У російській «Независимой газете» вийшла стаття одного із головних ідеологів «путінізму» Владислава Суркова. Стаття називається «Довга держава Путіна». Це черговий «маніфест» головних тез, що визначають суть ставлення сучасної російської влади до самої Росії, її країн-сусідів та Заходу. Зазвичай, подібного плану «концептуальні заяви» Сурков оприлюднює у проблемні для нього самого чи його «патрона» моменти. Речник президента Росії уже заявив, що «статтю дадуть на ознайомлення Путіну». Що ж такого Сурков напророкував Володимиру Путіну, Росії та світу?
Помічник президента Російської Федерації і колишній керівник апарату уряду Росії Владислав Сурков є автором концепції так званої «російської суверенної демократії», одним із творців правлячої партії «Единая Россия» і одним із головних ідеологів «путінізму» та «русского мира».
Зазвичай, Сурков, якого називають «сірим кардиналом Кремля», тримається «тіні», але за майже 20 років перебування Путіна при владі, кожного разу, коли Кремль робив черговий крок до реінкарнації тоталітарної моделі – Сурков завуальовано анонсував це.
«Про те, що тут взагалі відбувається» – такий «кухонний» підзаголовок обрав Владислав Сурков, немов заохочуючи необізнаних у деталях російських реалій читачів прочитати його статтю-погрозу Заходу.
Якщо в кількох словах, то у своїй статті «Довга держава Путіна» Сурков каже Заходу, що «Путін і велика Росія» – це даність, якої треба боятися.
Чому боятися? Бо Росія – це антипод Заходу (з усією його «матріархатсько-гомосексуальною псевдодемократією») і під керівництвом Путіна вона не лише повернула собі роль «наддержави», а й надалі лише набиратиме обертів у «святій справі» «збирання земель і відновлення великої багатонаціональної держави».
Що ж конкретно «повідомляє» у своєму «маніфесті» Владислав Сурков?
Про державу
Сурков виділив чотири основні моделі держави в Росії: це держава Івана ІІІ «собирателя русских земель» (XV–XVII ст.), держава Петра Великого (XVIII–XIX ст.), держава Леніна (XX ст.), держава Путіна (XXI ст.).
Усі ці моделі, за словами Суркова, створені людьми «довгої волі», які створили умови для потужного руху «русского мира вверх».
Володимир Путін, каже Сурков, прийшовши до влади, спочатку зупинив розвал «великої держави Леніна», потім створив умови для створення нової моделі «великої Росії» і зараз «велика політична машина Путіна» лише набирає обертів і налаштовується «на довгу, важку і цікаву роботу».
Your browser doesn’t support HTML5
Путін готується до війни з НАТО (відео)
Росія, пояснює помічник Путіна, «обрушившись із рівня СРСР до рівня РФ… валитися припинила, почала відновлюватися і повернулася до свого природного і єдино можливого стану великої єдності народів, що зростає і зростає, збираючи землі».
Однак, час виходу «держави Путіна» на повну потужність ще далеко попереду, стверджує Владислав Сурков, натякаючи, мовляв, Чечня, Грузія, Україна, Сирія і «мігрантська хвиля», «новачок» та втручання у вибори президента США – це тільки початок.
Про народ
Державна «модель Путіна», звісно, створена не для згортання громадянських свобод, свободи слова і усіх демократичних інститутів, а, як стверджує Сурков, для забезпечення «виживання і піднесення російської нації», а ще точніше такої собі субстанції, як «глибинний народ».
Це такий народ, який завжди при своїй думці, який має своє – «глибинне» знання про себе і шлях Росії, натякає Сурков. Тому цей «глибинний народ» недосяжний ні для агітації, ні для погроз, ні для впливів, ні для (чомусь?) «соціологічних опитувань».
Цей народ, у різні віки, був то селянами, то пролетарями, то бюджетниками, то хіпстерами.
