Спеціально для Крим.Реалії
26 грудня підконтрольний Росії Верховний суд Криму закінчив розгляд останньої з двадцяти апеляційних скарг, поданих на рішення про арешт українських моряків, захоплених у полон у Керченській протоці. Наскільки адекватними й незалежними були судові рішення, а також наскільки процеси над військовополоненими відповідали міжнародним судовим стандартам, яких Росія взяла на себе зобов'язання дотримуватись?
Шаблонно, без урахування обставин
Дотримання стандартів справедливого правосуддя при розгляді питання про арешт моряків, захоплених російськими спецслужбами, не було забезпечене. До такого висновку приходить ініціативна група судових спостерігачів та експертів «Кримський процес» у своєму аналізі обрання та оскарження запобіжного заходу для українських моряків. Також вони зазначають, що суди при розгляді питання про обрання та оскарження запобіжного заходу діяли шаблонно.
Відчуття того, що всі рішення були підготовлені заздалегідь і за одним шаблоном, складається не тільки від того, що всі без винятку вердикти апеляційної інстанції мають пункт про математичну помилку та скорочення часу утримання під вартою на одну добу.
Відчуття, що всі рішення були підготовлені заздалегідь і за одним шаблоном
Сюди можна віднести й терміни перебування суддів у дорадчій кімнаті ‒ від 3 до 20 хвилин. Зважити всі аргументи захисту та звинувачення, дати оцінку доказам, пом'якшувальним та обтяжувальним обставинам, оцінити особистість підсудного й потенційну небезпеку його перебування на волі, а потім ще й надрукувати сторінку-півтори рішення за такий проміжок часу не реально.
Тим часом, чисто теоретично, запобіжний захід при звинуваченні за однаковою статтею може відрізнятися як мінімум через наявність або відсутність житла, в якому можна утримувати підсудного під домашнім арештом. Як мінімум у трьох українських моряків батьки або родичі живуть у Криму, однак на рішення суду це ніяк не вплинуло. Так само як і наявність-відсутність соціальних зв'язків, малолітніх дітей на утриманні та багатьох інших факторів, які теоретично мали бути комплексно враховані суддями при винесенні рішень і ніяк не могли привести їх усіх до одного й того ж знаменника ‒ 1 місяць і 29 діб утримання під вартою.
Все нишком
Вельми показовим став і підхід судів до питання забезпечення гласності процесів над моряками. Так, на сайтах Київського районного суду Сімферополя та Керченського міського суду інформація про засідання щодо цих справ не відображалася, хоча самі засідання були відкритими.
Судові органи зацікавлені у висвітленні подій тільки в одному ракурсі. Тому, який необхідний в інтересах кремлівської пропаганди
Ще більш примітним було рішення адміністрації Київського районного суду Сімферополя не допускати в зали засідань нікого, окрім акредитованих журналістів. При цьому під словом «акредитованих» варто розуміти тільки кореспондентів лояльних або підконтрольних російській владі медіа. Ці обмеження продемонстрували, що судові органи зацікавлені у висвітленні подій тільки в одному ракурсі. Тому, який необхідний в інтересах кремлівської пропаганди.
Через місяць, під час розгляду апеляційних скарг, необхідність формувати громадську думку відносно моряків, найімовірніше, минула ‒ на десятки заявлених клопотань про фото- і відеозйомку в судовому засіданні судді Верховного суду передбачувано відмовляли «в інтересах безпеки сторін процесу».
Упереджені та залежні
Інтерес викликає інформація про суддів, які були долучені до процесу «штампування» необхідних рішень. Так, у суді першої інстанції в Сімферополі, всупереч вимогам Женевської конвенції і непідсудності військовослужбовців цивільним судам, до слідчого ізолятору моряків відіслали три судді, які раніше давали присягу на вірність Україні. При розгляді скарг в апеляції з восьми суддів, залучених до цих справ, половина виявилася з-поміж тих, хто переприсягнув.
Люди, які зламали присягу, судять людей, які такий злочин здійснювати відмовилися
Той факт, що люди, які зламали присягу, судять людей, які такий злочин здійснювати відмовилися, міг мати істотний вплив на внутрішні переконання судді при винесенні рішення. У кримських реаліях звучить не дуже правдоподібно, але в межах міжнародних стандартів таких суддів визнали б упередженими.
Найцікавіше, що упередженість у натуральному вигляді більше ніж служителі Феміди, які переприсягнули, демонстрували їхні колеги, «імпортовані» з сусідньої Росії. Так, суддя з Саратова Сергій Рубанов під час розгляду апеляційних скарг перебивав захисників, підвищував на них голос, тиснув на підсудних, невірно трактував їхні висловлювання та погрожував адвокатам видаленням із судового процесу.
Право на захист не для всіх
Найбільш грубий «фол» судової системи в цьому процесі стосувався забезпечення права на захист трьом пораненим морякам. Незважаючи на те, що всі вони були забезпечені найнятими захисниками, розгляд питання про їхній арешт відбувся без цих адвокатів. Ні суд, ні слідчі свідомо їх заздалегідь не повідомили про час і місце проведення засідання, а щоб потім не було формальних підстав для скасування цих рішень, усім пораненим дали одного на всіх державного адвоката.
Про якість роботи цього захисника можна судити вже за одним фактом, щодо жодного арешту не була подана апеляційна скарга. Дехто в суді першої інстанції в своїх виступах «забували» поставити питання про підсудність військовослужбовців, акцентувати увагу на наявності збройного конфлікту, з'ясовувати обставини скоєння злочину.
Серед інших порушень у цій сфері запам'яталося затримання адвоката капітана українського бронекатера Богдана Небилиці Еміля Курбедінова. Його звинуватили в демонстрації забороненої символіки на сторінці соціальної мережі в роликах п'ятирічної давності. Якби це сталося не через тиждень після арешту моряків, це не мало б характеру замовного та сфабрикованого переслідування, не мало б однією з цілей позбавити адвоката техніки з робочими матеріалами щодо всіх справ... Тоді, напевно, у Курбедінова було б менше підстав говорити, що він не виключає прямий зв'язок між своїм арештом і захистом українського офіцера.
Ігор Воротніков, кримський блогер
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції