Карантин послаблений, весна завершується, а літо ще певний час входитиме в повну силу і пляжного сезону доведеться трохи почекати. Однак з іншого боку, на дворі все ж не зима і погода може бути приємною. Відтак, з усього розмаїття видів відпочинку та туристичних місць України, Радіо Свобода пропонує звернути увагу на ті, як передбачають багато прогулянок та спілкування з природою: від приборканої і впорядкованої, до практично дикої і незайманої.
Заліщики
Тернопільська область
Місто-півострів, яке сховалося у чаші глибокого каньйону, із трьох боків омивається Дністром.
У 19-му столітті Заліщики називали «польською Рів'єрою», це був один із кращих кліматичних курортів Європи. Тоді до міста провели залізницю, яка давала можливість добратися з Варшави, Кракова та Львова. Береги Дністра були забудовані пансіонатами, які до нинішнього часу не збереглися. До 1939 року місто було центром виноробства.
До наших днів збереглися палац Бруницьких, Костел св. Станіслава, Цісарсько-королівська військова казарма, збудовані наприкінці 18-го століття. Їхнього ровесника – дендропарк – також нині можна побачити. Тут серед реліктових зразків – тюльпанове дерево та гінкго білоба.
Серед архітектурних пам’яток 19-го століття у Заліщиках збереглися: Церква Покрови Пресвятої Богородиці, будинок польського товариства «Сокіл», «Народний дім» та «Будинок староства і суду».
Досвідченні мандрівники твердять, що у світі є лише 3 місця, які можна вважати аналогами Заліщиків: Чеський Крумлов, мармуровий каньон у США та французька долина річки Мозель.
Вилкове
Одеська область
Місто у дельті Дунаю, де річка впадає у Чорне море. Вилкове відоме як «українська Венеція», великий центр дунайського старообрядництва, а також ворота Дунайського біосферного заповідника.
Вилково, попри те, що має статус міста, виглядає, скоріше, як бесарабське село, де розвиток туристичної інфраструктури перебуває у зародковому стані. Називати мальовничий, але маленький і не надто розвинутий населений пункт Венецією, було би знущанням, якби не особливість міста: його частина розташована на воді.
Відтак вулицями, як і у Венеції, у Вилково слугують канали (місцеві називають єрики), якими переміщаються переважно на веслових чи моторних човнах.
Через єрики перекинуті простенькі дерев'яні містки, які за необхідності перетворюються у своєрідні розвідні мости – їх можна підняти, для того щоб провезти каналом вантаж. По обидва боки каналів і вздовж будинків – дерев'яні кладки-тротуари, якими пересуваються жителі.
Туристам тут запропонують подорож до так званого «нульового кілометра», в одне з гирл, де Дунай впадає у Чорне море, а також помилуватися мальовничою природою Дунайського біосферного заповідника.
У заповіднику – унікальна екосистема, де можна зустріти 563 види різноманітних рослин і понад 200 видів птахів. Із рідкісних видів тут водяться пелікан кучерявий, орлан-білохвіст, пелікан рожевий та інші красиві птахи.
Основними заняттями місцевого населення є риболовля, вирощування ранньої, дуже великої полуниці, груш, яблук, і винограду місцевого сорту «Новак». Їхні городи розташовані переважно на островах, до яких містяни плавають на човнах. У місцевій кухні рибу додають ледве не до всіх страв, навіть, до голубців.
Диканька
Полтавська область
Оспіване Миколою Гоголем поселення, яке у літописах згадується від 17-го століття. Кожен пам’ятає «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголя, але і сьогодні селище залишається місцем із безліччю визначних пам’яток і супутніх історій.
В’їзд до міста вже понад 500 років охороняють дуби-велетні. А на півдні селища розташований Бузковий гай, засаджений майже 40 видами бузку.
На території сучасного Селища міського типу Диканька знайдені сліди трьох поселень ранніх скіфських часів. У лісі під Диканькою до початку 17-го століття існував печерний скит – підземне містечко із 8 печер, залишки якого збереглися донині.
Диканька свого часу стала вишуканою садибою генерального судді Кочубея, який перетворив невелике козацьке село в мальовничий куточок.
Нині збереглася Тріумфальна арка панської садиби (2008 року її реставрували). Арку вважають єдиною пам’яткою на землях сучасної України, пов’язаною з увічненням пам’яті про війну 1812 року і перемогу над армією Наполеона.
Варто побачити і Миколаївську церкву. Вона була побудована в 1794 році. Нині – це реконструйована дерев’яна церква, в якій замінили купол, звели кам’яні стіни та встановили дубовий іконостас.
