Спеціально для Крим.Реалії
Тричі в XVI столітті кримські війська підходили до Москви: 1521-го, 1571-го та 1591 року. Про попередні кампанії Крим.Реалії вже розповідали у подробицях. Тепер настала черга історії про останню битву за російську столицю.
Криза в Криму у 1577-1588 роках
Смерть у червні 1577 року головного супротивника Московії хана Девлета І Герая знизила напруженість у відносинах Криму з його північно-східною сусідкою, хоча окремі напади все ще траплялися.
Так, влітку 1578 року 6 тисяч ногайців Малої орди, 2 тисячі Великої, 2 тисячі азовців і 2 тисячі кримських ногайців мурзи Єсинея, сина знаменитого Дівея, спонукані кримськими послами, напали на Венев на Тульщині, але, мабуть, без особливих успіхів. Наступного року нападів на Московію не було взагалі, а 1580-го ногайці та кримці кілька разів атакували її прикордоння. Досить масштабними (до 25 тисяч осіб) були походи 1581 року на землі від Бєльова до Алатира (в Чувашії) – головними учасниками були ногайці, але на чолі стояли «кримські царевичі». Далі у 1582-1585 роках мала війна велася винятково силами ногайців (втім, у цей же час вирувало велике повстання в Казанській землі).
Причина була доволі прозовою – внутрішні негаразди в Криму. В останні роки життя Девлета ворожнеча його старших синів Мехмеда та Аділя сягнула такого розмаху, що останній збудував собі окрему фортецю на Кальміусі – Боли-Сарай. Побоюючись розпаду країни, хан перед смертю змусив братів помиритися, але ненадовго. Коли «зборами всієї землі» Мехмеда ІІ було проголошено ханом, Аділь став його калгою, але жити в Криму відмовився, повернувшись у Боли-Сарай. Туди ж стікалися й інші кримці, незадоволені новим правителем, у тому числі його брати Алп та Селямет. Ще менший вплив мав Мехмед на ногайців – у 1578 році вони всупереч наказу хана вирушили в похід не на Річ Посполиту, а на Московію, а керував ними його брат Мурад.
У цих умовах ворогувати з Московією Мехмеду ІІ не було з руки. Зайнявши трон, він відправив Івану IV вітальний лист, після чого відновився регулярний обмін посольствами. 1578 року до Криму прибув «великий посол» князь Василь Литвинов-Мосальський із багатими дарами і таким царським наказом: «Бити чолом хану; обіцяти дари щорічні у разі союзу, але не писати їх у шертну грамоту; вимагати, але без завзяття, щоб Магмет-Гірей називав великого князя царем; взагалі вести себе смирно, уникати промов ущипливих, і якщо хан чи вельможі його згадають про часи Калити та царя Узбека, то не виказувати гніву, але відповідати тихо: не знаю старовини; відає її Бог і ви, Государі!».
Згідно з привезеним Мосальським проєктом договору, царські «воєводи та лівонські люди» зобов'язалися не нападати на кримські землі (так Іван IV збирався узаконити анексію Лівонії, вписавши її в міжнародний документ). Цей проєкт так і залишився нереалізованим.
В очікуванні вирішальної битви з польсько-литовським королем Стефаном Баторієм за Лівонію цар Іван потребував союзу або, як мінімум, нейтралітету Криму. Скориставшись ситуацією, Мехмед ІІ поновив батьківські претензії. Влітку того ж 1578 року кримські гінці в Москві знову зажадали передачі Казані або хоча б Астрахані, видалення козаків з Дніпра і Дону та відмови від відновлення фортеці на Тереку. В обмін на це хан був готовий укласти антипольський союз, інакше Бахчисарай погрожував укласти союз із Краковом.
На це в Москві звично відповіли, що козаки царю не підкоряються і що «зброя і віра навіки утвердили Астрахань за Росією; що там уже зведені храми Бога християнського, засновані монастирі, живуть корінні християни». Мехмед нагадував Іванові: «Ти поступався нам цим містом: виконай же обіцянку. Тоді вдови та сироти ваші можуть спокійно ходити в сріблі та золоті: ніхто з моїх воїнів не чіпатиме їх на найбільш пустинних дорогах», – але той залишився непохитним. Більше того, з затребуваних ханом 4 тисячі рублів цар послав всього тисячу, хоча й не поскупився на подарунки для двору.
