«Ризиковий актив»: як у Криму продають санаторії

Підконтрольний Кремлю уряд Криму виставив на продаж два санаторії: «Алмазний» у центрі Євпаторії (стартова ціна ‒ 61,9 мільйона рублів) та «Лівадія» під Ялтою (стартова ціна ‒ 396 мільйонів рублів). Санаторій «Лівадія» за часів СРСР був одним із найвідоміших кардіологічних центрів. Передбачається, що його покупець зможе проводити на об'єкті будь-які зміни, що не зачіпають історичних пам'яток. Більше 26 тисяч квадратних метрів санаторію розташовані в будівлях Лівадійського палацу.

Після так званої націоналізації 2014 року «Лівадію» передали кримському держпідприємству «Сонячна Таврика», що отримало в управління понад сотню кримських санаторіїв, пансіонатів і баз відпочинку. Більшість із них уже продали. Очолює підприємство депутат російської ялтинської міськради Людмила Єрмакова, член комітету з питань бюджету та соціально-економічного розвитку. Наприкінці 2017 року «Лівадію» закрили. На сайті написано: «санаторій тимчасово не працює».

Юрист українського «Регіонального центру прав людини» Віталій Набухотний не радить російським бізнесменам купувати кримські санаторії.

– Відповідно до закону України про окуповані території усі питання «націоналізації» є незаконними, навіть більше, вони порушують міжнародне право як окремий різновид військових злочинів згідно зі статутом. Щодо самої «Лівадії» ‒ я б порадив майбутньому власнику, по-перше, санаторій не купувати. Ця угода буде незаконною за українським законодавством та нормами міжнародного права. Слідчим органам України необхідно документувати такі факти, щоб використовувати їх в інтересах країни під час міжнародних судів. Україна вже передавала до Міжнародного кримінального суду в Гаазі матеріали з приводу «націоналізації» у Криму в жовтні 2017 року. Доказів досить багато, зокрема й у відкритих джерелах.

Віталій Набухотний зазначає, що зараз Міжнародний кримінальний суд перебуває на стадії попереднього вивчення ситуації, якщо він дійде до висновку, що такі дії відбулися на території України, то суд почне офіційне розслідування, а його прокурор отримає право переходити на особистості в окремих кейсах.

Російський юрист-міжнародник Володимир Жбанков вважає, що право власності в міжнародному законодавстві захищене вельми непогано.

– Є перший протокол Європейської конвенції про права людини, де закріплене право на повагу до приватної власності, є принцип міжнародного приватного права, де статус майна визначається згідно з правом країни його місцеперебування, а в цьому сенсі Крим є територією України. Є кілька шляхів для захисту права власності на півострові ‒ з одного боку, за системою Європейського суду з прав людини. Це справа досить довга, і компенсації, які можуть там присудити, навряд чи повністю покриють вартість майна. Плюс є рішення Конституційного суду Росії про невиконання рішень ЄСПЛ у разі, якщо вони суперечать Конституції. З іншого боку, є міжнародний арбітраж. Якщо те чи інше підприємство має міжнародну складову, можна йти туди.

Володимир Жбанков додає, що таким чином можна отримати ще й рішення міжнародного арбітражу, в якому також буде вказано, що Крим ‒ це Україна.

Націоналізація в Криму. Хто наступний?

​Український політолог Олексій Якубін переконаний, що у нового власника «Лівадії» можуть виникнути проблеми навіть у російському правовому полі.​

– Процедура «націоналізації» в Криму 2014 року була проведена навіть не зовсім відповідно до російського законодавства. Тому виходить, що при передачі значної частини цих активів, санаторіїв, що були таким чином «націоналізовані», у приватні руки, виникає питання про їхній правовий статус: чи не буде він оскаржений навіть у контексті Росії? Наскільки я знаю, зараз є позов до Конституційного суду Росії, в якому оскаржують ту процедуру «націоналізації». 2014 року без викупу майна, без компенсацій відбувалася просто зміна контролю над санаторіями, над іншими об'єктами власності. Ця передісторія впливає на сам процес приватизації і робить ці активи ризиковими. Чи розвиватимуть приватні власники такі об'єкти та вкладати в них гроші?

Олексій Якубін робить висновок, що потенційні покупці суперечних активів прагнутимуть заплатити за них мінімальну ціну, або ж санаторії так і залишаться у власності російської держави, у якої не вистачає додаткових коштів на утримання таких об'єктів.

(Текст підготував Владислав Ленцев)