Росія використовує радянські методи в боротьбі з інакомисленням у Криму ‒ активістка

Яка атмосфера панує в анексованому Криму? Які методи використовують російські силовики? Кого найбільше зачіпає боротьба з інакомисленням на півострові? Які заходи мають вживати для протидії порушенням і утискам прав людини в Криму? Про це в інтерв'ю Крим.Реалії розповідає кримська активістка Лутфіє Зудієва.

‒ Як узагалі сприймається сьогоднішнє життя в Криму?

‒ Я часто в діалогах кажу, що багато з того, що відбувається в сучасному Криму, нагадує СРСР і якісь окремі історичні фрагменти, події, процеси. Дежавю таке, знаєте. Це суцільні паралелі з нашою історією минулого століття.

‒ Це стосується і роботи російських силових структур?

‒ Робота силових структур стрімко наближається до стилю роботи НКВС і КДБ, адже багато звинувачень сьогодні базуються не на встановлених конкретних силових діях обвинувачених, а лише на донесеннях, рапортах оперуповноважених, суперечливих експертизах, прихованих свідках і літературі, або її аналогах на цифрових носіях, знайдених у будинках. Це відома радянська практика.

‒ Чи готові кримські татари, активісти, правозахисники протистояти цьому?

‒ В історії кримських татар навіть в умовах СРСР знаходилися люди, які зуміли адекватно оцінити весь масштаб репресій і перейнятися бідою інших народів, незважаючи на національну або конфесійну приналежність. З гострим відчуттям несправедливості та бажанням змінити ситуацію.

Таким колись для кримських татар був академік Андрій Сахаров. Йому дивним чином вдавалося тоді впливати на всіх ‒ і на простих громадян, і на членів Політбюро (ЦК КПРС). Наше старше покоління напевно пам'ятає його відкритий лист «Про кримських татар та Нагірний Карабах» секретарю ЦК КПРС Михайлу Горбачову. Тоді екземпляр цього листа Андрій Дмитрович Сахаров відвіз до редакції тижневика «Московские новости», однак замість повного тексту редакція 3 квітня 1988 року опублікувала коротку замітку «За спокій і мудрість». Це була дуже незручна й непопулярна тема.

‒ Чи нагадують сьогоднішні ЗМІ в Криму радянські?

‒ Дивно ось, але все дзеркальне настільки, що й ситуація з офіційними ЗМІ, ярлики, якими користуються силові структури для переслідування людей ‒ усе ідентичне.

Ось як Сахаров описував у листі ситуацію навколо кримських татар більш ніж 30 років тому: «Ситуація загострюється, активістів національного руху в офіційних повідомленнях і заявах називають екстремістами, між тим весь рух завжди діяв у суворо законних формах із повним виключенням насильства. І це незважаючи на те, що будинки татар у Криму зносили бульдозерами, спалювали, господарства зрівнювали з землею, людей доводили до самоспалення. Піддані в минулому репресіям активісти не реабілітовані (так само, як інші в'язні совісті). Двоє ‒ Кадиров та Аблаєв ‒ досі в ув'язненні».

‒ А переслідування кримських татар сьогодні також відбувається за радянським сценарієм?

‒ Тоді переслідування кримських татар здійснювалося винятково за національною ознакою, сьогодні активно йде тиск і за релігійним аспектом. Це можна пояснити різними суспільно-політичними ситуаціями в той період і в наш час. Радянський Союз понищив багато релігійних цінностей кримських татар. Після повернення ці цінності почали переживати ренесанс, і сьогодні кримські татари ‒ це люди, які багато в чому практикують обряди Ісламу, люди, які поряд із цим дуже відкриті та живуть у сусідстві з іншими народами Криму.

‒ Чи жива справа Сахарова зараз?

‒ Коли сучасник Сахарова, який знав його особисто, керівник руху «За права людини» Лев Пономарьов запросив нас узяти участь у роботі спочатку круглого столу, а потім у громадських слуханнях у Москві наприкінці січня, то ми вирішили їхати.