«Своєю гігантської супермасою глибинний народ створює непереборну силу культурної гравітації, яка з'єднує націю і притягує (притискає) до землі (до рідної землі) еліту, яка час від часу намагається космополітично здійнятися», – у кращих традиціях «русских мыслителей» виписує Сурков велику місію народу.
А яка ж головна риса цього «глибинного народу»? Вірно! Це його «довіра» до влади, до тих, хто поклав на себе важку місію облаштовувати життя народу.
Звідки ж виростає ця довіра народу до свого правителя? Із унікальної особливості цього правителя, пояснює Сурков. А саме із «унікальної і головної його переваги – уміння чути і розуміти свій народ», «бачити його наскрізь, на всю глибину і продовжує діяти відповідно до».
Тому, в «державі Путіна» всі інститути підпорядковані основному завданню – «побудованому на довірі спілкуванні і взаємодії верховного правителя із громадянами», наголошує Сурков.
Ця сутність «російської моделі», дає зрозуміти Сурков, дивує і захоплює усіх на Заході. Західні аналітики один наперед одного намагаються відгадати цю «загадку», бо «немає пророка в їх батьківщинах, а все що з ними сьогодні відбувається, Росія давно вже напророкувала».
Президент США Дональд Трамп проходить повз президента Росії Володимира Путіна (ліворуч), коли учасники саміту «Групи двадцяти» готувалися до колективної фотографії. Аргентина, Буенос-Айресі, 30 листопада 2018 року
Росія – неЗахід
Модель, яку збудувала Росія, «не естетичніша» за західну, зате «чесніша». У Росія держава виростає із потреб «глибинного народу», вона відкрита і зрозуміла, вона будується «всіма своїми частинами і проявами назовні». На відміну, від Заходу, де держава – це глибоко «прихована за зовнішніми, виставленими напоказ демократичними інститутами, жорстка і абсолютно недемократична мережева організація (читай мафія за Сурковим) реальність влади силових структур».
Пославшись на серіали «Бос» і «Картковий будиночок», Сурков стверджує, що саме таку «глибинну державу» виявили у своїй країні жителі США.
Your browser doesn’t support HTML5
Росія: марш «материнського гніву» після смерті доньки активістки – відео
«Вибір» – це ілюзія, «свобода» – це ілюзія, як на вухо нашіптує Сурков. Це ілюзії, якими обдурює своїх громадян західний світ. Росія, звісно!, під керівництвом її мудрого правителя Путіна вчасно це зрозуміла, аж до «повної втрати інтересу до дискусій на тему, якою має бути демократія».
Тому, колишній (а колишніх, вони ж самі кажуть, не буває) співробітник КДБ, подумавши про демократію і відкинувши її, став на шлях «вільного державного будівництва», продиктованого «не імпортованими химерами, а логікою історичних процесів».
До того ж, каже Сурков, «Америкою незадоволені всі, в тому числі і самі американці». Тоді ж як у Росії…ну, всі ж знають – як показують опитування – усі всім задоволені.
Бо, «сучасна модель російського держави починається з довіри і на довірі тримається. В цьому її корінна відмінність від моделі західної, який культивує недовіру і критику».
Майбутнє
Отже, резюмує Сурков, побудована на такій історично обумовленій, і, так би мовити, природній для неї логіці, «нова Росія» приречена на «довгу і славну історію.
Держава-Путіна «не зламається, а діючи на власний розсуд, отримуватиме нові й нові призові місця у вищій лізі геополітичної боротьби».
Що ще комусь неясно?!
Якщо такі залишилися, то Сурков прямо каже, що настав час залишити усі ілюзії і «змиритися всім тим, хто вимагає, щоб Росія «змінила поведінку».
«Їм тільки здається, що вибір у них є», – іронізує Владислав Сурков.
У Росії «путінської моделі», точно вибору немає, бо влада, як прямо пише головний ідеолог «путінізму», «адекватна народу».
«Розпочати в Росії можна з чого завгодно – із консерватизму, зі соціалізму, з лібералізму, але закінчувати доведеться приблизно одним і тим же. Тобто тим, що, власне, і є».