«Через жарти можна передати дуже багато»: комедіанти з Криму ‒ про сучасний кримськотатарський гумор

Кримський татарин та київський романтик, переможець шоу «Розсміши коміка», учасник шоу «Гуднайт Клаб», один з найбільш затребуваних українських комедіантів ‒ це презентація стендап-коміка з Криму Бекіра Мамедієва на афішах його виступів.

На самому півострові вже декілька років популярні скетчі та перший комедійний серіал кримськотатарською мовою. Про особливості сучасного кримськотатарського гумору в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Рустемом Халіловим розмовляють стендап-комік з Криму Бекір Мамедієв, а також кримський актор і сценарист Сулейман Умеров.

‒ Бекіре, ви в кожній своїй афіші нагадуєте про національність. Це частина сценічного образу?​

Мамедієв: Навіть більше, перша моя фраза при виході на сцену: «Всім привіт, мене звуть Бекір, я кримський татарин». Це моя вімежованість, моя ідентичність, але не образ. Якщо це був би образ, я виходив би у кримськотатарському народному костюмі, у ковпаку. Ось це був би образ кримського татарина, від нього б я жартував, але я так не роблю. А так, коли виходиш на сцену, відразу постає питання: чому тебе звуть Бекір? Ти не можеш вийти, якщо тебе ще не знають глядачі, і в перший свій виступ почати жартувати про голубів, наприклад. Глядачі думають: так чому ти Бекір? Тому в першу чергу коміки зазвичай знімають пласт жартів з приводу своєї національності, з приводу своїх якихось зовнішніх особливостей. Зараз буває, що в усьому виступі в мене немає жодного жарту ні про Крим, ні про кримських татар.

‒ Чому?​

Мамедієв: Просто неможливо постійно жартувати про це. Я спочатку намагався робити це, щоб заявити про себе, щоб виділитися на тлі інших артистів. Але дуже часто у тебе в голові інші думки, теми, на які ти хочеш пожартувати, і Криму ти просто взагалі ніяк не торкаєшся. Я ніби можу не жартувати саме про наш народ, про Крим, але я дивлюся на світ саме очима кримського татарина. Умовно кажучи, я можу жартувати про те, що в Києві дуже багато людей, що вони не дотримуються дистанції, і я не можу зрозуміти чому ‒ адже я сам з Криму, з маленького селища, і там дистанції у півтора метра люди дотримувалися завжди, навіть більше. Тобто я говорю з позиції людини, яка звідти приїхала, у якого є нерозуміння й претензії до великого міста.

‒ З огляду на те, що питання «Чий Крим?» розділяє людей на своїх і чужих ‒ і представники обох таборів напевно є в кожному залі ‒ чи не став Крим занадто ризикованою темою для стендапу?​

Мамедієв: Я жартую на теми, про які я хочу говорити. Не важливо, як відреагує на це зал. Тобто в першу чергу я роблю це для себе, я не буду підлаштовуватися. Умовно кажучи, якщо я буду виступати в Севастополі, наприклад, і там прийде велика частина людей, які тільки що ходили з георгіївськими стрічками ‒ я не буду підлаштовуватися і змінювати свої жарти.

‒ В інших українських коміків часто зустрічаються жарти про Крим?​

Мамедієв: Були, були. Жартів не пам'ятаю, але пам'ятаю декілька тем, які порушували хлопці. І ті думки, які вони закладали в ці блоки, я поділяю. Головне, щоб у жарті була думка.

‒ У вас були виступи, про які ви шкодуєте?​

Мамедієв: Ні. Були невдалі виступи, були такі виступи, щоб їх краще і не було, але я не шкодую про це. Це, як правило, якісь корпоративні заходи, коли погоджуєшся, приїжджаєш, а там просто люди випивають, розпал свята. Ти виходиш о дев'ятій вечора до людей напідпитку розповідати текстові жарти, в які треба вслухатися, а вони вже не хочуть слухати. Як правило, у таких виступах ти 15 хвилин, 20 хвилин борешся просто з глядачами. Треба провести роботу з ними, привернути їх до себе. Але раз вже приїхав, я зроблю, як домовлялися.

