Дніпро – Проукраїнський громадський діяч і спортсмен із Севастополя Олег Софяник, який на початку літа зміг залишити анексований Крим, оселився на Дніпропетровщині. У невеликому містечку Марганці він придбав житло і тепер очікує на рідних, які також хочуть залишити півострів. У п’ятницю, 19 червня, дружину Олега разом з однорічним сином окупаційна влада не випустила з Криму. Сам він виїхав тільки з третьої спроби.
Покинути малу батьківщину, каже Олег, був змушений – за ним стежили російські спецслужби. На материковій Україні він планує займатись захистом прав людини, видати книгу, а також продовжувати свої марафонські запливи, якими намагається привернути увагу до важливих історичних дат та задекларувати політичні погляди.
Олег Софяник
Дисидент, який на собі відчув, що таке радянська «каральна психіатрія», проукраїнський активіст та правозахисник в анексованому Росією Криму, спортсмен-рекордсмен, відомий своїми марафонськими запливами на честь УПА та на підтримку кримських татар, дослідник невідомих сторінок історії Криму й антирадянських протестів у СРСР. Усе це – про Олега Софяника.
Наразі 56-річний чоловік з міркувань безпеки був змушений залишити рідний Севастополь й перебратися на материкову Україну. Каже: у Криму йому загрожувала «психушка» або ж тюремна камера.
Влада знала про настрої Софяника, який 2014-го року брав участь у захисті блогера, директора школи іноземних мов, який вів проукраїнську пропаганду в соцмережах, Юрія Ільченка.
«Окупаційні органи почали досить серйозно займатись і мною. У лютому були спроби запроторити мене до психіатричної лікарні. Мені телефонували, вимагали прийти, погрожували відправити мене туди на довічне перебування. В путінській Росії є така норма: якщо людину хочуть помістити до психіатричної лікарні, а каральна психіатрія, як ви бачите на прикладі шамана Олександра Габишева, існує, – вони звертаються до суду й суд задовольняє, приїздить поліція й людну забирають. У мене був такий ризик. Друзі попереджали, що цей «сюрприз» може бути й на кордоні. Це російська рулетка. Може б, уже в камері сидів. Ризик був величезний», – розповів Олег Софяник..
Повернення назад – «небажане»
З собою він взяв мінімум речей. На адмінкордоні з материковою Україною, розказує Олег, цього разу складнощів не виникло. Чоловіка двічі не випустили з Криму на КПП «Чонгар» у квітні. Тож цього разу він їхав через інше КПП. Щоправда, прикордонники поінформували, що виїхати він зможе, а от повернення назад – «небажане».
Виходить старший лейтенант з відеокамерою. Каже: офіційно повідомляємо, що у вас є право одноразового виїзду з Російської Федерації, а подальше ваше повернення до Росії небажанеОлег Софяник
Повідомили йому про це не письмово, а усно, під відеозапис.
«Минулі рази, коли я їздив в Україну – купував квартиру в Марганці – мене тримали на кордоні по п’ять годин. Цього разу вийшло набагато швидше. Виходить старший лейтенант з відеокамерою. Каже: ми, прикордонні війська Федеральної служби безпеки Російської Федерації, офіційно повідомляємо вам, що у вас є право одноразового виїзду з Російської Федерації, а подальше ваше повернення до Росії небажане. Вони зробили «цікаво»: це все мало бути в письмовому повідомленні, а вони – на відеокамеру. Це нісенітниця, таке ніде не практикується. Це абсолютно незаконно. Письмовий документ можна оскаржити, зробити подання в Європейський суд з прав людини, а це – ніяк», – розповів Софяник.
«Кримський» російський паспорт
Олег Софяник каже: встиг виїхати з Криму вчасно. Уже наступного дня після перетину адмінкордону ним цікавились «компетентні органи». Одним з питань, які до нього мали кримські силовики, була його заява з проханням анулювати російський паспорт.
Російський паспорт (ілюстраційне фото)
«До літа 2015 року я взагалі не хотів брати російський паспорт. Але потім померла мама і треба було вступати в права спадку. Хотів отримати вид на проживання. Прийшов до Федеральної міграційної служби. Кажуть: ні, ви маєте або отримати російський паспорт, або їхати геть. Багато кримських татар підтримують Україну, але мають російські «аусвайси», адже для того, щоб жити в Криму, працювати, вести бізнес, лікуватись, потрібен російський паспорт.
Я подав заяву з проханням анулювати мій російський паспорт. Він був виданий незаконно й насильно через окупацію КримуОлег Софяник
Перед від’їздом, у квітні, я подав до Міністерства внутрішніх справ РФ заяву з проханням анулювати мій російський паспорт. Він був виданий незаконно й насильно через окупацію Криму, у зв’язку з тим, що Росія порушила Будапештський меморандум, тому ці паспорти недійсні. Ці паспорти справді недійсні, адже з російський паспорт, виданий у Криму, – не такий, як у звичайних росіян. Він видається Федеральною міграційною службою, а не МВС, надрукований на іншому папері. За цими паспортами в Росії навіть не селять до готелів, не дають кредити, не беруть на роботу. Відповіді мені так і не було», – розповідає Софяник.
Він додає: «Коли я приїхав 3-го числа в Марганець, годину пробув і ось мені дзвонять на російський номер з поліції Криму. Кажуть: ми хотіли б з вами поговорити, приїздіть або ми до вас. Пояснюють: це з приводу ваших публікацій в Інтернеті й того, що ви написали заяву на позбавлення вас російського паспорта, ваша заява досить в екстремістських тонах витримана…»
«Дежавю»
Колишній дисидент каже: за кілька років в анексованому Криму й при цьогорічних спробах виїзду пережив своєрідне дежавю. Все це вже було – в радянські часи, коли він з політичних міркувань намагався залишити СРСР й розплатився за це півтора роками перебування в «психушці».
