З Америки з любов'ю. Історія візиту Саманти Сміт в «Артек» (фотогалерея)

На півострів Саманта Сміт прилетіла з Москви. В аеропорту Сімферополя її вже зустрічали діти з табору. «Дорогою в «Артек» діти разом з акордеоністом навчили мене кільком популярним пісням, у тому числі і знаменитій «Пусть всегда будет солнце!» – її ми співали англійською мовою», – згадувала Саманта

В «Артеку» гостю з Америки зустрічали короваєм і танцями. «Грав оркестр, і піонери скандували моє ім'я. Я сторопіла і не могла вимовити ні слова», – розповідала Саманта. Однак підготовка до приїзду дівчинки змусила керівництво табору понервувати

Вожата табору «Морський» Ольга Сахатова згадувала, що новина про приїзд Саманти Сміт працівників не потішила: «Усіх іноземців і так у «Морський» возили щодня. Тільки й робили ми, що табір надраювати, а тут ще така увага з боку преси очікувалася! Ми навіть заочно називали дівчинку «Саламандра», так вона нам заздалегідь не подобалася».

На фото з дня зустрічі Саманти Сміт можна побачити плакати з написами: «Ми раді зустріти тебе в нашому «Артеку», «Ласкаво просимо, Саманта, в наш сонячний «Артек»

Форма «артеківців» Саманті дуже сподобалася і дівчинка навіть попросила залишити її собі на пам'ять, що дуже сильно спантеличило вожату – за правилами табору кожну «втрачену» річ вирахували б з її зарплати.

Ольга Сахатова згадувала про це так: «Я з цією думкою змирилася, дівчинка-то була прекрасна, я вже її сприймала не як «посла миру», а як моє артеківське дитя, чому б мені й не подарувати їй форму, що ми, мало що ми кому повинні? Але все якось владналося без моїх благих поривів – дали форму»

Одним із найяскравіших вражень для американської школярки стало Чорне море. «Що з водою? Вона солона!» – дивувалася вона, адже до цього зіштовхувалася лише з прісноводними водоймами

На фото Саманта з ленінградською школяркою Наташею Каширіною. Її мама викладала англійську, тому в керівництві табору вирішили «звести» дівчаток для зручності американської гості. За три дні Саманта і Наташа потоваришували та продовжили спілкуватися навіть після закінчення зміни.

На початку 1990-х Наташа разом із Ольгою Сахатовою їздили в США у ролі вожатих у табір імені Саманти Сміт, організованому її матір'ю Джейн Сміт. Там Каширіна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і згодом переїхала жити до Каліфорнії

У 2015 році на відкритті виставки в пам'ять про Саманту Сміт у музеї штату Мен Наталя Каширіна-Росстон так згадувала про літо 1983 року: «За три божевільні дні, які Саманта провела в «Артеку», ми дізналися, що у нас багато спільного. Ми обидві любили плескатися в морі та пірнати за красивою галькою і черепашками, ми обидві думали, що хлопчики – шкідники, ми обидві любили тварин, і ми обидві не любили їжу в їдальні»

Таке ж фото в книзі «Подорож у Радянський Союз» Саманта підписала «Artekevich Sigda!» Це фраза з пісні «Артеківська клятва» і насправді фраза звучить «артеківець сьогодні – артеківець завжди»

Наташа (праворуч) і Саманта на святі Нептуна. «Тут було все: змагання з плавання, театралізована вистава на воді, сміх, жарти, а під кінець піонери кидали в море своїх вожатих», – згадувала вона

За словами дівчинки, за три дні в «Артеку» вона жодного разу не відчула себе самотньою: «У мене з'явилося багато друзів, серед них були хлопці, які англійської не знали зовсім»

Радянські діти розпитували Саманту про життя в Америці – особливо про одяг і музику. Іноді вечорами вони говорили про війну і мир. Так Саманта дізналася, що майже у кожного, з ким вона познайомилася в «Артеку», у Другій світовій війні загинули родичі.

Згодом дівчинка дивувалася – якщо їй вдалося потоваришувати з «артеківцями», то чому не можуть потоваришувати США і СРСР? «Якщо війна може погубити все, найголовніше – не воювати. Так я вважаю», – говорила вона

Останній день Самани Сміт в «Артеку» припав на закінчення чергової зміни. Хода, танці, маскарад і феєрверки – дівчинка згадувала це словами «грандіозне видовище» і дивувалася тому, що свято змусило танцювати навіть її батьків.

На фото: Саманта з батьком, Артуром Смітом, в оточенні дітей і журналістів

Згодом Джейн Сміт розповідала, що поїздка в СРСР змінила її дочку – дівчинка подорослішала за одне літо.

Саманта ж вважала, що найголовнішим висновком з її подорожі стало розуміння того, що люди в світі не чужі, а схожі на сусідів. Свою книгу вона закінчувала наступними словами: «Іноді я все ще хвилююсь, що наступного дня стане останнім на Землі. Але оскільки все більше людей думають про світові проблеми, я сподіваюся, що скоро ми знайдемо шлях до миру в усьому світі. Можливо, хтось покаже нам шлях»

Через рік після загибелі Саманти, 1986-го, в «Артеку» з'явилася алея її імені. В Ялті тим часом почав курсувати прогулянковий теплохід «Саманта Сміт». Щоправда, за останні роки він потрапляв у нерадісні новини: спочатку теплохід горів, а потім у російському підприємстві «Кримські морські порти» вирішили продати судно за непотрібністю