В останні сім років російська пропаганда відрізняється особливою агресивністю, що пов'язано з різким посиленням агресивної складової у зовнішній політиці Кремля з 2014 року, тобто з початку збройної агресії проти України. Однак, відчуваючи необхідність постійно доводити черговий виток напруженості як у відносинах із Заходом, так і з найближчими сусідами Росії, пропагандисти все-таки використовували й інші форми впливу на свідомість, окрім мобілізації в мілітаристському дусі. Проте складається враження, що в останній рік навіть ці, здавалося б, відносно «миролюбні» форми пропаганди також набули неприкритого агресивного відтінку.
Види пропагандистського контенту
За формою російську пропаганду можна умовно розділити на так звану «позитивну пропаганду», тобто створення позитивного іміджу своєї країни в межах традиційного розуміння «м'якої сили», та деструктивні «інформаційні операції». Що ж стосується контенту, з певною мірою умовності можна виділити три його види залежно від поставлених цілей:
1. Дезорієнтувальний контент, націлений на дискредитацію поняття правди як такої. Він покликаний заплутати людину й у принципі позбавити її можливості мислити критично. Цей вид пропаганди не націлений на те, щоб створити у споживачів дезінформації конкретну версію подій або сформувати їхні переконання, погляд на світ чи ставлення до будь-яких явищ. Його мета ‒ створити відчуття, що об'єктивної правди не існує в принципі, а будь-яка інформація може виявитися сфабрикованою. У результаті відомості про будь-який злочин Кремля також мають сприйматися як фейк, «підступи ворогів», чергова грандіозна брехня тощо.
Дезорієнтувальний контент, націлений на дискредитацію поняття правди як такої. Він покликаний заплутати людину й у принципі позбавити її можливості мислити критично
Цей вид дезінформації можна назвати найпопулярнішим знаряддям інформаційної війни з боку Росії, він активно використовується насамперед знаменитими арміями віртуальних «тролів». Ще у грудні 2014 року в газеті The New York Times вийшла стаття із заголовком: «Російська ідеологія: правди не існує». Автор матеріалу Петро Померанцев вказує, що коли люди з радянським мисленням, які звикли до «двозначності й двовір'я», прийшли до влади, вони створили суспільство, в якому перемогло удавання, з фальшивими виборами, фальшивою вільною пресою, фальшивим вільним ринком і фальшивим правосуддям.
На думку Померанцева, Кремль поширює свою тактику й на міжнародні відносини. Журналіст вважає, що метою Кремля є бажання посіяти розбіжності та «дезорієнтувати» ворога за допомогою інформаційної війни. «В основі цієї стратегії лежить ідея про те, що не існує такого поняття, як об'єктивна істина. Цей принцип дозволяє Кремлю підміняти факти дезінформацією», ‒ стверджує автор.
Цей контент традиційно не ніс у собі агресивного послання, і був покликаний лише сформувати у споживачах пропаганди тотальний цинізм і недовіру до будь-яких альтернативних джерел інформації, переконавши їх, що все навколо є фейком і піаром.
В інтерпретації Кремля Росія в принципі не є агресором, а санкції, запроваджені Заходом, стали лише результатом «заздрості» щодо її «розвитку»
2. «Охоронний» контент, основним посланням якого було зміцнення «стабільності» та навіювання необхідності підтримки чинної влади. Як й інші види пропаганди, він заснований на спотворенні фактів і причинно-наслідкових зв'язків, наприклад, стверджуючи, що «Росія перебуває в кільці ворогів», і спотворюючи справжні причини ворожого ставлення інших країн до політики Москви. В інтерпретації Кремля Росія в принципі не є агресором, а санкції, запроваджені Заходом, стали лише результатом «заздрості» щодо її «розвитку». Однак при всій експлуатації образу «обложеної фортеці», цей вид пропаганди зводиться до закликів не давати відсіч ворогу, а лише максимально захищати та зберігати наявний лад.
3. Власне агресивний контент, що будується на тих же тезах, що й «охоронний», проте несе в собі чітке послання про необхідність «відповісти на зовнішню агресію». Тут звучить прямий заклик до боротьби, будь то збройна «підтримка Донбасу», знищення України, як держави, залучення населення в інформаційну війну чи заохочення доносів. У цьому виді пропаганди чітко простежується виправдання агресії та заохочення до неї навіть при тому, що ця агресивність виправдовується «оборонними» цілями. Сплеск такого виду пропаганди припав на 2014-2015 роки, але потім дещо знизився.
Причини зміни контенту
Однак в останній рік намітилася явна тенденція до збільшення відсотка агресивного контенту в загальному обсязі пропаганди, а також зміна та переорієнтація інших видів контенту на пряме виправдання агресії. Швидше за все, це пов'язане зі зміною у свідомості росіян, все менше сприйнятливих до істеричних телешоу. Зокрема, в середині серпня було опубліковане дослідження співробітника Інституту соціології РАН Андрія Андреєва, згідно з яким правлячому класу все гірше вдається продавати росіянам зовнішньополітичні загрози. Навпаки, основні загрози росіяни бачать всередині країни, і серед них головні ‒ низький рівень життя та жахливий стан медицини.
