«Почати життя заново й забути про цей жах»: як кримчанку з дітьми визволили з Сирії

В Україну 19 жовтня повернулася ще одна сім'я з Сирії. Цього разу з закритого табору для біженців «Родж» вдалося репатріювати кримчанку, яка називає себе Іман, а також чотирьох її дітей. У Сирії вона пробула вісім років. Це вже третя спецоперація України з повернення українців із Сирії, цей процес триває майже рік.

За інформацією української влади, ще 10 жінок ‒ громадянок України та 23 їхні дитини ‒ чекають репатріації в таборі для біженців «Аль-Хол». Про те, як у Сирії опинилися українки, яким було їхнє життя там і з якими труднощами вони зіштовхуються тепер, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Тарасом Ібрагімовим обговорювали репатріантка з табору для біженців у Сирії кримчанка Іман, координаторка об'єднання родичів за повернення дітей з Сирії Фатіма Бойко, а також редактор сайту «Іслам в Україні» Дилявер Саїдахметов.

‒ Іман, як ви почуваєтеся, чи облаштовувалися після повернення в Україну? Як діти?

Іман: Почуваюся дуже добре, я дуже щаслива, що повернулася. У нас у будинку зараз ремонт, я тимчасово живу в чужому домі. Скоро переїжджатимемо. Діти дуже щасливі, питань у них дуже багато. За вісім років вони нічого не бачили, окрім Сирії, окрім пустелі.

‒ Нагадайте, будь ласка: як так склалися обставини, що ви ухвалили рішення поїхати до Сирії? Що було далі?

Іман: Причиною був мій чоловік, батько моїх старших дітей. Я поїхала за ним у 2013 році. На жаль, я не змогла з ним там зустрітися, його вже не стало. Мене поселили в будинок вдів у місті Алеппо ‒ для жінок, чиї чоловіки загинули на війні. Декілька місяців я провела там, навколо була війна, але в мене не було можливості поїхати назад. Звісно, коли я побачила все на власні очі, то захотіла повернутися, але допомагати мені ніхто не хотів, навіть засуджували: мовляв, якщо приїжджаєш до Сирії, то вже залишаєшся. Іншого виходу, окрім як залишитися, у мене не було.

‒ І вам довелося вийти заміж вдруге, як я розумію?

Іман: Так. Довелося... У 2014 році оголосили «Ісламську державу», але потім все змінилося, звісно, усім довелося відступити з Алеппо. Я цього не застала, мене новий чоловік раніше забрав в інше місто.

‒ Як було жити під контролем терористів?

Іман: На власні очі я нічого не бачила. Ми, жінки, ніколи не пересувалися самі, з цим було дуже суворо. Я можу розповісти тільки те, що чула, сама я не брала участі в тих подіях. Загалом і в цілому це постійна війна, постійний страх за своє життя. Я навіть не можу передати вам словами той жах, який ми пережили.

Кримчанка Іман зі своїми дітьми в Сирії 2017 рік

– Наскільки я знаю, ви врешті-решт опинилися в місті Багуз ‒ останньому притулку терористів «Ісламської держави», і весною 2019 року демократичні сили організували там «зелений коридор» для всіх, хто вирішив вийти звідти ‒ цивільних, жінок із дітьми. Як ви опинилися в таборі для біженців «Аль-Хол»?

Іман: Я вийшла сама, я не чекала цього коридору. Було дуже важко, ми буквально тікали звідти. Це був лютий: зима, голод, холод. Українських сімей було три, ми вирішили, що чекати вже не варто. Багуз горів з усіх боків, було дуже страшно за дітей... Хоча вже минуло три роки, у мене все це досі перед очима стоїть. Звуки літаків, вертольотів я не можу переносити, відразу починається паніка ‒ і так само у дітей.

Табір для біженців «Аль-Хол» на північному сході Сирії, жовтень 2019 року

– Якими були умови в таборах «Аль-Хол» та «Родж», куди ви потрапили пізніше?

Іман: Дуже важкі: немає води, усі живуть у наметах, взимку дуже холодно, влітку дуже спекотно. Було важко і морально, і фізично, особливо з дітьми. Зранку не набереш воду ‒ можна сказати, на весь день залишаєшся без води. Бувало, і до бійок доходило. Світла не було, телефони заборонялися, їх ховали як могли.