У церковному підземеллі розташована усипальниця вісьмох членів родини Кочубеїв.
Не менш цікава – Троїцька церква, побудована в 1780 році. Її основа зведена у формі хреста, а обробка виконана в традиціях пізнього бароко.
Місцеві кажуть, що саме в Троїцькій церкві бував коваль Вакула.
Заповідник «Буша»
Вінницька область
Державний історико-археологічний пам'ятник, площею у 7 гектарів. Археологи встановили, що тут люди жили від кам’яної доби. У заповіднику можна побачити пам’ятки археології, починаючи від 4 тисячоліття до нашої ери, можна натрапити на пам’ятки трипільської, черняхівської, скіфської, а також давньоруської культур та зустрітися з історією козацької України.
Урочище «Гайдамацький Яр», розташоване на території заповідника, недавно оголосили геологічним заповідником. Він становить собою неосяжну долину площею понад 90 гектарів.
Найцікавіша пам'ятка в Буші – скельний дохристиянський храм. Найбільшою його загадкою є унікальний барельєф на стінах. З моменту відкриття в 1824 році він є темою дискусій вчених щодо часу виникнення, змісту композиції, мистецьких традицій, що вплинули на його формування.
Одні стверджували, що барельєф ілюструє жертвоприношення, а інші наполягали, що зображення виникло у той період, коли на території зароджувалося християнство.
На гіллястому дереві без листя сидить птах. Під деревом – людина, яка стоїть на колінах, а позаду неї на підвищенні стоїть олень. Між фігурами людини і оленя, у верхній частині витвору, розташована прямокутна рамка. Напис у цій рамці: «Азм єсмь Миробог, жрець Ольгов».
Так виглядає барельєф Бушанського скельного храму.
«Софіївка»
Умань, Черкаська область
Дендрологічний парк – один із найбільших в Україні (майже 180 гектарів). Створений у 1796 році польським меценатом Станіславом Потоцьким для його третьої дружини – Софії. «Софіївка» – видатний зразок пейзажного паркового мистецтва, що складається із композиції води, землі, каменів, рослин, архітектурних споруд і скульптур.
Головна композиція парку проходить по річищу Кам’янки, де споруджено низку штучних ставів, басейнів, водоспадів, шлюзів, каскадів та підземних каналів.
«Софіївку» також прикрашають штучні скелі, гроти, павільйони, альтанки, скульптури.
Природно-архітектурний ансамбль, завдяки компонуванню різних порід дерев, поєднанню їх з водоймами, водоспадами, фонтанами, скелями й архітектурними спорудами, має безліч красивих краєвидів і перспектив різних планів. Окрім того, «Софіївка» ділиться на окремі своєрідні тематичні зони – Головна алея, Англійський парк, Єлисейські поля та інші.
У парку є дуб, якому близько 400 років.
Окрім екскурсій парком та музеєм, можна покататися на човні підземною річкою або на катамарані, проїхатися верхи або у кареті.
Нещодавно відкрили «Сучасну Софіївку», оформлену в стилі фентезі.
Цей парк розташований навпроти центрального входу в дендропарк «Софіївка».
Тут відвідувачам пропонують побачити світломузичну арт-інсталяцію з портретом Софії Потоцької (для якої і була побудована понад два століття тому «Софіївка»), оглядовий майданчик, водоспад «Дракони» та інші розваги.
«Асканія-Нова»
Херсонська область
Біосферний заповідник імені Ф. Фальц-Фейна – найстаріший степовий резерват світу. «Асканія» – одне з 7 природних чудес України, а також входить у сотню найвідоміших заповідних територій планети, є найбільшим у Європі заповідним степом.
У тутешніх екосистемах налічується понад 500 видів вищих рослин і понад 3 000 тварин. Через нинішню територію заповідника проходить Азово-Чорноморський міграційний коридор, яким щорічно переміщається понад 250 видів птахів.
ЮНЕСКО відносить «Асканію» до еталонних територій планети.
Заповідник розташований у Чаплинському районі Херсонської області. Його територія розділена на три великі частини: Північну, Великий Чапельський Під та Південну.
Також в «Асканії-Новій» є зоологічний та дендрологічний парки, науковий музей, ботанічний сад та орнітопарк.
Прогулянка заповідником – не маршрут одного дня. Територія «Асканії-Нової» займає 33 000 гектарів Тут можна пересуватися лише в супроводі фахівців.
Синевір
Закарпатська область
Високогірне льодовикове озеро – найбільше і найглибше в Карпатах, відоме яскраво-блакитним кольором своєї води. Його вважають найкоштовнішим природним скарбом однойменного Національного природного парку та однією із візитівок Українських Карпат.
