), копійчані зарплати, як в країні третього світу, соціальних ліфтів немає, смертність вища народжуваності.

Число лікарень скоротилося в два рази – до рівня 1932 року. Убога політична система за типом Середньої Азії або Гаїті часів татуся Дювальє. Зате процвітають чекісти, кримінальники, корумпована олігархія.

Ну і плюс зомбоящик-дебілізатор 24 години на добу. Невесела картинка.