Табір для біженців «Родж», 2019 рік

– З огляду на дискусії навколо вашого повернення в Україну з територій, підконтрольних «Ісламській державі»: як би ви відповіли тим, хто бачить у вас якусь небезпеку для суспільства?​

Іман: Небезпеки я ніякої не несу ‒ не знаю, що тут можна ще додати. Мене можуть не боятися люди. Я повернулася, щоб продовжувати жити в Україні й забути цей жах. Я планую почати все з нуля, поставити своїх дітей на ноги, зайнятися їхньою освітою. Діти у мене хворіють, ще довго доведеться відновлювати їхнє здоров'я.

‒ Дякую дуже. Фатімо, наскільки складно було домогтися повернення Іман та інших українок?

Бойко: Та сторона дуже важко йшла на переговори. Наскільки я знаю, це робота не одного дня, а багатьох місяців. Треба спілкуватися з різними угрупованнями на території Сирії. Я сама була там на переговорах півтора місяця, і вдалося репатріювати лише одну нашу українку, хоча всі були готові в самому таборі. Наші громадянки досі перебувають у цих таборах, там оголошений карантин. Я ще раз хочу подякувати всім українським військовим і нашому почесному консулу Фархаду Алі, які займалися і займатимуться репатріацією надалі.

‒ Тобто, скільки жінок із дітьми вже вдалося повернути? І чи продовжиться процес?

Бойко: Ось 31 грудня ми вивезли дві сім'ї, 16 червня ‒ ще одну сім'ю, і ось 19 жовтня ‒ ще одну. Тобто в підсумку ми вивезли чотири сім'ї. В Офісі президента України сказали і мені, і громадськості, що подальша репатріація ‒ питання навіть не місяців, усе станеться раніше, як тільки закінчиться карантин. Ми збираємо гроші на облаштування тих, хто повернувся, зокрема й у мусульманському світі. Допомагаємо їм з оформленням документів, купуємо будиночки в Херсонській області. Держава як така нічим не допомагає, окрім як зв'язками ‒ щоб швидше оформити документи. Але дітям, які народилися на території Сирії, все одно дуже складно отримати свідоцтва про народження. Вони не можуть відвідувати садочки, поліклініки, допомогу оформити на них неможливо. Досі ці сім'ї залежать від сторонньої допомоги.

– Зрозуміло, дякую. Дилявере, чому все ж так вийшло, що досить багато мусульман ‒ а за ними їхніх сімей ‒ переїхали до Сирії, де тоді вже йшла громадянська війна?​

Саїдахметов: Не можна говорити, що в усіх була якась одна мотивація, причини були різні. Якщо говорити лише про релігійну складову, тут усе досить ясно. Є ісламська міфологія: пророк Мухаммед колись сказав про те, що виникне справедлива держава, де виконуватимуться закони тощо. Терористичне утворення «Ісламська держава» дуже активно використовувало цей міф у своїй пропаганді й, по суті, збудувало себе на ньому. Багато щирих правовірних мусульман повірили цьому й вирішили спробувати таке «щасливе та справедливе життя». Навіть попри те, що «Ісламська держава» зараз втратила всі свої території, що її структури зруйновані ‒ ми маємо розуміти, що йдеться не про організацію, а про ідеологію. Тобто й надалі будуть люди, які повірять у цей міф і присвятять свої життя боротьбі за нього.

Дилявер Саїдахметов, редактор сайту «Іслам в Україні»

– Що можна протиставити цій ідеології?

Саїдахметов: Мусульманські теологи сходяться на думці, що єдиний спосіб ‒ контрпропаганда, просвіта, навчання людей. Багато з тих, хто потрапив на вудку «Ісламської держави», були або новачками в ісламі, або просто неписьменними. Мені здається, сама мусульманська громада має протистояти, активно боротися з небезпечними міфами. Другий важливий напрямок ‒ це соціальна інтеграція, тобто введення мусульман у життя суспільства. Адже боротьба йде не за якісь території в Сирії, а за уми людей.

(Текст підготував Владислав Ленцев)