«Українці та росіяни ‒ це взагалі один народ», а сама Україна перебуває під «зовнішнім управлінням». Це під час «Прямої лінії» 30 червня наголосив президент Росії Володимир Путін. Наступного дня в інтерв'ю інформаційному агентству Інтерфакс-Україна Путіну заперечив український президент Володимир Зеленський, сказавши: «Ми точно не один народ... Зовнішнє управління ‒ пропагандистська мантра для внутрішнього споживача в самій Росії». В ефірі радіо Крим.Реалії російський, українські та кримськотатарські вчені разом із ведучим Олександром Янковським обговорили ці заяви.
Російський філософ і публіцист Ігор Чубайс попереджає українців про те, що пасажі Путіна про єдиний російський народ невипадкові.
Раз «один народ» ‒ значить, має керуватися не з Києва, а з МосквиІгор Чубайс
‒ Це досить прозорий натяк. Йдеться про те, що Кремль не відмовляється від перспективи поглинання України. Раз «один народ» ‒ значить, має керуватися не з Києва, а з Москви. Чому це так важливо, навіщо це потрібно Путіну ‒ неважко зрозуміти. Україна вже зараз є джерелом демократичних традицій і цінностей. Ми знаємо, як відбуваються вибори президента України. Ми знаємо, як легко його можна критикувати. Скоро Україна стане такою «пропозицією, від якої неможливо буде відмовитися». Це розуміють у Кремлі, й тому його стратегія не змінюється: Україна має бути підпорядкована, поки вона ще не стала членом НАТО та союзною для США державою.
Ігор Чубайс
Слова російського президента про те, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням якихось третіх країн, Чубайс пропонує розцінювати як досягнення українського народу.
‒ Українці можуть пишатися. Якщо перевести це на нормальну мову, то це заздрість керівника, який перебуває в повній ізоляції. А Україна отримує колосальну підтримку Заходу. Навіть більше, ті проблеми, з якими стикається Україна, приніс Радянський Союз. Якби якась держава відокремилася від Британії ‒ там би не було корупції та засилля чиновників. В Україні проблеми саме зі спадщиною радянщини. Тому я дуже радий, що Європа не кидає Україну, намагається допомогти їй у формуванні сучасної правової демократичної держави. І коли тут (у Росії ‒ КР) говорять про те, що Україна ‒ під зовнішнім управлінням, то це треба правильно розуміти: це просто заздрість.
За результатами перепису населення 2002 року в Росії жило майже три мільйони українців, або два відсотки громадян. Вже у 2010 році там залишилося менше ніж два мільйони українців. Тобто лише 1,35% громадян Росії назвали себе українцями.
Голова Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв припускає, що в цьому винна політика Кремля щодо асиміляції народів. На його погляд, вона може призвести до зменшення кількості українців у підконтрольному Росії Криму.
Ескендер Барієв
‒ Українці можуть легше піддаватися асиміляції. Адже навіть перебуваючи під контролем України, Крим був більше російськомовним, ніж україномовним. Кримчани, чи то українці чи то росіяни, ‒ люди прорадянського мислення. Російська окупація може дуже сильно вплинути на те, що асиміляція українців прискориться. Що стосується кримських татар, то проводиться політика зменшення класів і шкіл з навчанням кримськотатарською мовою. Тому з нашого боку робляться всі дії для того, щоб зберегти національну ідентичність. Це найголовніше для кримських татар. Дії української влади, зокрема парламенту, дають дуже важливі посили для збереження ідентичності (закон про корінні народи ‒ ред.).
Кримська історик Гульнара Абдулаєва нагадала про те, як після приєднання Криму у 1783 році тоді ще Російська імперія намагалася асимілювати кримських татар. Тепер деякі історики називають події 18-го століття «першою анексією Криму».
Гульнара Абдулаєва
‒ Коли туди прийшла Росія, вони намагалися не тільки на мову впливати, вони намагалися на релігію впливати. Росіяни намагалися мусульманам розповідати, як їм молитися. Почалося поступове витіснення кримськотатарської мови. Їм невигідні були школи, які могли впливати на національну самосвідомість народу. У 1910 році вийшов офіційний наказ, за яким мали закривати руждіє ‒ національні школи, де кримськотатарською мовою викладали точні та гуманітарні науки. Російська влада вважала, що відроджується самосвідомість народу. Вони в цьому вбачали сепаратизм і націоналізм. Для їх держави це було загрозою. Їм було важливо виховувати неосвічене населення, яким можна було б легше управляти.