Занадто багато наших людей сидить у в'язницях і піддаються тиску з боку співробітників ФСБ, ЦПЕ, прокуратури та судів, які перетворилися на якийсь корпоративний механізм. Очевидно, що з цим треба щось робити. Системно.

На думку родичів переслідуваних у Росії мусульман, слідчі органи, ФСБ, МВС, прокуратура перетворилися на ремісників, а суд їм потурає в цьому. Замість розкриття реальних злочинів вони вважають за краще заарештовувати та засуджувати на тривалі терміни тих, хто відстоює свою життєву позицію та релігійні погляди.

‒ Які думки з цього приводу ви почули від російських правозахисників у Москві?

‒ Експерти та правозахисники, які зібралися в Сахаровському центрі на ці зустрічі, багато в чому солідарні один із одним в оцінках дій силових структур, у тому, наскільки неприйнятними стають їхні методи роботи. У тому, наскільки небезпечні для суспільства нічим не виправдані вироки молодим хлопцям на 20-25 років. Подібний підхід, що дозволяє ефективно звітувати про виявлених псевдотерористів, не має нічого спільного з реальною турботою про безпеку суспільства.

Багато експертів, таких як Віталій Пономарьов («Меморіал»), Сергій Давідіс («Меморіал»), Олександр Верховський («Сова»), працюють у сфері так званого «антитерористичного та антиекстремістського законодавства» вже багато років. Ще до подій 2014 року, наприклад, Віталій Пономарьов приїжджав до Криму для участі в круглому столі як експерт із дуже аргументованою позицією щодо наявних у Росії та в Середній Азії репресій. У той момент, звичайно, мало хто думав, що вже через кілька років у цю канву якимось чином впишеться і Крим, який зараз, на думку як українських, так і російських правозахисників, перетворився на «сіру зону», де формально діє російське законодавство, але по суті ‒ беззаконня.

Лутфіє Зудієва

‒ Боротьба з інакомисленням яскраво виражена тільки в Криму чи в сусідній Росії це відбувається повсюдно?

‒ Сьогодні тиск на інакомислячих у Росії вилився в такі масштаби, що не говорити про це вже неможливо. На думку російських правозахисників, «ситуація, коли звинувачення в підготовці скоєння тяжких злочинів терористичного чи екстремістського характеру будуються на основі суперечливих припущень, висновків залучених експертів-гуманітаріїв, а також на основі заборонних судових рішень, винесених без дослідження доказів, передбачених кримінальним правом, викликає глибоку тривогу».

‒ Яке місце в цій боротьбі з інакомисленням відводиться правовірним мусульманам?

‒ Ми завжди говорили, що репресивний конвеєр спочатку випробують на мусульманах, як на найменш захищеній частині суспільства, адже телевізійна пропаганда зробила тотожними поняття Ісламу та тероризму в умах обивателів, і жодних питань щодо обґрунтованості звинувачень мусульман у тероризмі ні в кого не виникає. Ісламофобія продовжує бути фактором, який сповільнює будь-які правозахисні проекти, пов'язані з мусульманами.

І якщо бути зовсім відвертою, полеміка про те, чи варто захищати мусульман, а тим більше тих, хто належить до яких-небудь політичних, релігійних організацій, досі актуальна не тільки в російських, але й в українських, і навіть у міжнародних колах. Очевидним є якийсь вибірковий підхід у правозахисній діяльності. І ось російська влада цим дуже вміло користується. Особливо в Криму, де вже п'ять років народ усупереч величезному тиску намагається залишитися вірним позиціям ненасильницького спротиву, але йому методично ставлять у провину статті про тероризм, екстремізм, зберігання та збут зброї.

‒ Чи торкається цей підхід представників інших релігій і громадських об'єднань у Росії?