Паралельно велися й переговори з Річчю Посполитою. У квітні 1578 року до Криму поїхав королівський посол Мартін Броневський – автор одного з найвідоміших описів півострова. Влітку він повернувся назад, привізши вимоги Мехмеда ІІ: виплати прострочених поминок за останні роки, припинення нападів дніпровських козаків та визнання права хана підтримувати мир одночасно з Краковом і Москвою. У вересні Броневський знову вирушив на півострів і, нарешті, навесні наступного, 1579 року союз був укладений. Втім, через участь в османсько-іранській війні Крим так і не втрутився у війну північних сусідів.
1579 року Мехмед ІІ особисто водив кримців у Дагестан
На закавказький «фронт» 1578 року було відправлено кримську армію на чолі з Аділем. Після початкових успіхів калга зазнав поразки та потрапив у полон, де за рік загинув через любовну авантюру. На зворотному шляху один із кримських загонів був розбитий московськими воєводами, які засіли у фортеці на Тереку. Москві був висунутий жорсткий кримсько-турецький ультиматум, і вона відступила – містечко було знесено (у січні 1580 року звістку про це до Криму привіз спеціальний московський гонець). 1579 року Мехмед ІІ особисто водив кримців у Дагестан, і цього разу їм товаришував успіх.
Однак призначення на вакантну посаду калги ханського сина Саадета, а не брата Алпа, призвело до нового обурення в Криму. Влітку 1581 року Алп із молодшим братом Селяметом втекли з Криму до Туреччини, але дорогою були схоплені запорожцями (а в полоні навіть просили польської допомоги для вторгнення до Криму). Мехмед ІІ збирався викупити їх та вбити, але Річ Посполита навесні 1582 року переслала «царевичів» до Стамбула. Під спільним тиском султана Мурада ІІІ та роду Ширінів хан не лише зберіг їм життя, а й восени дав Алпу титул калги. А щоб урівноважити його вплив, запровадив посаду другого спадкоємця – нуреддіна – і призначив на нього Саадета.
Хоча весь час Річ Посполита виплачувала поминки, Баторій був незадоволений текстом угоди з Кримом. 1581 року на півострів було відправлено нове литовсько-польське посольство на чолі з Анджеєм Хоронжицем. Він привіз готовий формуляр «виправленого» документа, очікуваного від хана. Мехмед II затримав Хоронжиця майже на рік, і лише у листопаді 1582 року відправив його назад разом із кримським «великим послом». Хан переписав договір відповідно до королівського формуляра, але попередив, що документ буде недійсний, якщо король не відшкодує кримцям завдані козакам збитки.
Крихка рівновага тривала до осені 1583 року, коли султан Мурад ІІІ ухвалив рішення скинути Мехмеда II, який роком раніше відмовився воювати з персами. Для цього в Кефе зосередилися виведені з Кавказу османські війська, до яких приєднався Алп, самочинно проголосивши себе ханом. Втім, і Мехмед усю зиму простояв під стінами міста з 40-тисячним військом. А в травні 1584 року з Туреччини прибуло підкріплення, а також новий претендент на престол – Іслям II Герай. Беї залишили поваленого Мехмеда, він був розбитий і вбитий, а його сини Саадет, Мурат і Сафа втекли з Криму. Іслям осів у Бахчисараї, відправивши до Москви гінця Cефера Шиха, затриманого там до прояснення обстановки.
Кримське безвладдя виявилося на руку Малій Ногайській орді. У тому ж 1584 році за повідомленням Розрядної книги, «кримських людей багато приходило» на Бєльов, Козельськ, Воротинськ і Мещерськ, і «місця попалили і вивоювали, і полону незліченно багато російського народу взяли». Їм на перехоплення була відправлена рать на чолі з Михайлом Безніним. Він наздогнав супротивника «на Оці річці, від Калуги вісім верст, під слободою Монастирською». Побачивши воєводу, кримці почали переправлятися через річку назад, але не встигли: «І татар побили вщент, і язиків піймали багато, і полон весь відбили». Від полонених Безніну стало відомо, що князя Тимофія Трубецького в Бєльові обложив мурза Єсиней, тож місту на виручку було відправлено загін Матвія Проєстєва. Щоправда, викликає сумнів наведена у книзі кількість «татар» – нібито 54 тисячі. Походи такого масштабу зазвичай очолював хан, чого в тому році точно не могло бути.
Адже не минуло й трьох місяців з моменту прибуття Ісляма ІІ, як Саадет із братами за підтримки 15 тисяч ногайців (і навіть 230 донських козаків) повернулися та взяли кримську столицю в облогу. «І кримських багато людей зрадили Іслам-Гірея царя, і від яких цар і не гадав зради у своїх ближніх, і ті всі зрадили». З ним залишилося лише 4 тисячі кримців і 600 яничарів, тож Бахчисарай через три дні впав.