‒ Ви співпрацювали з «Кварталом» у ті часи, коли Володимир Зеленський ще не був президентом. Як з ним працювалося?​

Мамедієв: Відмінно. Коли він був у «95 кварталі», ми з ним іноді перетиналися потім в офісі, десь спілкувалися, були навіть на «ти». Але після того, як він став президентом, я більше не бачив його в компанії і не підтримую з ним зв'язок.

‒ З якими міфами про Крим чи кримських татар ви стикаєтеся досі?​

Мамедієв: До речі, за останні років п'ять, після анексії, міфів стало менше. По-моєму, після цього мені й не ставили дурних запитань. Напевно, людей, які не знають про нас і наш народ, стало менше, і міфи, я сподіваюся, вже зруйновані... Було одного разу в Одесі, коли я пожартував про Крим, хтось із залу вголос обурився: мовляв, на патріотизмі вирішив виїхати. А в залі темно, і ти не бачиш, хто це сказав. Я зупиняю виступ, пропоную поговорити про це, звертаюся до цієї людини ‒ але вона, як правило, вже не має сміливості повторити. Люди можуть сказати щось, коли їх не видно, коли ніхто не дізнається про те, що вони сказали, а як тільки ти звертаєш на них час і увагу, то вони відразу затихають.

‒ Дякуємо. Сулеймане, ви знімалися у кримськотатарському ситкомі «Гучна сімейка», вийшло десять серій. Як відчуття: чи залишився в пам'яті людей ваш проєкт?​

Умеров: Наскільки я знаю через знайомих, люди дивляться і чекають на продовження ‒ хоча я спеціально не з'ясовував. Продовження не за горами, ось-ось буде прем'єра другого сезону ‒ приблизно 1 квітня. Користуючись нагодою, запрошую всіх ‒ це буде удвічі цікавіше і веселіше, пригод більше. Кримськотатарські сім'ї унікальні кожна по-своєму, є звідки черпати інформацію. Я сам одружений, у мене двоє дітей, так що все з життя. Нагадаю, серіал розповідає про середньостатистичну кримськотатарську родину, де є батьки, чоловік, дружина, троє дітей. Чоловік ‒ таксист, у другій частині дружина теж знаходить собі цікаву роботу, і на цьому зав'язано чимало гумору.

Сулейман Умеров

‒ Як ви вважаєте, чи є взагалі таке окреме явище, як кримськотатарський гумор?​

Умеров: Скажімо так, він ось-ось з'являється, напевно. Він на стадії розвитку, перероджується заново. Взагалі, більше ніж половина наших скетчів несуть певний сенс, це не просто «ха-ха», щоб людина посміялася. У кожному жарті ми намагаємося донести щось про наші насущні проблеми, яких у нас чимало. На кримських татар зараз сильно впливає кавказька культура, цей гумор зайшов у наше життя, в уми нашої молоді, і таке відчуття, що він залишився надовго. Ми намагаємося, наскільки це можливо, у міру сил з цим боротися. У деяких моментах це допомогло: взяти, наприклад, весільну тематику лезгинки. Я ніби не проти нічиєї культури, я поважаю традиції будь-якого народу, але якщо це заважає розвитку нашої власної культури, то це не дуже добре. Про лезгинку на танцях у нас було декілька скетчів, ми її висміяли дуже тонко, і можу сказати, що її стало набагато менше.

«Шумная семейка»: бэкстейдж

‒ Над чим сміються кримські татари зараз?​

Умеров: Переважно у нас побутові теми, це дуже легкий гумор. У принципі, у нас усі сміються, ми дуже веселий народ, схильний до гумору.

‒ Чи можна сьогодні в Криму заробляти на життя тільки гумором?

Умеров: Загалом і в цілому культурою займатися в Криму не дуже вигідно. У будь-якому випадку артист намагається ще чимось заробити. Але якщо завжди займатися тільки гумором, можна і заробляти.

‒ Гумор сьогодні в Криму ‒ це втеча від дійсності чи ні?

Умеров: У Криму втекти від дійсності, я думаю, дуже складно для будь-якої людини, яка тут проживає. Але через гумор можна достукатися до людей і передати дуже багато, напевно.

(Текст підготував Владислав Ленцев)