У світлі нещодавнього конфлікту на мовному ґрунті, спричиненого протестом двох дівчат проти демонстрації російськомовного серіалу в міжміському автобусі, варто згадати історію, пов’язану із забороною російськомовного серіалу «Свати» виробництва студії «Квартал 95».
Від листопаду 2017 року Держкіно заборонило до показу в Україні всі серії «Сватів», бо в них знімались російські актори з «Переліку митців-українофобів, які становлять загрозу нацбезпеці України».
Російський актор Федір Добронравов (праворуч) під час зйомки серіалу «Свати». Актор був внесений до переліку осіб, які загрожують національній безпеці України
На заборону тоді емоційно зреагував Володимир Зеленський, який є одним з авторів ідеї і продюсером серіалу. Звертаючись до членів Державного агентства України з питань кіно, він заявив: «Ви боретесь із тим, що людей об’єднує. Об’єднує мільйони телеглядачів усі ці довгі роки. Це український серіал. Якого біса, хлопці, ви там узагалі щось пропонуєте? Хто ви такі? Що ви зробили? Якщо ви – служба безпеки України, турбуйтесь про безпеку України. Щоб вулицею можна було вільно пройти, щоб дітям було не страшно, а від «Сватів» поки що жодна людина не повісилась».
До цих слів постає, однак, зустрічне запитання: «А в чому полягає інтегральна місія «Сватів»? Кого з ким об’єднує серіал?»
Причини популярності серіалу «Свати» в Росії
Як зазначає українська «Вікіпедія», «Свати» станом на 2018 рік були найуспішнішим серіалом студії «Квартал 95». Надзвичайну популярність він здобув у Росії, що забезпечила йому російська мова, якою він створений. Але не тільки вона.
Низку деталей відтворюваного простору глядач може сприймати як простір, інтегрований в Росію
Хоча «Сватів» знято в Україні, ознак українськості в ньому майже немає. Ба більше, через низку деталей відтворюваного простору глядач може сприймати як простір, інтегрований в Росію. На це звернула увагу колишня членкиня експертної комісії Держкіно Марія Гурська, зауваживши, що в серіалі назви державних установ подано російською мовою, а деякі вивіски – українською.
Російському глядачеві вочевидь до вподоби й проведене в «Сватах» протиставлення родини з російським прізвищем Ковальови як соціально й культурно вищої за родину з українським прізвищем Будько. Свата Будька грає російський актор Федір Добронравов, що потрапив до переліку митців-українофобів через підтримку окупації Криму і неодноразові поїздки на півострів.
Серіал застосовує приховану маніпулятивну практику приниження українців
Як зауважив Дмитро Чекалкін, актор зображує українця таким собі хамуватим, бидлуватим суб’єктом у постійному товаристві з алкоголіком Мітяєм. На противагу Будькові сват Ковальов – освічений, інтелігентний росіянин.
Таким чином, серіал не тільки утримує українського глядача у спільному культурному просторі з Росією, але й застосовує приховану маніпулятивну практику приниження українців, зображуючи їх на цивілізаційно нижчому рівні порівняно з росіянами.
Російський актор Федір Добронравов (ліворуч) під час зйомки серіалу «Свати». Актор був внесений до переліку осіб, які загрожують національній безпеці України
Фільм «Весна на Заречной улице» як зразок совєтської технології зросійщення українців
Подібна кіно- й телепродукція фактично продовжує добре відпрацьовану совєтську мас-медійну технологію асиміляції неросійських народів імперії.
Ленін не даремно вважав кіно найважливішим для більшовиків видом мистецтва.
Розвинута совєтська кіноіндустрія, створюючи й поширюючи фільми російською мовою на всьому обширі СРСР, стала найефективнішим засобом формування єдиного, мовно й ідеологічно уніфікованого культурного простору.
Інструментом зросійщення українців, впровадження в їхню свідомість комплексу меншовартості своєї культури слугували кіновироби не тільки російських студій, але й місцевих – Київської кіностудії імені Олександра Довженка й Одеської кіностудії.