«Я йшов переходити кордон і знав, що мене на 90% – посадять. Але я не міг уже жити в Радянському Союзі. Йшов свідомо. Півтора року в психушці. Це був 1987-88 рік, перебудова, людей вже почали звільняти. Я ні про що не шкодую. Це був цікавий досвід. Я там зустрів справжніх друзів. Так само свідомо я йшов і в червні цього року. Дежавю», – каже колишній дисидент.
Радянські методи роботи ФСБ
Методи роботи ФСБ в анексованому Криму, каже Олег Софяник, схожі на радянські, КДБешні: стеження й прослуховування, фальшування справ, моральний тиск, створення атмосфери страху й непевності.
«Мій товариш, який сидів у радянський час, якось сказав таку фразу: ніби на машині часу повернулись в радянські часи. Повернулися в стару епоху, епоху років 1950-х…
У мене був приятель Олександр Зайцев, севастопольський дисидент, його багато разів відправляли до психушки. Займався екологією та туризмом у Балаклаві. Коли розпочалась окупація Криму, він її не сприйняв. 2018 року він вивісив на балконі український прапор і став говорити в рупор. Приїхала поліція, його забрали до психлікарні. У січні 2019-го він там помер…»
Сусіди казали, що до них приходили, розпитували про мене… Може, якби я виїхав пізніше, я вже був би у в’язниціОлег Софяник
Як каже Софяник, за ним в Криму стежили. «Приміром, я приходжу на цвинтар, людей немає. Вони – сидять в машині, дивляться. Прослуховування телефонів. Це – психологічний тиск. Сусіди казали, що до них приходили, розпитували про мене… Може, якби я спробував виїхатив пізніше, я вже був би у в’язниці».
За словами Софяника, зараз у Криму практикується звинувачення «у виправданні тероризму», з’явилась відповідна стаття.
«Приміром, ви поставили в соцмережах ролик про Чеченську війну чи фото офіцера власівської армії – за це вже можуть інкримінувати «виправдання тероризму». Я писав цілу серію статей на історичну тематику для сайту «Таємниці історії» – про історію перемоги в СРСР, історію протестного руху, була у мене стаття «Антисталинский мятеж в мае 1942 года в осажденном Севастополе». Це про події 1942 року. Її також могли кваліфікувати як «виправдовування тероризму».
Настрої в Криму змінились
Однак, настрої жителів півострова вже не ті, що були 2014-го року, коли в Криму вітали «російську весну», каже Олег Софяник.
Севастополь, 18 березня 2014 року
«Крим 2014-2015 років і зараз – різні. Дуже сильні протестні настрої, невдоволення Путіним – через зубожіння населення, безробіття, свавілля силовиків. Люди ще не починають виходити масово на вулиці, адже апарат ФСБ потужний і намагається все придушити в зародку. Невдоволення накопичується.
Кримчанин Володимир Андрусенко просив мене розповісти його історію. За радянських часів він був тренером з карате, потім хотів перейти радянсько-афганський кордон, хотів потрапити на Захід. Його арештували, був у психлікарні, потім жив постійно в Севастополі. 2014 року потрапив під вплив «русского міра», їздив на антимайдан, був у Кримській самообороні. Прийшов час йому виходити на пенсію – з житла його виганяють, він фактично бомжує. Каже: «Приїдеш в Україну – передай, що тепер би я стояв по інший бік барикад. Росія нам не дала нічого»…
На материковій Україні: плани на правозахист, книгу і марафонський заплив
На материковій Україні Олег Софяник хоче продовжувати займатись правозахисною діяльністю, зокрема, допомагати жителям Криму, які опинились у в’язницях.
Абсолютно нелегітимні суди, як в сталінські часиОлег Софяник
«Зараз стільки людей арештовано! І насправді ними мало хто займається. У Севастополі пройшли арешти, взяли п’ятьох людей. Їм по 19-20 років. Вони писали в соцмережах проукраїнські дописи. Їхніх імен взагалі ніхто не знає. На них навісили, що вони хотіли підірвати ринок в Севастополі. Олег Приходько, проукраїнський активіст, сидить. Йому підкинули вибухівку й звинувачують у тому, що він нібито хотів підірвати Сакську міську раду й російське консульство у Львові. Абсолютний абсурд! Абсолютно нелегітимні суди, як в сталінські часи», – зазначив Софяник.
Окрім того, в планах Олега – видати книгу своїх історичних розвідок про маловідомі й замовчувані події радянської доби.
«Мені це цікаво – займатись тими історіями, про які люди нічого не знають. Це знаходить відгук. Мені вже телефонували з Німеччини, пропонували виступити в Берліні, в Музеї Берлінської стіни, з Ізраїлю, зі США. Ця тема цікавить, це величезний пласт», – каже він.
Олег Софяник, 2009 рік
А ще плавець-марафонець не збирається зупинятись на своїх спортивних досягненнях. 2011-го року в Південно-Китайському морі він здійснив заплив у 350 кілометрів і присвятив його пам’яті бійців Української повстанської армії. Такі акції, каже Олег, для нього – більше, ніж спорт.
«Хотілося б зробити потужний заплив пам’яті депортації кримських татар. Я – у формі, тренуюсь, за п’ять кілометрів їжджу плавати на Дніпро. Марафонські запливи для мене – духовна потреба, це спосіб заявити про свою позицію, задекларувати свої політичні погляди», – зазначив спортсмен.
Він також очікує переїзд до нього рідних – дружини Анжеліки з сином Йосипом. 19 червня їх не випустили з Криму на КПП «Армянськ», пославшись на проблеми з документами. Олег вважає це тиском ФСБ на себе і свою родину.