«Нерівність і несправедливість»: проблеми російської освіти та можливості української

Систему освіти в Росії потрібно модернізувати, зробивши якісне навчання доступним для всіх і піднявши престиж професії вчителя, про це сказав президент Росії Володимир Путін на засіданні президії Держради 25 серпня. Він визнав нерівність в якості російської освіти, особливо в середній школі.

Відповідно до опублікованого напередодні дослідження освітньої компанії «ЯКлас», 71% російських педагогів вважають наявну в країні систему шкільної освіти застарілою, причому більше ніж половина з них ‒ 55% вважають, що вона застаріла лише частково, а 16% впевнені, що відставання повне. Тільки 29% педагогів думають, що російська освіта відповідає сучасним запитам учнів та ринку праці. Кримська освіта з 2014 року де-факто перебуває під контролем російської влади, однак кримські школярі мають можливість вступати до вишів на материковій частині України на пільгових умовах. Про проблеми російської системи освіти йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Ось як Володимир Путін схарактеризував проблеми російської освіти у своєму виступі:

«Має безумовно дотримуватися базовий принцип системи російської освіти. Це справедливість. Тобто доступність якісної освіти для кожної дитини відповідно до її інтересів та здібностей, причому незалежно від того, де вона живе ‒ у місті чи селі, у Москві чи будь-якому іншому регіоні країни, незалежно від того, де навчається ‒ у державній школі чи приватній, і, звичайно, незалежно від соціального статусу та прибутків батьків... і тут на перший план виходять питання оплати праці. Так, за останні роки середні зарплати вчителів підросли, особливо в регіонах з сильним економічним та бюджетним потенціалами. Але разом з тим ми вже не раз говорили, що чинну систему необхідно модернізувати, враховувати нові, збільшені вимоги до професії, кваліфікації вчителя. А значить, працювати над тим, щоб ріс престиж учительської праці в суспільстві».

Член російської профспілки «Учитель» Всеволод Луховицький висловив Крим.Реалії думку, для того, щоб підняти престиж учительської праці, необхідно перш за все збільшити зарплати всім педагогам незалежно від місця роботи.

‒ Школа ніколи не може не відповідати загальному стану країни, але вона завжди трохи від нього відстає. Інше питання, добре це чи погано. Путін ясно сказав, що все залежить від бюджету. Питання тільки в одному: чи є політична воля, щоб його збільшувати, наприклад, в оплаті вчителів? Якщо держава зацікавлена у вчителях, вона працює на їх престиж, і навпаки. Поки в нашому законодавстві федеральний бюджет жодного стосунку до оплати праці вчителів не має, тому що їм платять регіони, до того ж немає ніяких норм, що визначають мінімум, який має отримувати будь-який вчитель у Росії. Виходить обурлива нерівність, несправедливість, які вкупі з численними іншими факторами роблять професію вчителя безумовно непрестижною. Причому так було вже з 1970-х років. У кожному регіоні, в кожній школі вчителі отримують по-різному.

Всеволод Луховицький

За словами Всеволода Луховицького, у таких умовах головний спосіб для російського вчителя отримувати гідну зарплату ‒ працювати в середньому в півтора-два рази більше за норму.

‒ Загалом у Росії ставки вчителів варіюються від 8 до 50 тисяч рублів. Але щоб оцінити зарплату, треба знати, за яку роботу людина її отримує. Якщо вас змусити працювати 24 години на добу й дати вам там навіть 100 тисяч, навряд чи ви будете задоволені. При цьому значна частина праці вчителів не оплачується: звіти, підготовка учнів до ЗНО, до олімпіад, конкурсів і ще десятки видів обов'язків. Відповідно, в Росії зараз не вистачає тисяч педагогів: вчителів іноземної мови, фізики, математики, початкової школи ‒ причому це визнається навіть офіційно. У 1990-ті роки до школи прийшов дуже великий відсоток людей середнього віку, коли багато вчених виявилися безробітними, і саме ці люди тримають її на своїх плечах досі. Молодь іде працювати в школу в тому випадку, якщо їм це цікаво як професія. Однак лише невеликий відсоток залишається через п'ять років.

Випускники третьої школи Сімферополя з прапором СРСР, 22 травня 2015 року

У свою чергу, радник, який виконує обов'язки ректора Таврійського національного університету імені Вернадського Володимир Казарін вважає, що українська освіта загалом перевершує російську за ступенем залученості у світові процеси та демократичністю.

Володимир Казарін

‒ Українська освіта має виразні переваги, адже вона відкрита всьому світу. Якщо дитина та її батьки незадоволені нею, вони можуть виїхати в будь-яку країну світу, і їх візьмуть. Україна ‒ асоційований член Євросоюзу, тому в Польщі українських випускників шкіл беруть без іспитів, за співбесідою. Наші діти навчаються по всьому світу, і хоча іноді говорять, мовляв, вони залишили країну ‒ не хвилюйтеся, патріотизму в них достатньо. Хтось потім повернеться, хтось не повернеться, але все одно буде допомагати Україні. Окрім того, українське законодавство розв'язало руки університетам: вони оголошені автономними навчальними закладами, і кожен з них може змінювати до 60% навчальних планів. У підсумку наша освіта більшою мірою відповідає міжнародним традиціям, ніж російська. Там освіта все більше перетворюється на різновид військової служби.

Під час занять з вогневої підготовки стрілецької зброї на військовій кафедрі в Національному дослідницькому університеті «Вища школа економіки» (НДУ ВШЕ). Москва, 17 лютого 2017 року

Володимир Казарін вказує на те, що в Росії деканів і директорів університетів призначають зверху, тоді як в Україні відбуваються демократичні процедури голосування. Окрім того, українські та зарубіжні правозахисники неодноразово вказували на мілітаризацію освіти в Криму всупереч нормам міжнародного права.

Зброя для найменших: як у Криму дітей привчають до війни (фотогалерея)

Українська експертка в галузі освіти Ірина Когут, визнаючи проблеми шкільної освіти в країні, вказує на те, що держава останнім часом намагається припинити порочні практики, характерні для пострадянських шкіл.

‒ У нас змінилася ідеологічна складова освіти. Хочеться вірити, що вона взагалі зникла, але, на жаль, це не так. У частині суспільствознавчої складової все стало значно краще. У межах освітньої реформи в Україні один з головних фокусів встановлений на розвиток критичного мислення. Це запорука будь-якого демократичного суспільства, і хоча шкода, що такий зсув почався тільки в останні п'ять-сім років ‒ добре, що взагалі почався. З іншого боку, залишаються проблеми економічного характеру: через хронічне недофінансування галузі та брак системних реформ освіта довгий час перебувала в стагнації, багато хороших вчителів пішли з професії, а навчальне середовище, обладнання, шкільні приміщення занепали. Зараз освітня реформа намагається це виправити, що досить складно.

Загалом Ірина Когут вважає, що українська освіта починає рухатися в бік найкращих практик, які вже зарекомендували себе в сучасному світі.

(Текст підготував Владислав Ленцев)