Ефективність технології мовно-культурної асиміляції, застосовуваної у творах совєтського кіномистецтва, можна проілюструвати на прикладі фільму «Весна на Заречной улице» режисерів Марлена Хуцієва і Фелікса Миронера, знятого в 1956 році на Одеській кіностудії. Цей фільм як зразок ефективного засобу русифікації українців наводив у одній зі своїх лекцій мовознавець Юрій Шевчук.
Фільм знімали в Запоріжжі, але єдиною ознакою того, що це місто є українським і зображені в ньому робітники великого металургійного комбінату – це переважно українці, є прізвища на -енко, причому деякі з них, як наприклад Ішаченко, видаються радше шаржованими.
Попри свою очевидну русифікаційну спрямованість, «Весна на Заречной улице» активно культивується в Запоріжжі і в роки незалежності
Головним персонажем у фільмі виступає випускниця педагогічного інституту Тетяна Левченко, яка приїздить до міста викладати російську мову й літературу у вечірній школі, де навчаються робітники металургійного заводу. Інтелігентна, залюблена у свій предмет вчителька несе світло російської цивілізації менш освіченим пролетарям, спраглим удосконалити своє володіння російською мовою і літературою.
Завдяки досить талановитій режисурі, привабливим головним героям і мелодійним пісням фільм здобув надзвичайну популярність на всьому радянському просторі.
Під час пікетування будівлі Запорізької обласної ради і Запорізької ОДА (архівне фото)
Попри свою очевидну русифікаційну спрямованість, «Весна на Заречной улице» активно культивується в Запоріжжі і в роки незалежності.
- У 2006 році Запорізький драматичний театр поставив мюзикл «Любовь на Заречной улице».
- У грудні 2010 року компанія «Крупный план» представила колоризовану версію фільму. Вона демонструвалась на українському каналі СТБ і на російському Першому каналі.
- У 2013 році в місті відбувся гала-концерт під назвою «Весна на Заречной улице» на святі труда.
- 15 листопада 2013 року на проспекті Металургів до 80-річчя комбінату «Запоріжсталь» встановили скульптуру головного героя фільму Саші Савченка.
Це лише частина заходів із культивування цього радянського фільму, спільних з Москвою і підтримуваних нею.
Отже, минуло майже 30 років відтоді, як наша країна перейшла від соціалістичної системи господарювання до капіталістичної і комбінат «Запоріжсталь» перейшов до приватних власників, але фільм про ударника комуністичного труда і вчительку, що навчає пролетарів «правильних проізношеній» російською мовою, якщо згадати «Мину Мазала», все ще лишається символом міського ландшафту Запоріжжя.
Під час акції у Чернівцях на підтримку української мови (архівне фото)
Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)
Зміни в керівництві Держкіно і скандальні заяви продюсерки телеканалу «1+1»
Цікаво, що саме з цього міста походить новопризначена очільниця Держкіно Марина Кудерчук, яка перед тим обіймала посаду заступниці голови Запорізької ОДА з аграрних питань, а зі сферою кіномистецтва пов’язана лише тим, що якийсь час була директоркою кінотеатру в Запоріжжі. Чи не чекає нас у зв’язку з новими призначеннями керівництва Держкіно відступ від п’ятирічної доби розквіту українського кіно і повернення до радянських традицій на кшталт «Весни на Заречной улице»?
Навряд чи випадково саме тепер, після того, як Пилип Іллєнко пішов з посади голови Держкіно, а обох його заступників звільнили, почали лунали заяви про неспроможність української мови охопити різні сфери кіномистецтва. Так, за словами продюсерки телеканалу «1+1», «тональність» української мови не підходить для мелодрам, а годиться тільки для комедій, у зв’язку з чим канал відзняв для весняного сезону 7 фільмів російською мовою.
Під час однієї з акцій на підтримку української мови (архівне фото)
У час війни з Росією національна політика, спрямована на збереження спільного з нею культурного простору, становить велику небезпеку, оскільки грає на руку кремлівським стратегам. Не випадково останнім часом вони піднімають питання про спрощення процедури одержання російського громадянства для українців та необхідність захисту прав російськомовного населення України.
Це свідчить про нагальну потребу посилення українських позицій не лише на лінії розмежування військ, але й на лінії протистояння двох культур, потребу захисту української культури від наступу російської всередині країни.
Лариса Масенко, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода