Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
У Криму – бум подій у сфері культури. Але культурним явищем цей процес назвати не можна. Окупаційна влада всі сили кинула на пропаганду війни. Звідусіль лунають заклики про «великі перемоги Росії», про те, що «іншого лідера Росії неможливо й уявити», прославлення «героїв СВО» (так російська влада називає учасників війни, які відзначилися під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну – КР), про «служіння Батьківщині» і таке інше. Пропаганда війни проникла у всі галузі життя – у сферу освіти, засоби інформації, економіку, насамперед, у промисловість. Звідусіль лунають заклики «битися», «бути патріотом», допомагати військовим на фронті, «робити свій внесок у перемогу», «знищувати ворогів», «викорінювати нацизм», «воювати з украми». Окупаційна влада з цими закликами звертається адресно до молоді півострова. Регіон маніпулятивними засобами повертається до фашистських ідей Миколи Данилевського. Все громадське життя в Криму, зокрема й культуру, мобілізували на війну.
У середовищі інтелігенції питання про роль культури, зокрема літератури, в тоталітарному суспільстві обговорюється давно. Висновок об'єктивних дослідників також давно відомий – тоталітарні режими все, у тому числі культуру та поезію, ставлять під свій контроль і мобілізують на «служіння», не враховуючи ні потреби суспільства, ні право і закони, ні права людей, ні внутрішні почутт і переживання творчих особистостей.
Олександр Сокуров
У Росії, де за всіма ознаками сформовано тоталітарну державу, характерна доля режисера Олександра Сокурова, який після критики та заборони його творів оголосив, що він завершив свою кар'єру і що йому тепер «нікуди подітися». Але це приклад про непідкорених, але визнаних, і тому не запроторених за ґрати. Досвід тиску на митців – від висилки за кордон, тримання у в'язницях, що застосовувався за СРСР – усім відомий, і він поетапно повторюється в путінській Росії. І це відверто, без сорому та бажання приховати, проявляється у нинішній кримській практиці. Характерно, що в цьому процесі владу цікавить лише псевдопатріотизм, рівень таланту владу не хвилює, тому такі «поети» зазвичай примітивні й безталанні.
У культурних установах Криму, в бібліотеках почастішали виставки та вечори поезії, що прославляє війну. Сімферопольська бібліотека-філія №6 ім. А. Чехова створила постійну виставку «У Криму не можна не бути поетом», присвячену творчості літераторів півострова. У розділі «Поети нашого краю» представлені книги, фотографії, біографії Валерія Терехова, Льва Рябчикова, Валерія Митрохіна та інших поетів.
Валерій Митрохін, наприклад, нещодавно випустив книгу «Юго-Восток», яку називають «основною», «головною у творчості поета», «незвичайною», «вагомою», «своєчасною», «сповіддю», в якій 440 сторінок віршів. Він пояснює: «Довгоочікувана ця книга розповідає про повернення додому не лише Криму, Донбасу, України, а й кожного з нас. Нам це щастя подарували патріоти Росії, які пішли в безсмертя, і ті, кого Бог залишив для продовження роду і народу. Співати і плакати через вік і аварійність організму не можу, обмежуюсь тільки думками і почуттями, викладеними кирилицею і закодованими між рядками...
Автор вважає, що він «з болем пише про Україну, про трагедію, що сталася з малоросами, про підлість українських ЗМІ»:
...В дыму Отечества страна едва видна.
Уже погибли первые поэты.
Есть и другие страшные приметы
Того, что называется война.
Уже сгорели, как в печах, живьем
В домах своих и старики, и дети.
Быть может, это значит, мы живем
Последние деньки на Белом Свете.
Одесса, Мариуполь и Славянск
Дымят и день, и ночь, как крематории.
И пресса лжёт продажная о нас
В лицо всечеловеческой истории…
Поет «забув», що він у недавньому минулому, а, швидше за все, і зараз (український паспорт не здав?) громадянин тієї «Малоросії», частинами якої є «Одеса, Маріуполь та Слов'янськ», де бомбардують і вбивають мирних жителів вороги з-за кордону. Замість того, щоб захистити їхні жертви хоча б у віршах, він звинувачує пресу, яка пише неприйнятну для Росії правду про те, хто кого прийшов завойовувати.
Митрохіну, виявляється, «важкі думки тіснили серце, і щоб воно не розірвалося, він став «відпускати їх на волю, що полегшувало існування, але не життя».
Не дай мне, Господи, привыкнуть
К тому, что враг крушит Донбасс.
Пусть вопиет во мне твой глас!
Пускай идут – за рядом ряд –
Детоубийцы прямо в ад!
Да, беспощаден и жесток
Твой приговор, Юго-Восток!..
Здається, у цих рядках автор, «відпустивши думки на волю», підсвідомо сказав правду: ворог, який прийшов зі Сходу, «трощить Донбас». А хто ж ще, адже поки туди не прийшов Стрєлков зі своїми бойовиками, в українському Донбасі панували мир і злагода. Тож «твій вирок, «Юго-Восток» ще чекає на ініціаторів війни.
Час від часу Валерій Митрохін проводить зустрічі з читачами, читає їм вірш зі збірки «Поклонение волхвов»:
В моем рассудке мало рацио,
порой его там вовсе нет…
І слід визнати, що це цілковита правда. І в цьому, напевно, вся справа, було б нормальне раціо, міг би зрозуміти – хто агресор, а значить – злочинець, і хто жертва…
У Сімферопольському академічному музичному театрі (так називають Кримський український музичний драматичний театр – КР) виступив із концертною програмою актор і музикант Костянтин Фролов, який самочинно привласнив собі приставку «Кримський».