Іслям II укрився в Кефе. Його місце на два з половиною місяці зайняв Саадет, який в Ескі-Кримі провів церемонію сходження на престол, а потім обложив Кефе. Але наприкінці осені 1584 року туди прибули ще яничари, і спираючись на них, Алп завдав Саадету поразки. Калга переслідував синів Мехмеда до Боли-Сарая, спалив його і повернувся.
15 січня 1585 року московський гонець Іван Судаков-М'ясний прибув до Кефе, де наступного дня його прийняа хан. І того разу, і на прощальній аудієнції 12 травня, і на таємній зустрічі з ханським емісаром Зентіміром, і під час розмови з калгою 7 червня порушувалося одне й те саме питання – «Поїхав до государя вашого Мурат-Кірей царевич… І почне Мурат-Кірей царевич Іслям-Гірея царя з государем зіштовхувати, і государ ваш тому не вірив, щоб між двох великих государів дружба не порушувалася».
Крим мав усі підстави для занепокоєння. Наприкінці літа 1585 Саадет і Сафа, заручившись підтримкою Великої Ногайської орди і черкесів, вторглися на півострів, де були розбиті Алпом. Але їхній брат Мурад здійснив те, про що в Криму не чули вже ціле століття – поїхав на поклін до Московії.
У 1584 році цар Іван Грозний помер, його трон успадкував слабоумний син Федір, а фактичним керівником уряду став Борис Годунов. Зміна влади означала і більшу гнучкість у зовнішній політиці, тож коли Мурад з'явився в Астрахані влітку 1585 року, його одразу перевезли до Москви.
Детально історію про те, як в Астрахані сидів «володар чотирьох рік» Мурад, а його старший брат Саадет був «кримським ханом у вигнанні», можна прочитати у спеціальному циклі на Крим.Реалії.
Після сходження Ісляма II на трон Броневський був знову відправлений до Криму і повернувся у травні 1585 року разом із татарським посланцем Алі Мірзою, який привіз підтвердження мирного договору від нового хана. Однак у тексті, окрім звичайних поминок, хан вимагав вигнання козаків із Дніпра та відшкодуванням усіх завданих ними збитків. У результаті документ повернули Ісляму.
Поки племінники змовлялися з Кремлем проти дядька, Іслям II відправив до Москви свого посла Джан-пашу, щоб розладнати їхні плани. Хан писав цареві: «Якщо захочеш з нами справді бути в дружбі, то ти б наших недругів, Сайдета та Мурата, у себе не тримав, хоча вони тобі й у руки попалися; ти послав би їх туди, де б їх не чути, не бачити; а грошей та скарбниці не годиться їм давати. Якщо ти з нами потоваришуєш, то ми неодмінно станемо над невірною Литвою промишляти».
Чтоб государь наш был с ним в любви и в братстве
Переговоры продолжались с июля по декабрь, но царское правительство ожидаемо увидело в них признак слабости Крыма. В сентябре 1585 года шведских послов проинформировали о миссии Джан-паши так: «А просит того, чтоб государь наш был с ним в любви и в братстве, и с его бы юрта государь его не согнал, и племянников Саадет-Кирея царя и Мурат-Кирея царевича и Сафа-Кирея царевича на юрт на Крымский не отпущал и своей рати с ними не посылал. И государь наш того его челобитья слушать не хочет, а хочет послать из своих рук царских на Крым своих посажеников Саадет-Кирея царя с братьею».
Самому же Исляму II в ответ было отправлено такое послание: «Хан Сайдет-Гирей, царевич Мурат, князья ногайские, черкесские, шавкальские, тюменские и горские молят нас о дозволении свергнуть тебя с престола. Еще удерживаем их на время; еще можем забыть твои разбои, буде искренно желаешь ополчиться на Литву, когда выйдет срок перемирия, заключенного нами с ее властителем кровожадным: ибо мы верны слову и договорам… Испытав худые следствия впадений в Россию, испытай счастья союзом с нею».
Итак, искушая Саадета Крымом и стращая Исляма Саадетом, Кремль намеревался обезопасить свои южные рубежи. При этом московские послы должны были убедить хана, что царь не поддержит замыслов его племянников, если только он сам не нападет на Московию. Первое время это работало – крымско-ногайский поход 1586 года на московские окраины был объявлен Ислямом делом «мелких людей, молодых казаков», осуществленным против его воли, за что своевольные мурзы были казнены (московские источники, впрочем, насчитывают до 30 тысяч нападавших). Также хан писал, что ждет московского посла с шертной грамотой, чтобы начать войну с Речью Посполитой.
