До редакції Радіо Свобода продовжують надходити листи від людей, чиї роди були репресовані під час сталінської спецоперації «розкуркулення». Дописувачі переповідають те, що почули від рідних і висловлюють своє ставлення до того, що відбулося. Публікуємо ці розповіді у рамках проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство», який Радіо Свобода реалізовує спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду.
Один із дописувачів Радіо Свобода звернув увагу на документи, які були опубліковані Міжнародним фондом «Демократія» (Фонд Олександра М. Яковлєва).
«Документ «Спецсправка Секретно-политического отдела ОГПУ СССР о голоде на Украине по данным на 17 марта 1933 г.» – яскраве свідчення того, що страшні наслідки «розкуркулення» і Голодомору 1933 року були добре відомі кремлівським політичним злочинцям і з наміром приховувались від публічного розголошення», – пише Ігор Нечитайло.
Ось лише одна цитат з цього документа (наводимо мовою оригіналу):
«Белоцерковский р. По материалам райаппарата, голодом поражены 47 населенных пунктов района. Бригады сельсоветов, собирая трупы, не хоронят их в одиночку, а копают общие ямы, куда свозят от 10 до 15 трупов. Таким образом, в некоторых селах трупы умерших находятся в домах по несколько дней. В общем количество голодающих, опухших и больных на почве недоедания по области достигает нескольких десятков тысяч человек.
За время с 9 января по 12 марта в районах Киевской обл. учтено: трупоедства — 54 случая, людоедства — 69 случаев».
Міжнародний фонд «Демократія» (Фонд Олександра М. Яковлєва) був створений в 1993 році. Президентом МФД став дійсний член Російської академії наук Олександр Яковлєв, який із 1991 року (після розпаду СРСР) очолював Комісію при президентові Росії із реабілітації жертв політичних репресій. За задумом Яковлєва, Фонд мав сприяти виявленню та виданню секретних матеріалів радянської влади.
Серед опублікованих МФД секретних радянських документів є і директиви вищого компартійного керівництва і самого Йосипа Сталіна, а також доповідні записки з місць за 1930 рік, які показують наслідки сталінської спецоперації «розкуркулення», тобто винищення успішних господарників на селі.
Ось один із таких документів. Цитуємо мовою оригіналу.
Докладная записка ГПУ УССР в Информационный отдел ОГПУ СССР «О продовольственных затруднениях на Украине»
26.06.1930
- «Криворожский окр. В с. Водяном Петровского р. на общем собрании бедняк Костенко задал докладчику вопрос: «Занимается ли советская власть спекуляцией». Получив отрицательный ответ, Костенко достал из кармана кусок хлеба плохого качества и сказал: «Власть забрала у меня весь хлеб и оставила детей голодными. Я сдавал хлеб по 80 коп. пуд, а мне дают гной по 1 [руб.] 45 коп., его есть нельзя. Разве это помощь беднякам? Это просто хитрый нажим на крестьян».
- «Изюмский окр. В с. Камышеваха Петровского р. в течение трех дней (3, 4 и 5 июня с.г.) собирались толпы женщин с криками: «Давайте хлеба». Собиравшиеся угрожали расправой пред. сельсовета. Председателю артели было заявлено, что «8 июня будут разнесены все амбары». В с. Петровское толпа женщин открыто заявила: «Соберем новый хлеб и не дадим ни одного фунта власти... Нам говорили – отодвигайтесь от кулака, а кулак нас кормил... Теперь мы разогнали кулаков и голодаем».
- «Старобельский окр. В с. Боровенька Н. Астраханского р. толпа в 100 женщин с маленькими детьми потребовала выдачи хлеба. В с. Барыкино Мостовского р. группа в 30 женщин явилась в сельсовет с требованием выдать хлеба. Председатель артели рабочий Коваленко, боясь расправы, скрылся из села. В с. Климовка толпа в 50 женщин воспрепятствовала отправке зерна. Бедняки выступали вместе с кулаками».
- «Уманский окр. В с. Красный Кут Букского р. группа женщин под руководством середнячек Славенковой и Биляченковой в связи с отсутствием продовольствия и промтоваров разобрала колхозный амбар и начала растаскивать обобществленное зерно. Женщины были вооружены железными лопатами».
А тепер свідчення із редакційної пошти від нащадків розкуркулених.
Від: Віталій Кононюк
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення
Родину мого діда Гната розкуркулили на початку 30-х років XX ст.
Відбулася ця трагедія у Вінницькій області, Немирівському районі, в селі Воробіївка.
Родина мала свій будинок (після розкуркулення його забрали під сільраду), поле, волів, коней. Працювали біля землі великою родиною: батько, мати, шість братів і сестра Ярина. В колгосп вступати відмовилися, то ж були розкуркулені, репресовані і виселені в Сибір.
Бригада спецпоселенців (депортованих) на лісоповалі. Марійська АРСР, ділянка 52, 1950 рік
Від: Андрій Стегно
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Сім’я моєї матері у 1933 році проживала у селі Есмань (зараз селище міського типу Глухівського району Сумської області).