Незважаючи на закриття українських шкіл, етнічних культурних центрів і музеїв, ще є шанс зберегти ідентичність українців, які живуть на анексованому Росією півострові ‒ говорить представник Крайової ради українців Криму Андрій Щекун.
Андрій Щекун
‒ Крайова рада покликана підтримувати й захищати українців Криму. Ми намагаємося притягнути до відповідальності людей, причетних до знищення всього українського в Криму. Ми особисто здійснюємо моніторинг того, що відбувається на окупованій території, фіксуємо, документуємо й передаємо правоохоронним органам України. Намагаємося зараз на міжнародному рівні порушити тему знищення ідентичності українців Криму, щоб винести це питання на саміт «Кримська платформа».
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Кирило Галушко говорить, що у 2012 році Кремль відмовився від пострадянської концепції «Росіяни та українці ‒ братські народи» і перейшов до імперської риторики про «єдиний російський народ», що складається з великоросів, малоросів та білоросів.
‒ Ця риторика та її характер роблять проблему українсько-російських міждержавних відносин екзистенціальною. Тобто це питання існування для Української держави як такої: «Якщо тут живуть ті самі люди, що в Росії, чому ми не входимо до складу Російської Федерації?!»
Кирило Галушко
Галушко проаналізував 120 російських шкільних підручників і дійшов висновку, що вони зберегли радянську та імперську ідеологію про початок історії Російської держави.
‒ З чого починається підручник історії Росії? Там немає Денисової печери на Алтаї, немає Тюркського каганату, немає Волзької Булгарії ‒ по суті, у них відсутні неслов'янські народи. У Росії живуть 6 мільйонів волзьких татар, а в шкільному підручнику історії Росії про них є одна фраза, як їх завоював Іван Грозний. Всі інші народи згадуються до входження до складу Російської держави, а потім зникають. Точно так само українці.
Будь-який російський школяр за останні 200 років вчив, що історія Росії починається з трьох братів Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либіді, а «Київ ‒ мати міст руських». У них виникає логічне запитання: «Чому мати міст россійських розташована не в Росії?», «Хто такі взагалі українці, чи існують вони?» А їм дають відповідь, що українців придумали вороги Росії, а вони ‒ насправді росіяни, тільки чомусь не готові цього визнати.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Настав час підручників нового покоління30 червня 2021 року під час «Прямої лінії» Володимир Путін, відповідаючи на запитання про те, чому Україна не внесена у Росії у список «недружніх країн», сказав, що не вважає український народ недружнім, переконаний у тому, що росіяни й українці, по суті, являють собою один народ, а саму Україну назвав країною, в якій введене зовнішнє управління.
«Я вже багато разів говорив про це і можу повторити ще раз. Я вважаю, що українці та росіяни ‒ це взагалі один народ... У нас як раніше трактувалася етнічна складова? Були великороси, білороси та малороси. Потім під впливом зовнішніх факторів, а потім ще більшовики долучилися, у нас почали ніби розділяти єдиний російський народ», ‒ сказав президент Росії.
Першого липня 2021 року Путіну заочно відповів президент України.
«Давайте нарешті розставимо крапки над «i». Ми точно не один народ. Так, у нас є багато спільного. У нас спільна частина історії, пам'ять, сусідство, родичі, загальна перемога над фашизмом і загальні трагедії. Так, усе це вкрай важливо, і ми про це пам'ятаємо... Але ми, повторю ще раз, не один народ. Були б одним народом, то в Москві, швидше за все, ходили б гривні, а над Держдумою майорів би жовто-блакитний прапор. Так що точно не один народ. У кожного з нас свій шлях», ‒ парирував Володимир Зеленський, зазначивши що «зовнішнє управління ‒ пропагандистська мантра для внутрішнього споживача в самій Росії».
Текст підготувала Олександра Шевченко