Но длилось это недолго. В начале мая 1587 года мурза Кошум из Астрахани предупредил хана, мол, ходят слухи, что в этом году Мурад точно нападет на Крым, а Московия поддержит его 25 тысячами стрельцов и 5 тысячами казаков. В действительности, столько свободных войск у Кремля не было, но Ислям II этого не знал.
Стремясь перехватить инициативу, Алп собрал 40-тысячное войско и под ханским знаменем двинулся на север, а Ислям остался в Крыму. До Москвы калга не дошел – остановившись на реке Плове, Алп отправил «в загон» 7-тысячный отряд мурзы Османа Ширинского. Им на перехват из Москвы к Туле 29 июня отправили боярина Ивана Годунова. Дожидаться неприятеля Алп не стал и повернул назад. На обратном пути «приходили к государеву городу к Крапивне месяца июня в 30 день войною и острог взяли… и Крапивну сожгли».
Намек был понят – Ислям II получил письмо с уверениями московского правительства, что они вооружили Мурада не против Крыма, а против Речи Посполитой. Разумеется, это была неправда – бояре открыто обещали польским послам посадить царского вассала на крымский престол – но это уже не имело большого значения.
Зимой хан повел крымское войско на соединение с османским в Ак-Кермен (Белгород-Днестровский) для похода на Речь Посполитую, видимо, простыл в дороге, и в марте 1588 года умер.
Переговори тривали з липня до грудня, але царський уряд очікувано побачив у них ознаку слабкості Криму. У вересні 1585 року шведських послів поінформували про місію Джан-паші так: «А просить того, щоб государ наш був з ним у любові і в братстві, і з його юрта государ його не зігнав, і племінників Саадет-Кірея царя і Мурат-Кірея царевича та Сафа-Кірея царевича на юрт на Кримський не відпускав і своєї раті з ними не посилав. І государ наш того його чолобиття слухати не хоче, а хоче послати зі своїх рук царських на Крим своїх посаженних Саадет-Кірея царя з братами».
Самому ж Ісляму II у відповідь було надіслано таке послання: «Хан Сайд-Гірей, царевич Мурат, князі ногайські, черкеські, шавкальські, тюменські та горські молять нас про дозвіл повалити тебе з престолу. Ще утримуємо їх на якийсь час; ще можемо забути твої розбої, буде щиро бажаєш ополчитися на Литву, коли вийде термін перемир'я, укладеного нами з її володарем кровожерливим: бо ми вірні слову та договорам… Досвідчивши лихих наслідків нападів на Росію, досвідчи щастя союзом з нею».
Отже, спокушуючи Саадета Кримом і лякаючи Ісляма Саадетом, Кремль мав намір убезпечити свої південні рубежі. При цьому московські посли повинні були переконати хана, що цар не підтримає задум його племінників, якщо він сам не нападе на Московію. Перший час це працювало – кримсько-ногайський похід 1586 року на московські околиці був оголошений Іслямом справою «дрібних людей, молодих козаків», здійсненим проти його волі, за що мурзи були страчені (московські джерела, втім, налічують до 30 тисяч нападників). Також хан писав, що чекає на московського посла з шертною грамотою, щоб розпочати війну з Річчю Посполитою.
Але тривало це недовго. На початку травня 1587 року мурза Кошум з Астрахані попередив хана, мовляв, ходять чутки, що цього року Мурад точно нападе на Крим, а Московія підтримає його 25 тисячами стрільців і 5 тисячами козаків. Насправді стільки вільних військ у Кремля не було, але Іслям II цього не знав.
Прагнучи перехопити ініціативу, Алп зібрав 40-тисячне військо і під ханським прапором рушив на північ, а Іслям залишився у Криму. До Москви калга не дійшов – зупинившись на річці Плові, Алп відправив «у загін» 7-тисячний загін Османа Ширинського. Їм на перехоплення з Москви до Тули 29 червня був відправлений боярин Іван Годунов. Чекати ворога Алп не став і повернув назад. На зворотному шляху «приходили до государева міста до Кропивні місяця червня 30 день війною і острог взяли… і Кропивну спалили».
Натяк був зрозумілий – Іслям II отримав лист із запевненнями московського уряду, що вони озброїли Мурада не проти Криму, а проти Речі Посполитої. Зрозуміло, це була неправда – бояри відкрито обіцяли польським послам посадити царського васала на кримський престол – але це вже не мало великого значення.
Взимку хан повів кримське військо на з'єднання з османським до Ак-Кермена (Білгорода) для походу на Річ Посполиту, мабуть, застудився в дорозі, і в березні 1588 року помер.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.