‒ Насправді «корінь зла» ‒ це «антитерористичне та антиекстремістське законодавство» Росії та його правозастосовна практика. Сьогодні ми чітко бачимо, що «терористів» у Росії почали виявляти вже не тільки з-поміж мусульман. Це, наприклад, справи «Мережі», «Нової величі», переслідування «Свідків Єгови», різних опозиціонерів. І тільки після цього в суспільстві з'явився інтерес до теми репресій із боку ФСБ, коли мусульманам уже почали давати мало не довічні терміни за погляди на життя та активну громадянську позицію.

‒ Чи легко людину зробити терористом чи екстремістом у сучасній Росії?

‒ Слово «терорист» чи «екстреміст» стало немов ярлик, який можна повісити на будь-яку людину або навіть на цілу групу людей, які не мають до тероризму жодного стосунку, з метою того, щоб репресії над неугодними відбувалися в найбільш комфортних умовах із мовчазного схвалення суспільства. Для цього постійно підігрівається актуальність цієї проблеми через ЗМІ, виправдовуючи тим самим в очах обивателя величезні витрати на утримання спецслужб і на їхню так звану «боротьбу» з тероризмом та екстремізмом.

Все це дуже яскраво нагадує нещодавнє минуле: 58-а політична стаття, тлумачення якої настільки широке, що потенційним «ворогом народу» був кожен житель цієї країни, військовий трибунал, що повністю ототожнює себе зі звинуваченням, надуманий абсурдний склад злочину та звірячий вирок. Залишилося тільки сьогодні зняти мораторій на смертну кару для повноти картини, що, мабуть, уже не за горами.

‒ Як протистояти цьому?

‒ Позбуватися ярликів необхідно. Це негідне цивілізованого суспільства, якщо сучасний світ претендує на це. Ліки проти ісламофобії ‒ реальне знайомство та вивчення. Необхідне широке обговорення в суспільстві. Проаналізуймо ефективність інформаційних і правозахисних кампаній у різних справах переслідуваних мусульманських організацій? Невдачі таких кампаній, як мені здається, через загальний антимусульманський тренд у світі. Я розумію, що багато в чому настрої ці й об'єктивні, і суб'єктивні.

‒ Що потрібно робити, щоб змінити ці настрої?

‒ По-перше, держави, які в основних положеннях Конституції декларують свободу віросповідання, мають всерйоз задуматися над тим, що підзаконні акти та нормативно-правові документи суперечать Конституції. І якщо сьогодні переслідування людей відбуваються за вигаданий тероризм, за звичайні у своїй основі релігійні переконання та читання книг, то такий, нічим не виправданий тиск неминуче створюватиме осередки напруженості та конфліктів усередині будь-якої держави.

По-друге, має сенс організувати круглі столи, заходи для журналістів, правозахисників, активістів і всіх охочих, хто працює у правозахисній сфері, у справах так званих «заборонених мусульманських організацій».

По-третє, було б непогано створити об'єднання журналістів, які пишуть на тему стику ‒ релігії та прав людини (суди на релігійній основі, так звані «терористичні справи», де фігурують заборонені організації). Важливо, щоб у цього об'єднання були в постійному доступі зв'язки з адекватними дослідниками та експертами з таких питань, контакти з представниками організацій, можливість перевірки інформації, зв'язок із рідними.

‒ Яка в цьому роль самих мусульман?

‒ Безумовно, основну роль у цьому відіграє позиція самого мусульманського сегмента суспільства. Важливо щодня практикою доводити мудрість цієї релігії, її красу та необхідність сучасному суспільству. Бути реальним відображенням цих цінностей і навчити людей не боятися Ісламу. Це одна з авраамічних релігій, найбільша цінність у житті для майже двох мільярдів людей на Землі.

Згідно з доповіддю дослідницької організації Pew Research Center, Іслам є другою за кількістю прихильників релігією після християнства. Мусульмани складають більшість населення в 49 країнах світу. Неможливо весь час ігнорувати, придушувати та, що найгірше, обмежувати релігійні почуття такої кількості людей.