Зокрема, на першому місці йде захворюваність на коронавірус (близько 69% опитаних), ситуація в соціальній сфері, особливо в освіті та медицині (47%), а також стан економіки й ринку праці (майже 46%). При цьому занепокоєння, пов'язані із зовнішніми факторами, стійко переважали в російському суспільстві упродовж шести років, однак в останній рік скоротилися до 30%.
Однією з відповідей влади на ці тенденції стало посилення репресій, зокрема й «зачистка» політичного поля та оголошення «іноземними агентами» переважної більшості опозиційних ЗМІ, що тягне за собою, як один із наслідків, заборону на висвітлення виборів. Таким чином, у Кремля з'явилася подвійна необхідність у посиленні агресивної складової пропаганди: з одного боку, для повернення у свідомість російської більшості страху зовнішньої загрози, а з іншого боку, для обґрунтування репресій, що набирають силу.
Трансформація «дезорієнтувальної пропаганди»
Найкраще цю тенденцію можна побачити у зміні спрямованості «дезорієнтувального контенту». Вона відбувається як мінімум за трьома напрямками:
Кремлівські політтехнологи змогли досить ефективно використовувати сам факт боротьби з фейками, фактично «перехопивши» цей вид діяльності
1. Відточування до досконалості тези про те, що будь-яка критика влади є результатом «спецоперації Заходу», а тому брехлива за визначенням. При цьому кремлівські політтехнологи змогли досить ефективно використовувати сам факт боротьби з фейками, фактично «перехопивши» цей вид діяльності як у російської опозиції, так і у своїх опонентів на Заході. Наприклад, колишній головний редактор американського сайту USA Really, голова комісії зі ЗМІ Громадської палати Росії Олександр Малькевич у 2020 році розпочав велику кампанію «боротьби з фейками», дзеркально копіюючи методи своїх супротивників.
«Протидію дезінформації» Малькевич розпочав із запуску сайту «з боротьби з фейками про коронавірус», фактично копіюючи ідею українського проєкту StopFake. Окрім необхідного в умовах пандемії розвінчання конспірологічних теорій про «чіпізацію», автори сайту оголосили фейком серед іншого відомості про реальні осередки зараження або закриття лікарень. Наступним кроком Малькевич запустив ініціативу викриття «фейків про поправки до Конституції», тавруючи в соціальних мережах будь-які виявлені факти шахрайства при голосуванні.
Результатом таких зусиль стає враження, що головні джерела фейків ‒ це не влада, а її опоненти, тому їх викриттям не можна вірити. За тим же принципом були ініційовані кримінальні справи проти Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального та проти нього особисто, покликані дискредитувати саму ідею такої боротьби.
Населення Росії активно переконують, що правда існує, і представлена вона, зрозуміло, тільки офіційною точкою зору
2. Якщо раніше дезорієнтувальна пропаганда зупинилася б на цьому, створивши ілюзію, що об'єктивну правду в подібних умовах шукати безглуздо, то зараз змінилася сама пропагандистська концепція. Населення Росії активно переконують, що правда існує, і представлена вона, зрозуміло, тільки офіційною точкою зору. Все, що їй не відповідає, оголошується проявом «інформаційної війни», спрямованої проти Росії.
3. Відповідно, знищується поняття журналістики як такої. Замість цього російські пропагандисти прямо закликають до ведення інформаційної війни, а всіх, хто так чи інакше представлений у медійному просторі, називають не інакше, як «солдатами інформаційних військ». Таким чином, навіть дезорієнтувальний контент у цьому випадку переорієнтується на заклики до агресії та є лише підмогою для спроб втягнути населення в антизахідну пропаганду. Окрім цього, подібна постановка питання дозволяє не тільки виправдовувати репресії, але й навіть закликати до їх посилення, наприклад, до порушення кримінальних справ про держзраду за журналістику.
Схожі зміни відбуваються і з «охоронним» контентом, який і раніше відрізнявся від «агресивного» тільки відсутністю прямого заклику до агресії. Нині ж такий заклик практично в обов'язковому порядку є сусідом з усіма «охоронними» гаслами.
Проте, навіть незважаючи на посилення агресивної та мобілізаційної складової в пропаганді, дуже несхоже, що вона досягне ефекту. Судячи з настроїв російського суспільства, повторення 2014 року наразі неможливе, а посилення вимогливо-репресивної риторики російських пропагандистів не викличе у людей нічого, окрім посиленого відторгнення від подібної пропаганди.
Стаття передрукована з дозволу Strike Source