«Вічна печаль» на Полікуровському пагорбі. Що можна побачити на меморіальному кладовищі в Ялті (фотогалерея)

Парадний вхід меморіалу остаточно оформили 1982 року. До цього п'ять років поспіль тривала реконструкція меморіалу на місці старого Масандрівського кладовища

На опорній стінці закріплені плити з іменами похованих або перепохованих на Полікуровському меморіалі. Їхні окремі могили не збереглися

Багато могил на Полікурі зберігають на собі сліди вандалізму – відсутні декоративні деталі, поверхні змальовані графіті

Колишнє кладовище було одним із найстаріших в місті. Ховати тут почали в 30-х роках XIX століття. У той час воно називалося Массандрівським, Полікуровським або Іоаннозлатоустівським (за назвою сусіднього храму). Під час нацистської окупації 1941-1944 років кладовище сильно постраждало

Могила Євгена Григорука – українського і радянського поета, перекладача, організатора друкарської справи в Україні. Надгробок, що зберігся, потребує реставрації

Могила українського поета, перекладача античної літератури, професійного лікаря Степана Руданського (1834-1873) – єдиний меморіал у північній частині кладовища

Захоплена забудовниками земля відокремлена від іншої частини меморіалу високою підпірною стіною і парканом. Старожили Полікуру розповідають, що при забудові могильні плити вивозили в невідомому напрямку. Про долю людських останків невідомо нічого

Це будівництво на Полікуровському пагорбі громадським активістам нібито вдалося призупинити

А ось на західному схилі пагорба, в безпосередній близькості від меморіалу, будівництво недавно почалося

Приватне домоволодіння біля краю меморіалу

Вагончик для зберігання інвентарю прибиральниці меморіалу встановлений перед парадним входом

На кипарисах, що ростуть на кладовищі, невідомі обдирають кору. За словами місцевих жителів, це робиться спеціально, щоб дерево з часом загинуло і його можна було спиляти під корінь

Письменник Іван Бунін 1896 року присвятив цьому історичному місцю Ялти вірш «Кипариси»:

«Пустинна Яйла димиться хмарами,
В туманний небосхил пішла морська даль,
Шумить внизу прибій, затока кипить хвилями,
А тут –​ глибокий сон і вічний смуток»