Підтримка війни у російському суспільстві знижується – такі результати опублікованого виданням «Медуза» закритого соцопитування, проведеного Федеральної службою охорони Російської Федерації (ФСТ Росії). Згідно з опитуванням, за мирні переговори з Україною у листопаді виступали близько 55% росіян, а за продовження війни – лише 25%, хоча ще в липні ситуація була протилежною (57% за продовження війни та 32% за переговори).
Чи можна довіряти цим результатам? Подібні цифри зафіксовано й у жовтневому дослідженні «Левада-центру»: за мирні переговори висловилися 57% респондентів (і 27% проти).
Російська служба «Голосу Америки» попросила прокоментувати ситуацію наукового керівника «Левада-центр», доктора філософських наук Лева Гудкова.
Лев Гудков
– Що ви думаєте про опитування ФСТ, чи не журналістська це легенда?
– Я нічого до ладу не можу сказати про них, адже не публікуються ні методика, ні вибірка, ні те, як відбувалося опитування, та інше.
Тут можливий несподіваний поворот, що це деякі ігри спецслужб з метою шантажу, тиску на начальство, щоб вибити з влади будь-які преференції. Так КДБ поводився за радянських часів, лякаючи партійну еліту поширенням західної пропаганди та зростанням антирадянських настроїв серед молоді.
Під цю справу спецслужба вміло викачувала гроші з кремлівського мішка...
– Як результати «опитування ФСО» корелюються з вашими даними?
– Дані дуже схожі.
У нас у жовтні співвідношення прихильників «партії» війни та прихильників мирних переговорів становило 36% до 57%. Прагнення припинити військові дії та розпочати мирні переговори переважало більше ніж у півтора рази.
У листопаді ця цифра дещо знизилася. Партія війни посилилася до 41%, але все одно більшість (53%) залишилася за їх опонентами. Причому цей процес дуже стійкий. Починаючи із серпня, загальна картина помітно змінилася. Торішнього серпня переважали прибічники війни до переможного кінця.
66% респондентів вважають, що на війну набиратимуть народ постійно, щоб заткнути дірки на фронті
Головний фактор, що вплинув на динаміку, це, звичайно, мобілізація, коли з телевізійної та віртуальної війни ситуація почала стосуватися всіх не тільки тих, що призиваються до армії, а й їхніх батьків, родичів.
У те, що влада говорить про одноразовість часткової мобілізації, мало хто вірить.
За нашими даними, 66% респондентів вважають, що на війну набиратимуть народ постійно, щоб заткнути дірки на фронті, спробувати уникнути явної поразки російської армії або хоча б уповільнити її вигнання з окупованих територій. А оскільки жодного дива-зброї у Кремля не виявилося, то, як заведено, будуть використовувати гарматне м'ясо. І це люди добре засвоїли.
– Чи можна припустити, що чергова хвиля мобілізації, яку багато хто прогнозує, призведе до ще більшого посилення тенденцій, що намітилися?
– Думаю, що так. Принаймні збережеться небажання продовження війни. Війна із бліцкригу, як спочатку вона програмувалася, стала хронічною, і люди кінця її не бачать.
Не бачать кінця війни і це дуже лякає
Це дуже лякає, тим більше, що рівень життя та доходів падає, зростає інфляція, виникає загроза безробіття та страх втратити близьких та рідних. Все це працює в одну скарбничку проти війни.
– Але чи можна тут говорити про самосвідомість, що прокинулася раптом у людях, про вироблення громадянської позиції?
– У даному випадку я б не став говорити про жодну мораль. Тому що ні переживань за вчинене владою, ні співчуття Україні загалом ні, воно виявляється лише у 10%. Основна маса просто боїться за власний добробут та безпеку близьких, тому починає турбуватися з приводу майбутнього.
Ні правову свідомість, ні моральні принципи тут ні до чого. Швидше, проявляється те, що можна назвати егоїстичними чи шкурними інтересами.
– А гнітюча ситуація на фронті, втрата у багатьох віри в успіх військової кампанії теж зіграли свою роль при формуванні тренду?
– Так, і дуже важливу. Правдива інформація, незважаючи на цензуру та масові блокування сайтів незалежних ЗМІ, таки якось доходить до людей. Вони все краще і краще навчаються, як оминати заборони.
Число користувачів альтернативних каналів інформації збільшилося втричі
Число користувачів альтернативних каналів інформації збільшилося втричі за час воєнних дій: з 7-8% до 20 з лишком.
Крім цього, дуже важливим фактором є зміна тональності пропаганди на федеральних телеканалах. Сама по собі ідея неминучої Гааги, трибуналу, оголошення [парламентами ряду європейських країн] Росії державою-терористом, злочинною державою, дійсно змушує трішки по-іншому розмовляти голови на ТБ – кремлівських клакерів.
Здається, вони почали розуміти, що їм доведеться відповідати за свої слова, за пропаганду війни та розпалювання ворожнечі та ненависті. Звідси істерика та агресивний тон.
Вимагають покарати винних
І для більш консервативної частини населення, яка постійно дивиться телебачення та вміє читати між рядками, така зміна тональності – тривожний сигнал.
Звідси виникають претензії до влади – не гуманістичного штибу, а через великі втрати на фронтах внаслідок некомпетентності командування, з бардаком, що супроводжує мобілізацію. Люди вимагають покарати винних.
Все разом це, зрозуміло, змінює ставлення до війни. Руйнується міф про велику державу і могутність армії.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.