«Росія звалюється в якесь піке». Чого чекати від Кремля?

Президент Росії Володимир Путін 21 лютого заявив про визнання Кремлем незалежності окремих районів Донецької та Луганської областей, які контролюються проросійськими угрупованнями «ДНР» та «ЛНР». Після цього на телеканалах показали підписання указів про визнання незалежності та договорів про дружбу і співпрацю з «Донецькою народною республікою» та «Луганською народною республікою». Крім того, Путін назвав Україну ворожою державою, яка загрожує Росії. І заявив, що вона може бути використана як передовий плацдарм для атаки на Росію.

Також російський президент підписав указ про введення російських підрозділів на територію, яку контролюють угруповання «ДНР» та «ЛНР». У ньому йдеться про те, що Путін доручає Збройним силам Росії функції підтримки миру на цій території.

Які подальші варіанти розвитку подій в Україні, Росії та світі? Чи можна провести паралелі між нинішніми подіями та кримськими у 2014 році? Як трансформувалися настрої у суспільстві? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин говорив з українським політологом Володимиром Фесенком та політичним оглядачем, редактором відділу політики «Новой газеты» Кирилом Мартиновим.

– Володимире, які ризики розвитку ситуації існують сьогодні?

– Якщо російські війська вийдуть на лінію зіткнення, це може означати різке зростання ризиків прямого воєнного зіткнення між Україною та Росією. А це загрожує повномасштабною війною.

Український політолог Володимир Фесенко

Знову ж таки, якщо Росія обмежується лише присутністю на лінії зіткнення, конфлікт може бути навіть заморожений. Це не найгірший сценарій, найменше зло. Політично конфлікт залишається неврегульованим, а у воєнному сенсі може бути заморожений.

Проте є великий ризик того, що Путін може йти далі. Можливий наступ, щоб як мінімум взяти під контроль усю територію Донецької та Луганської областей. Але якщо почнуться наступальні військові дії з участю російських військових, а українська армія, природно, чинитиме опір, – тоді різко збільшується ризик повномасштабної війни. Не лише на Донбасі, а й із перенесенням до інших регіонів. Це найнебезпечніший сценарій.

З одного боку, Україна має посилювати свою оборону, і, можливо, є сенс запровадити воєнний стан у Луганській та Донецькій областях. А з іншого боку, ми маємо діяти вкрай гнучко та разом із західними партнерами спробувати утримати Путіна від повномасштабної війни. Головний ризик пов'язаний із неадекватністю самого Путіна.

Є ризик, що Путін може піти й далі, бо, зважаючи на все, головна його мета – це руйнація української державності як такої.

– Рішення про визнання Росією незалежності окремих районів Донецької та Луганської областей, на вашу думку, було підготовлене заздалегідь і вписане у початкові плани Кремля, коли він починав концентрувати війська на кордонах з Україною та окупованих територіях?

– Кремль завжди має кілька планів дій. Сім років Кремль виходив із базової стратегії, що треба примушувати Україну до виконання Мінських угод на російських умовах. А зараз мета інша: спробувати завдати Україні військової поразки та примусити до миру на російських умовах, до мирної угоди з «ДНР»/«ЛНР» і, можливо, спробувати відхопити частину української території.

Схоже, Путін дуже сподівався зсередини дестабілізувати Україну: через енергетичну кризу, через соціально-економічні проблеми, але не вийшло. Тоді вирішили діяти безпосередньо через військову агресію.

– Якщо згадувати про те, що відбувалося у Криму в 2014 році, ми пам'ятаємо, що Росія визнала незалежність «Республіки Крим», а потім розпочала спробу анексії Кримського півострова. Чи може у випадку з ОРДЛО бути той самий сценарій?

– Тепер я цього не виключаю. Проте, може стримувати те, що у Росії ця ідея не дуже популярна. Крим вважали своїм. Ще в 90-х роках цей комплекс був у широкої маси росіян, які вважали наявність Криму у складі України несправедливим. Щодо Донбасу таких настроїв немає. Частина підтримує - так, але у багатьох росіян вступ нових територій до складу Росії викликає негативну реакцію. Часто причиною є егоїстичний мотив: не хочуть годувати «нахлібників».

– З нами на зв'язку Кирило Мартинов. Кириле, на вашу думку, що означає все те, що ми вчора почули на засіданні Ради безпеки Росії?

– Очевидно, що рішення було ухвалене напередодні, а Рада безпеки була способом його оформити. Це частково навіть підтверджується хронологією подій, коли підписання про визнання настає відразу після засідання Ради безпеки, при цьому, очевидно, відео самого підписання було записане напередодні.

Політичний оглядач, редактор відділу політики «Новой газеты» Кирило Мартинов

Очевидно, засідання Ради безпеки потрібне було для того, щоб показати єдність оточення Путіна. Що це не його особиста забаганка, а вся «свита» перебуває в глибокій одностайності.

Найгірше, що вчора трапилося, – це навіть не визнання «ЛДНР», це зміст промови Путіна, яка практично не стосувалася ситуації на Донбасі, а стосувалася виключно історичної долі України. У багатьох виникало питання, а президентом якої країни Путін є: України, Росії, їх обох чи відновленого Радянського Союзу?

Мені здається, промова Володимира Путіна завдала досить серйозного удару по російських національних інтересах, якщо під ними розуміти щастя та процвітання російських громадян та гідне місце Росії як великої держави серед інших країн світу.

Найгірше, що було в цій промові – це обґрунтування окупації України, бо вся його промова була присвячена тому, що це одна культура, один народ, а уряд у Києві – це просто узурпатори в очах Володимира Путіна, які заважають його «великим геополітичним планам». Це дуже погано. Це залишає величезні ризики, що це перетвориться на великий конфлікт між Росією та Україною зі спробою окупувати необмежену кількість території сусідньої країни.

– Як трансформувалися настрої у російському суспільстві? Чи залишилося щось від кримського консенсусу 2014 року, на який Володимир Путін спирався тоді?

– Щось залишилося, але зовсім не в тій тональності і не в тій емоції, як це тоді було. Тоді це був якийсь подарунок, наснага, переживання чогось важливого та значного. Зараз, мені здається, що від цієї хвилі восьмирічної давнини залишилося відчуття приреченості. Нас не запитують, у який час які території до Російської Федерації до нас приєднують або які території ми визнаємо незалежними. Мені здається, від «кримського консенсусу» залишилося бажання росіян триматися подалі від політики.

Ми звалюємося в якесь піке. Поки незрозуміло, як нас у цьому штопорі крутитиме і куди нас винесе. Але очікування найапокаліптичніші.

– Якщо продовжувати проводити паралелі з 2014 роком: ми пам'ятаємо, що Крим став поворотною точкою у процесі згортання прав і свобод у Росії. Чи можна очікувати на поступальний рух у цьому напрямку з боку Кремля?

– Можна очікувати, тільки, мені здається, не поступального, а різкого та безпричинного згортання громадянських свобод у Росії. Їх загалом не так багато. Думаю, ми близькі до якогось реєстру ворогів народу.

Якщо зараз серйозно влізти у війну, то, звичайно, треба буде потім шукати «зрадників», винних у тому, що ми не перемогли.