Сім’я складалася із батьків, яким було майже по 60 років, а також 4-х доньок – Ліди (21 рік), Лізи (17 років), Марії (моєї мами – 11 років)та Віри (6 років).
Сім’я була більш-менш заможна; були у селі й заможніші, були і бідніші.
Коли почалась насильницька колективізація, то переважна більшість селян підкорилось владі: повіддавали все що було і вступили до колгоспу. Але не всі були згодні віддати все майно та йти в наряд (виконувати роботу, яку загадувало робити керівництво – ред.).
Усіх незгодних офіційна ідеологія зображувала як «куркулів-лютих ворогів радянської влади». Але ж сім’я створювала свій добробут важкою працею усієї родини, ощадливістю та хазяйновитістю, аж тут приходи і наказували все віддати задарма.
Уже 10 років як немає моєї мами – Марії Стегно. Коли ж вона була жива, то залишила оповідь про ті дні, але просила мене не розголошувати її, бо весь час боялася і за своє життя, і за нас.
Ось що вона розповідала:
«Сім’я володіла ділянкою орної землі, десь біля 50 соток. Сім’я жила у хаті, критій соломою, десь 6 на 6 метрів. Ще був хлів та льох.
Почалася колективізація. Прийшли, відібрали весь урожай, коня з упряжжю, свиню, половину провіанту та весь посівний матеріал.
Залишили сіно й солому. Та, слава Богу, корову на той час не відібрали та кілька курок. Завдяки цьому якось пережили зиму 1932–33 року.
Одного дня, вже на весні, з'явився до нас голова сільради К., не буду називати його прізвища, щоб не зашкодити його потомству, і сказав батькові вступати до колгоспу, бо буде ще гірше. На що батько сказав, що йому вже майже 60 років і він не може виконувати тяжку роботу, а якось же треба годувати родину і ростити дітей. Батько запропонував, щоб до колгоспу замість нього вступила його повнолітня донька – Ліда. Але ця пропозиція К. була відкинута і він наказав своїм «комсомольцям-активістам» забирати корову. Мама дуже кричала і плакала, батько намагався перешкодити – не допомогло, корову вивели з двору.
Розкуркулення селянина Ємця П. в одному з сіл Гришинського району Донецької області. Автор зйомки: Железняк
Декілька місяців не з’являвся (К) і ми його не бачили навіть здалека. Їсти не було що, рвали кульбабу, лободу, кропиву, шукали десь напівгнилу картоплю. Із тієї картоплі мати умудрялась готувати млинці, а чай заварювала якоюсь корою. Повсякденною їжею була баланда із кропиви та лободи та ще чогось, що виросло на подвір’ї.
Треба віддати належне дарам лісу. Потроху находили лісову малину, а восени збирали гриби. Так що абсолютного голоду не було. Але всі сестри осунулися і зовсім забули, як сміятися.
Наприкінці жовтня знову з’явився (К), на цей раз ввічливо привітався, запитав, як здоров’я. І знову почав схиляти батька вступати до колгоспу. Батько був категоричним і відповів відказом. Розлючений (К) через деякий час привів своїх поплічників, які скомандували виселятися із хати. Почався такий плач та лемент. Ми – молодші – верещали від жаху, як це піти в нікуди, де ми будемо жити, холод на вулиці. Мати в сльозах умовляла та благала, а далі каже: напишу Семену Михайловичу Будьонному (радянський воєначальник, депутат Верховної Ради СРСР, маршал – ред.), який був депутатом від цього села.
Нічого не допомогло. Викинули нас усіх із хати, тільки дозволили забрати деякі особисті речі та декілька подушок. Поселилися ми у своєму ж хліві, позаставляли дірки снопами соломи, щоб вітер не видував усе тепло.
У дворі із цегли змонтували примітивне улаштування для приготування їжі. Та так і жили тижнів 3-4. Аж ту знову до нашого двору принесло (К), який на цей раз наказав батькові віддати обидва кожухи – «для потреб колгоспу».
У цю пору було уже холодно, вночі – заморозки.
Родина порадилася і вирішила розбігтися – хто куди. Батько із старшою Лідою поїхали до Києва на заробітки, Лізу відправили до знайомих у Заруцьке, де працював завод. А мати з нами, двома молодшими, вирушила до Глухова. Там влаштувалися на квартиру в однієї полячки Казимирівни. Плату за оренду присилав батько із Києва»
У 1995 році я звернувся у наші глухівські архіви, але, на жаль, нічого не збереглося. Тоді порадила мати звернутись до трьох бабусь, які повинні були жити в Глухові, які можуть бути свідками цих подій. Мені вдалося зустрітися з цими свідками, які підтвердили письмово цю історію з подробицями. І тоді Глухівський райвиконком ухвалив рішення і видав мені документ про реабілітацію мого діда – Кириленка Василя Сергійовича.
Дід помер в 1957 році, царство йому небесне.
Я переповідаю це, щоб ніколи знову це не могло повторитися.
Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.
Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Пишіть на адресу: Radiosvoboda@rferl.org