Синевір ховається у горах на висоті 989 метрів над рівнем моря, а його глибина може сягати 24 метрів, через що вода озера завжди крижана. Тут водяться безліч раків та форель озерна, райдужна і струмкова, що свідчить про надзвичайну чистоту водойми.
Втім, риболовля заборонена.
Навколо озера – мальовничі величні краєвиди: схили гір, вкриті півторастолітніми ялинами. В центрі озера, немов зіниця ока, виринає невеликий острівець площею усього кілька метрів.
Через це Синевір отримав народну назву – Морське око. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева 13-метрова скульптурна композиція місцевих майстрів «Синь і Вир».
На території НПП «Синевир» розвідані і вивчені два з половиною десятка родовищ мінеральних вод, які лікують кишково-шлунковий тракт, опорно-руховий апарат та навіть променеву хворобу.
Тут також працює центр реабілітації бурих ведмедів.
Трикратський ліс
Миколаївська область
Оаза посеред посушливого степу. Ліс входить до національного природного парку «Бузький Гард». Його заклав 1819 року граф Віктор Скаржинський. Спочатку граф задумував парк, але насадження збільшувалися та розвивалися, і з'явився повноцінний ліс.
У Трикратському лісі, в першу чергу, варто побачити урочище «Лабіринт» – це рекреаційна зона з трикілометровою прогулянковою стежкою й багатьма упорядкованими місцями відпочинку. Тут зібрано рідкісні дерева, є романтичний березовий гай, також росте понад 300 дубів, багато з яких старіші за 200 років.
В урочищі також живе стадо бізонів, є олені, лані, косулі.
У «Мироновому садку» Трикратського лісу мешкає колонія сірих чапель. А в урочищі «Василева пасіка» мандрівник може зустріти місця, де залишився до нашого часу цілинний степ.
Трикратський ліс називають «другою Софіївкою», хоча саме творець парку в Умані, граф Станіслав Потоцький, приїздив до Віктора Скаржинського за порадами у садівництві.
Женецький Гук
Івано-Франківська область
Водоспадів, зокрема, яких називають Гуками, в Карпатах багато. Але Женецький Гук – найбільш зручний для туристів.
До однокаскадного 18-метрового водограю, від траси, ведуть 3 кілометри прямої асфальтованої дороги і ще приблизно стільки ж доволі впорядкованої ґрунтової дороги. Дорогою до водоспаду, а також під ним місця для відпочинку: є дерев’яні столики та лави.
На Гук можна дивитися і знизу, і зверху: є видові майданчики, стежки до них мають перила. Після дощів, вода, окрім основного потоку, тонкими нитками струменить згори по скелі, породжуючи довкола ще декілька мініводоспадів.
Біля водоспаду панує флора гірських лук. Завдяки постійному зволоженню та бризкам води, рослинність тут особливо буйна і різноманітна.
Олешківські піски
Херсонська область
Найбільша у Європі піщана арена діаметром 15 кілометрів. Місячні ландшафти, нескінченні бархани, які можуть сягати 20 метрів, круті підйоми і карколомні спуски поряд із тінистими зеленими оазами стали принадою для мандрівників і любителів покататися на квадроциклах по пересічній місцевості.
За температурним режимом та кількістю опадів Олешківські піски можна скоріше віднести до напівпустель. Влітку пісок нагрівається до 70 градусів Цельсія, і гарячі висхідні потоки повітря від пісків розганяють дощові хмари. Тому опадів тут менше, аніж по іншу сторону Дніпра. Вночі у пустелі може бути на 40 градусів холодніше, ніж вдень. Трапляються тут і піщані бурі.
Особливістю ландшафтів Олешківські піски завдячують своєму походженню. Вони у нинішньому своєму вигляді з’явилися порівняно недавно: через випасання величезних отар овець у 19-му столітті, які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.
Тунель кохання
Рівненська область
Зелений цільний коридор-тунель у лісовому масиві розташований на відрізку залізничної колії, яка веде від селища Клевань до селища Оржів. Він є не витвором природи, а наслідком техногенного розвитку. Тунель утворився саме через рух потягів, які на своєму шляху через ліс збивають гілки дерев та кущів.
Тепер тунель став місцем паломництва, в першу чергу, закоханих туристів. Це місце вже почало народжувати свої повір’я та легенди. Утім, тут не жили королі і принцеси, не гибли закохані пари і, взагалі не відбувалося ніяких драматичних подій.
Але тунелю вистачає краси і оригінальності для того, щоб закохані тут саджали квіти і дерева як символ своїх почуттів, освідчувалися і навіть брали шлюб.