Мис Виноградний розташований в районі, який севастопольці за звичкою називають Фіолент, хоча до однойменного мису добрих п'ять кілометрів. Тут здавна жили люди, археологами виявлені руїни середньовічної фортеці та печерні ранньохристиянські храми початку нашої ери. Зараз на схилах Виноградного живуть люди, яких у ЗМІ прозвали «індіанцями», інші називають їх хіпі. Власне, вони швидше дауншифтери на час відпустки. Я теж прогулявся їхньою територією.
Тут дуже круті обривисті береги висотою від 50 до 70 метрів, вузькі й місцями дуже небезпечні стежки, тому на спусках-підйомах треба бути гранично обережним. Якщо раптом піде дощ, краще залишатися там, де він тебе застав: глинистий ґрунт стає слизьким, можна запросто зірватися.
Я намагався зійти вниз кількома спусками, поки місцеві мешканці не підказали мені найбільш безпечну стежку. Дорогою зустрівся уламок скелі з графіті. Це зовсім не те, що малюють на стінах вуличні вандали, тут хтось самовиразився під враженням навколишньої краси. Хоча, можливо, я й помиляюся.
Ось і перші житла місцевих «індіанців» ‒ навіси з обрізних дощок і стовбурів дерев. Головне ‒ щоб від дощу рятували, а ночі влітку теплі. Ну і, про всяк випадок, ковдри зі спальними мішками обов'язково припасені. Доріжки та майданчик перед «табором» вирівняні, обкладені по периметру каменями ‒ навіть в умовах дикої природи людина за звичкою прагне запровадити міські стандарти.
Представниця субкультури, дівчина з розкішними дредами, оглянула мене з ніг до голови. Тут лояльно ставляться до всіх, але не люблять марних спостерігачів. Вітаюся (тут взагалі усі вітаються при зустрічі) і йду далі. Сонце все вище, припікає...
А ось залишки древніх стін, не так давно розкопаних археологами ‒ з 1990 року на Виноградному проводяться дослідження, знайдено кілька храмів, деякі наземні. Поблизу безліч печер ‒ частина розкопаного десять років тому монастирського комплексу, вчені припускають, що в них могли також бути храми або чернечі келії. Ченці вирощували тут виноград. Звідси й назва мису ‒ Виноградний. Вгорі на скелі в більш пізній період була багата садиба, кольорова кераміка й зараз зустрічається на схилах. Майже в усіх печерах влітку живуть люди. Чомусь мені зустрічаються переважно дівчата.
Побут хіпі та «індіанців» простий і невибагливий. Є неписане правило: залишати посуд і предмети побуту для тих, хто прийде сюди наступного року. Сміття, до речі, майже не зустрінеш. Живучи в заростях і печерах люди за собою прибирають, незважаючи на те, що тягати те, що викидається, доводиться нагору, до сміттєвих баків у найближчому дачному кооперативі або біля автобусної зупинки. На відміну від деяких відпочивальників на міських пляжах, які порожню тару та недоїдки до урн не доносять.
Існування тут сповнене гумором і стьобом. Ось табличка «Бар» у місці, де їдять. А ось піратський «Чорний Роджер» над ногами, що стирчать з-під навісу в кущах. Хлопці, які прилетіли на острів з Красноярська, розповіли мені, що їхали на Виноградний саме за цим. «Розумієш, ‒ кажуть, ‒ нам що до Криму, що до Туреччини ‒ одна ціна. Скаженому собаці сім верст не гак. Але хіба в Туреччині відпочинеш таким ось дикуном, без принад цивілізації? Це ж кайф, прокинутися під спів коників і цикад, нагріти чаю на багатті, пити його й дивитися на море!» Питаю: звідки дізналися про це місце. «У соцмережах побачили фото заходу сонця і вирішили, що треба самим побачити», ‒ додають.
Краєвиди зверху, звичайно, приголомшливі. Для милування морем і скелями хтось обладнав невеликий поміст з дощок, оздоблених у кольори веселки. Фарба вицвіла на сонці. Подивитися є на що: зліва сусідній мис Бронєвий, потім мис Лермонтова, а вдалині височіє мис Фіолент.
Мис Лермонтова названий не на честь відомого поета ‒ був такий купець, який збудував маєток на березі, однофамілець Михайла Юрійовича. Але більшість севастопольців проте впевнені, що мис має ім'я автора «Бородіно» та «Мцирі». Про приїжджих і не говорю.
Прив'язаний до дерев гамак, мангал, намети в кущах, бельгійський прапор, а також розмальований повітряними кульками та фігурками сови шматок білої ганчірки. Чи може це жіноча хустка? Просуваюсь далі. Цикади скрекочуть так, що у вухах дзвенить, але побачити та сфотографувати жодну не виходить. Навколо багато фісташкових дерев.
А ось і одне з помешкань, про які всі місцеві ЗМІ пару років назад писали. Тоді тут влаштувалася ціла колонія «маргіналів». Нанесли смердючих вживаних матраців, унітазів і всякої іншої гидоти. Багато хто вважав їх звичайними бездомними, але це не так. «Основний кістяк маргінальної тусовки ‒ близько 30 осіб, кримчани або приїжджі, ‒ розповідав один місцевий дачник. ‒ У них є місце реєстрації або своє житло, але немає постійної роботи. Вони переїжджають у свої «літні резиденції» на мис Виноградний просто тому, що їм там добре «тусуватися». На наметах висять оголошення з проханням пожертвувати їм продукти, цигарки або щось міцніше. Як то кажуть: справжньому індіанцю завжди скрізь ніштяк», ‒ пише севастопольське видання «Примечания».
У квітні 2019 року на Виноградному була велика пожежа, згоріли дерева й житла «індіанців». Де вони зараз, не знаю, побачити нікого не вдалося. Можливо, в інше місце перебралися. Або на пляжі мідій, рапанів і крабів ловлять. Пляж на місцевому «індіанському» діалекті називається «Баунті». До райського місця підходять катери, ялики й навіть ось така яхта під назвою «Прайд».
Зверху добре видно «всипані» засмаглими і не дуже тілами прибережні скелі. Купатися в цих прозорих водах без ласт, маски й трубки, значить позбавити себе доброї половини вражень.
Кажуть, мідій і рапанів стало менше, а крабів так і взагалі не знайти. Виловлюють професійні ловці ‒ для севастопольських ресторанів і барів. Змагатися з ними тим, хто пірнає з аквалангами, складно, але простий добувач мідій наламає завжди.
Підніматися нагору у спеку ‒ задоволення ще те, але отримані враження все компенсують. Море, сонце, солоне повітря, цикади, індіанці та хіпі ‒ мис Виноградний.
Євген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції.