Мусфіре Керімова не запам'ятала, скільки днів тривав шлях до місць вигнання. Нарешті, їхній ешелон прибув до Узбекистану, на станцію Зербулак Самаркандської області, звідки машинами їх повезли в якийсь кишлак, де вони прожили місяць. (Початок історії читайте тут).
Потім їх відіслали на рудник Лянгар Хатирчинського району, де добували вольфрам. У робочому селищі переважно жили росіяни, узбеків майже не було.
У бараках почалася епідемія черевного тифу та дизентерії
Мусфіре апте розповідає: «Нас привезли не в саме селище, а на два кілометри нижче, де були розташовані бараки. Їх було 10-12, і це були криті очеретом землянки. Спускаєшся кількома сходинками вниз: довжелезний коридор, з обох боків двоярусні нари. Пам'ятаю, що людей було дуже багато. Це була гірська місцевість, тому спеки не відчували. У бараках почалася епідемія черевного тифу та дизентерії. Першими захворіли на тиф сестра Назміє, Велід та я. Це було в жовтні 1944 року, нас відвезли до лікарні».
Три тижні вони пролежали в лікарні. Коли виписалися, захворіли мама та сестра Зекіє. Їх також забрали до лікарні, через тиждень мама померла. Сестра пролежала без свідомості двадцять днів, молодий організм витримав.
У перші місяці ставлення до кримських татар в Узбекистані було жахливим: їх вважали зрадниками, ворогами, за два абрикоси могли вбити, кримськотатарських дітей ображали й принижували однокласники в школі. Тільки після повернення з фронту чоловіків становище дещо змінилося на краще.
У 1953 році у Рефата Муслімова тяжко захворіла мама, їй терміново потрібна була операція, яку могли зробити в обласній лікарні в Самарканді. Для кримських татар діяв комендантський режим ‒ щомісяця вони відзначалися в комендатурі; поїхати навіть у сусідній район можна було тільки з дозволу коменданта.
Для кримських татар діяв комендантський режим ‒ щомісяця вони відзначалися в комендатурі
У Рефата стався конфлікт із комендантом Аміновим: він видав пропуск на цю поїздку тільки мамі, й слухати не хотів, що вона просто не доїде сама. Рефату нічого не залишалося, як супроводжувати маму без згоди коменданта. Після повернення юнак дізнався, що його збираються заарештувати. Від тюрми врятувала розмова з головою райвиконкому, який зрозумів вчинок сина, чия провина полягала лише в турботі про матір.
Життя було дуже важким. Але Рефат все ж зміг закінчити іригаційний технікум. Ночами доводилося розвантажувати вагони, щоб хоч щось заробити.
Мусфіре Керімова також рано почала працювати: у 16 років вона пішла працювати на шахту робітницею в маркшейдерське бюро. Навчалася у вечірній школі, так закінчила 10 класів. Її батька-комуніста в Узбекистані не раз викликали в партком для відновлення в лавах КПРС, але він туди не ходив, відмовився від партквитка. Після Указу 1956 року про зняття з кримських татар статусу спецпереселенців був скасований комендантський режим. Мусфіре переїхала до Янгіюля, пізніше вступила до Ташкентського медичного технікуму, потім працювала в Каттакургані у лікарні.
У 1962 році Мусфіре познайомилася й незабаром вийшла заміж за Рефата Муслімова. У цей час він уже був активним учасником національного руху кримськотатарського народу за повернення до Криму та відновлення державності.
Рефат і Мусфіре Муслімови, 1964 рік. Фото з сімейного архіву
Своїм учителем і наставником у національному русі Рефат аг'а вважав Марата Омерова ‒ одного з найперших у постсталінський період кримськотатарських політв'язнів.
Рефат аг'а згадував: «У 1964 році учасники Самаркандської ініціативної групи на чолі з Яг'я Арифовим, Ільясом Мустафаєвим та Асаном Еміровим приїхали до мене додому та запропонували створити ініціативну групу в Каттакурганському районі. Моїми активними помічниками й товаришами в національному русі в Каттакургані були Решетов Ібраїм, Муслімов Ісмаїл, Мустафаєв Ваджиб, Неджиєв Насібулла, Сеттаров Муедін, Мустафаєв Енвер, Сейтосманов Меджит. Багато роботи було проведено зі збору підписів. Понад 50 людей були делеговані до Москви від Каттакурганського району як представники національного руху».
Рефат Муслімов разом з учасниками національного руху в Москві, 1959 рік. Фото з сімейного архіву
Каттакурганська ініціативна група проводила збори не тільки в своєму районі, а й у сусідніх, органи не раз попереджали Рефата Муслімова, щоб він припинив агітацію серед народу.
Після Указу від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», як і багато кримських татар, Муслімови хотіли повернутися на батьківщину. Тоді це було фактично неможливо ‒ кримських татар як і раніше не прописували в Криму. Незважаючи на це Муслімови твердо вирішили: вони житимуть тільки на батьківщині.
Сім'я Муслімових. 1970 рік. Фото з сімейного архіву
У 1969 році сім'я Муслімових оселилася в Криму. Купили маленький будиночок у селі Калинівка Ленінського району, а через півроку будинок у них забрали. Сім'я перебралася в сусіднє село. Але й там їх не прописали. Так тривало п'ять років ‒ а без прописки на роботу влаштуватися було неможливо. Перебивалися випадковими заробітками, але навіть думки не було виїхати з Криму.
Сім'я Муслімових. 1970 рік. Фото з сімейного архіву
Тільки в 1992 році вони, нарешті, збудували будинок у рідному селі Рефат аг'а К'оз. Рефат аг'а домігся в сільраді повернення колишнього кладовища та виділення одного гектара землі під будівництво мечеті. Нині селище прикрашає красива велична мечеть.
Рефат аг'а посадив приблизно 100 плодових дерев, кілька десятків кущів троянд, винограду, за допомогою спонсорів провів воду, спорудив фонтан
Але Рефат аг'а Муслімов на цьому не зупинився. При К'озській мечеті він створив музей рідного села... Тут є вишивки, посуд, фотографії 1930-1940 років жителів рідного села, фотографії учасників війни, національного руху, картини про депортацію.
На території, прилеглій до мечеті, Рефат аг'а посадив приблизно 100 плодових дерев, кілька десятків кущів троянд, винограду, за допомогою спонсорів провів воду, спорудив фонтан.
Подружжя Муслімових виховали двох чудових дітей ‒ Едіє та Рустема. Кілька років тому Рустем трагічно загинув на виробництві ‒ і це стало важким ударом для всієї родини.
Довгі роки прожив Рефат аг'а Муслімов на рідній кримській землі в селі К'оз. 30 грудня 2014 року він залишив цей світ.
Рефат і Мусфіре Муслімови. 9 травня 2014 року. Фото з сімейного архіву
Мусфіре апте Муслімова як і раніше живе в збудованому ними разом будинку. 2 травня цього року їй виповнюється 86 років. Незважаючи на важке життя, вона радіє кожному новому дню: «Я вдячна Всевишньому Аллаху за те, що живу на Батьківщині, виховую дітей та онучок».