Академічний музичний театр у Криму. Архівне фото
Вважається, що «його громадянська лірика з початком спеціальної військової операції набула особливої значущості», і він змушує себе, щоб наблизити «перемогу», писати по одному-два «патріотичних» вірші на день, і вже написав їх понад сімсот! Вийшла навіть книга таких віршів, яка так і називається «Хроника СВО» (так російська влада називає повномасштабне вторгнення Росії в Україну – КР). Тому його рядки складно назвати поезією, частково через поспіх, а частково через катастрофічну неталановитість автора. Його «вірші» навіть складно читати:
Люди русские, проснитесь, встаньте вы в единый ряд,
Песню эту подтяните, бейте, соколы, в набат!
Реет над границей пламя, тучи черные над нами,
Но забиты шомполами пули грозные в стволе.
За свободу нужно драться, чтобы слабым не казаться,
Чтоб рабами не остаться на своей родной земле.
Можете уявити собі людей, які «прокинулися і стали в єдиний ряд», «соколи б'ють на сполох», над російським кордоном «палає полум'я», кулі в стволи забивають шомполами й усвідомлюють, що вони «раби на своїй землі» і не хочуть ними залишатися, тож «за свободу битися»... пішли в Україну?
Фролов культивує вираз «Бейся там, где стоишь, будь русским!» і приписує ці безглузді слова Олександру Невському, що малоймовірно, оскільки пізнішими дослідженнями доведено, що Олександр Невський патріотом не був, служив ханові, і його роль скромніша й суперечливіша. Та й у XIII столітті він не міг вважати себе «русским», оскільки жителі Московського князівства ще не називали себе «русскими», отже й слів таких вимовити він не міг. Втім, «віршами» Фролова «рябить інтернет»:
В безумную полночь по колено в крови и в пыли,
Изгоняя фашистскую сволочь с нашей многострадальной земли.
Эту нечисть вскормил своей грудью умирающий западный мир,
И она расплодилась повсюду, из щелей выползая и дыр.
Все, чем хвасталось средневековье, у нацистов сегодня в ходу,
И они упиваются кровью и несут за собою беду...
Уявляєте собі Росію (інакше звідки ж «фашистську наволоч» виганяти як не з «нашої багатостраждальної землі»?) яка вся в щілинах і в дірах, і в яких ховається «фашистська наволоч», і там її «вигодував своїми грудьми вмираючий західний світ», і ось вона виповзає «в шалену ніч» і «впивається кров'ю» (погано захід годував?) і «несе біду», і в неї сьогодні «в ходу» все, «чим хвалилося середньовіччя»? Таку «поезію» могла написати, та ще й намагається співати, тільки людина, яка не орієнтується ні в історії, ні в літературі.
«Нічні вовки» на автопробігу на підтримку повномасштабної агресії Росії проти України в Криму. Архівне фото
Не дивно, що виступи Фролова в Криму влада за традицією організовує – на цю зустріч організували і членів мотоклубу «Нічні вовки», і байкерів, які «воюють у зоні СВО (так російська влада називає повномасштабне вторгнення Росії в Україну – КР) у складі підрозділу «Пятнашка», членів «групи військово-патріотичної пісні «Бачі» (у перекладі з афганської – пацани), членів організації «Захисники Вітчизни». А голова так званої «Громадської палати» Олександр Форманчук вручив Фролову знак «За громадянське служіння».
«Вірші» Фролова дивовижні, в тому сенсі, що в них настільки намішано всілякого немислимого, що уявити таке нормальній людині не під силу. Наприклад:
Руси несгибаемый норов,
Возмездия кованый гвоздь
Для западных наших «партнёров» —
Как в горле застрявшая кость.
В разгар сатанинского пира
Бессрочна России «вина»
За то, что у грешного мира
Не просит прощенья она.
Проте вірші Фролова самовикривальні:
Жаждущие новых территорий
Для бейсбола, регби или гольфа,
Почитайте парочку историй
Про Наполеона и Адольфа.
Поумерьте пыл парадной меди!
Отвечать за глупости — придется!
Не будите русского медведя.
Может быть, тогда и обойдется.
Кожен кримський школяр, дивлячись, як Росія вторглася в Крим, може запитати: а хто ж насправді «прагне нових територій»? Тим більше – і не для бейсболу, регбі чи гольфу, а для нових приватизацій не російського майна, і нових пограбувань, і нових експансій? Тож це б у Кремлі «почитати парочку історій про Наполеона та Адольфа…»
Таку нелогічну та неестетичну не-поезію можна цитувати ще довго, не-поет надто плідний. Фролов переконує читачів, що міфічний «російський ведмідь» все ще спить, хоча насправді це вже новий відштовхуючий образ дурного звіра, що розбушувався, який трощить усе навколо: за верифікованими даними Світового банку на вересень 2023 року, Росія завдала Україні 326 млрд доларів прямої шкоди. Це далеко не повні дані, процес верифікації трвиає. За інформацією Forbes, реальні збитки давно перевищують 700 млрд доларів. Не рахуючи багатотисячних смертей військових з обох боків, і українських мирних громадян, дорослих та дітей. За це окремий рахунок. І за це справді доведеться відповісти. Тому в такій ситуації кримським поетам допомогти б «російському ведмедеві» усвідомити, що він уже накоїв. Може втихомириться? І це була б найкраща «патріотична поезія» у Криму. Але кримські «популярні патріотичні поети» на правду не здатні.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.