Без парадів. Інший бік Другої світової війни в Криму (фотогалерея)
Атаку німецької армії на Крим не можна назвати раптовою, і все ж півострів не був готовий до оборони. Радянські війська поступалися противнику і в кількості, і в умінні, крім того, були розосереджені по всьому Криму. Як тільки Вермахт прорвався через Перекоп, доля півострова була вирішена.
На фото: німецькі війська пробивають радянську оборону на Перекопі, жовтень 1941 року
Севастополь залишився останнім радянським оплотом у Криму. Для захисту від бомбардувань спецкомбінат №1 із виробництва боєприпасів розмістили в штольнях у Троїцькій балці на глибині 60 метрів – там працювали дві тисячі осіб. Цим штольням «пощастило» – їх радянські війська наприкінці червня 1942 року підірвали порожніми. Штольні в Інкермані знищили разом із людьми в них.
На фото: виробництво боєприпасів у севастопольській штольні, листопад 1941 року
Попри стан облоги, звичайне життя в місті тривало. Навчальний процес – у тому числі. Лише під час німецького авіанальоту або артобстрілу учні з книжками перебиралися до бомбосховища, обладнаного в підвалі школи.
На фото: учні біля входу в бомбосховище під школою у Севастополі, квітень 1942 року
Зображена на фото українка Людмила Павличенко – найуспішніша в історії жінка-снайпер. Вона захищала Одесу і Севастополь, була евакуйована і вирушила з делегацією молоді в США і Канаду.
Переконуючи союзників відкрити фронт у Європі, вона сказала: «Мені 25 років, на фронті я встигла знищити 309 фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною?».
За різними даними, майже третина захисників Севастополя були українцями
У грудні 1941 року Керченський півострів був відбитий радянськими військами, але в травні 1942 року німецько-румунські частини знову його завоювали. Загибель Кримського фронту в мініатюрі нагадувала розгром усієї Червоної армії влітку 1941 року. На передньому плані фото – тіла загиблих червоноармійців. Севастополь здався через півтора місяця після поразки радянських військ під Керчю.
На фото: румунські війська наступають на Керченському півострові, травень 1942 року
У перші два роки війни Червона армія втратила полоненими більше, ніж убитими. Те ж було і в Криму – там сотні тисяч бійців виявилися оточеними (як під Керчю) або ж кинутими напризволяще своїми командирами (як під Севастополем). Дослідники зазначають, що в Росії ця сторінка війни замовчується.
На фото: радянські солдати, взяті в полон на Керченському півострові, травень 1942 року
Ще один маловідомий аспект Другої світової – біженці та насильно переміщені особи. Десятки мільйонів осіб змінили, в основному, не з власної волі, місце проживання. Не став винятком і Крим, де під час партизанських атак і контрпартизанських дій окупантів безліч сіл були зруйновані, а їхні жителі – переселені.
На фото: кримськотатарські біженки на Південному узбережжі Криму, літо 1942 року
Попри те, що Німеччина не мала у своєму розпорядженні бойові кораблі на Чорному морі, радянський флот зазнав величезних втрат від мін (у тому числі й власних), а також авіаударів повітряних сил нацистської Німеччини.
На фото: фок-щогла крейсера «Червона Україна» в Севастополі, липень 1942 року
Уцілілим севастопольцям потрібно було готувати їжу і прати одяг. А оскільки майже все місто лежало в руїнах, люди поверталися до старих перевірених практик.
На фото: місцеві жінки перуть у Севастопольській бухті, липень 1942 року
Після війни, згідно з німецькими планами, Крим мав стати одним із найбільш успішних курортів Третього рейху.
На фото: німецькі солдати відпочивають на пляжі на Південному узбережжі Криму, літо 1942 року
Націоналізація по-німецьки: напис на плакаті свідчить, що цей об'єкт реквізований і не може бути нікому переданий без особливого дозволу командувача.
На фото: голова пам'ятника Леніну, липень 1942 року
Ніщо людське не було чуже навіть еліті німецької армії – морським офіцерам. Хтось, гуляючи Воронцовським палацом, надів на лева свого кашкета і сфотографував. Судячи з кількості зроблених знімків, цей палац користувався серед окупантів особливою "любов'ю".
На фото: лев із Воронцовського палацу в Алупці, липень 1942 року
У нацистських таборах загинули мільйони радянських бійців (у тому числі – сотні тисяч у Криму), однак не всі представники Третього рейху поводилися з ними по-звірячому.
На фото: німецький солдат дає прикурити радянському полоненому, червень 1943 року
Але й про ідеалізацію окупації не йдеться. Зображене оголошення було сфотографоване в 1944 році, але з'явилося, зрозуміло, набагато раніше. Поділ міст на зони для «істинних арійців» і для всіх інших – звична нацистська практика.
На фото: оголошення про початок «забороненої зони» на Приморському бульварі Севастополя, травень 1944 року
Згідно з даними радянських і російських істориків, Крим був звільнений нібито за 35 днів (у квітні-травні 1944 року), тоді як нацистам довелося витратити на завоювання півострова півтора року. Насправді вигнання окупантів із Криму почалося в листопаді 1943 року зі взяття Перекопу на півночі й Ельтігена – на сході. Потім німецькі війська зупинили радянську армію, вона відновила наступ лише через пів року.
На фото: форсування Сиваша військами 4-го Українського фронту, листопад 1943 року
Денацифікація почалася з очищення Криму від символів окупації ще до Нюрнберзького трибуналу.
На фото: радянські солдати знімають свастику з воріт заводу в Керчі, листопад 1943 року
Справжнє обличчя війни – вбиті горем матері й сестри над тілами мертвих синів і братів.
На фото: севастопольці біла тіл близьких, знайдених після звільнення міста, травень 1944 року
Тих, хто вижив, чекали суворі часи. Крим був зруйнований бойовими діями, а також спустошений нацистськими розстрілами, примусом до роботи та радянськими депортаціями. З 1,2 мільйона кримчан, які зустріли війну, побачили її закінчення на рідній землі приблизно 400 тисяч – утричі менше.
На фото: жителі Севастополя на вулицях зруйнованого міста, червень 1944 року
На фото в центрі – молодий моряк Дмитро Вольнов, учасник оборони Севастополя і звільнення міста, зустрічається з матір'ю і братом, які пережили окупацію