«Окуповане правосуддя»: як Росія влаштувала судову систему в Криму

Українські правозахисники оприлюднили доповідь «Окуповане правосуддя», присвячену роботі російських судів у Криму. Експерти проаналізували судову систему в Криму після анексії півострова Росією, зібрали інформацію про суддів, які зрадили українську присягу й залишилися працювати на півострові.

Про зміст доповіді та правові аспекти суддівства в Криму в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Сергієм Мокрушиним розмовляли експерт Регіонального центру захисту прав людини Роман Мартиновський, російський адвокат Марк Фейгін і журналістка проєкту «Бюро судової інформації» Тетяна Курманова.

‒ Що саме стало предметом вашого дослідження, Романе?

Мартиновський: Ми зробили повний аналіз того, що відбувалося в судовій системі Криму з 20 лютого 2014 року: активна фаза окупації, перехідний період до 2015 року, коли Росія повідомила, що в Криму запускається власна система, і третій період ‒ до листопада 2019 року. Спочатку була повна плутанина, багато суддів взагалі не розуміли, що відбувається. У нас навіть є інформація про те, що вони виїжджали до Києва, щоб зрозуміти, як далі виконувати свої обов'язки. На жаль, окрім запевнень у тому, що вони не будуть покинуті напризволяще, і нагадувань про те, що вони мають дотримуватися присяги судді, іншої підтримки вони не відчули. Про гарантоване працевлаштування для тих, хто виїде на материкову Україну, заговорили вже після підписання так званого договору про приєднання Криму до Росії.

Роман Мартиновський

‒ А паралельно росіяни агітували українських суддів залишатися працювати в Криму?​

Мартиновський: Такі формальні та неформальні збори проводилися практично в усіх судах. Судді обговорювали, як їм бути: хтось радів вищій зарплаті, хтось був розчарований тим, що відбувається. Тим, хто залишився, з березня 2014 року читали лекції з прискореного введення у російське законодавство ‒ для цього приїжджали фахівці з різних регіонів Росії. Переважна більшість суддів закінчували українські виші. Цікаво, що за російським законом вони тоді називалися «особами, які займають посади суддів». Аж 26 грудня 2014 року, коли були проведені всі відбори та комісії, з'явився наказ про функціонування російської судової системи у Криму.

‒ Скільки українських суддів перейшли в цю систему?

Мартиновський: На це питання складно відповісти. Ми знаємо загальну кількість суддів у Криму на той момент ‒ 492 особи. За нашими відомостями, з них залишили Крим 52 судді ‒ це ті, кого ми змогли ідентифікувати. Виходить, що приблизно 440 суддів залишилися в Криму. Не всі з них змогли виконувати обов'язки з різних причин. Частина з них не пройшла конкурсний відбір і не була призначена на посади суддів. Перед деякими навіть стояв важкий вибір: за російським законодавством судді, прокурорські працівники, адвокати з однієї сім'ї не можуть працювати в одному регіоні. Я особисто знаю кілька сімей, де адвокати відмовлялися від своїх посвідчень, щоб їхні дружини або чоловіки змогли подаватися на суддівський конкурс. В результаті їх не призначали, і виходило так, що обидва втрачали роботу.

‒ Як ви оцінюєте якість роботи кримських судів зараз?

Мартиновський: Якість роботи судів у принципі не може бути високою, якщо вони повністю ігнорують норми європейської Конвенції про захист прав людини та норми міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Це загальна тенденція для Росії, коли відкрито виявляється неповага до рішень Європейського суду з прав людини та до його практики. У цих умовах, і з огляду на те, що у кримських суддів не було підготовки за російським законодавством, говорити про якість їх роботи на достатньому рівні, мені здається, не варто. Аналіз судових рішень цих суддів у 2015-2016 роках свідчить про те, що загальний рівень підготовленості та аргументованості судових рішень знизився. При цьому значно збільшилися тексти судових рішень. Те, що український суддя звик описувати на 4-5 сторінках, кримський суддя буде розписувати на 15-16, а то й на 20 сторінках. Створюється загальне враження, ніби аргументованість покращилася ‒ але насправді йде просто повторення матеріалів попереднього розслідування, бездумне перерахування норм і положень законодавства, що ніяк не оцінюється суддею, з точки зору застосування до цієї ситуації. Окрім того, зросла загальна кількість політично мотивованих переслідувань і переслідувань на релігійному ґрунті. Як можна говорити про якість вироку в кожній зі «справ Хізб ут-Тахрір», якщо Росія не мала права поширювати своє законодавство на цю територію, тим більше що діяльність цієї організації в Криму до 2014 року була абсолютно легальною?

‒ Марку, що ви можете сказати про політично мотивовані рішення кримських суддів після анексії?

Марк Фейгін

Фейгін: Я брав участь у процесі Ільмі Умерова, якого надалі обміняли разом з Ахтемом Чийгозом на оперативників ФСБ з Туреччини. Я все літо 2017 року провів у Криму і брав участь у судах. Загалом практика одна й та сама: всі політично мотивовані справи розглядаються фактично без опори на закон. Це відбувається як у Росії, так і в Криму, але тут є та особливість, що навіть у нашій справі головуючим суддею був колишній український громадянин. З точки зору застосування законодавства, я раз у раз бачив його безпорадним, тому що для нього російський кримінально-процесуальний кодекс був ще незвичним, він «плавав». Так що до заздалегідь передбачуваного рішення додавалася неповна юридична грамотність цього судді. Він постійно відкладав засідання, робив перерви ‒ мабуть, для того щоб порадитися. Може, зараз такої гострої проблеми вже немає, але тоді це було занадто очевидним. Окрім того, контроль над суддями там, у Криму, з боку ФСБ набагато жорсткіший і щільніший, ніж у Росії. На процесі сиділи оперативники, які придивлялися до того, що відбувається, щоб у разі чого долучитися та виправити ситуацію. Незважаючи ні на що, колишнім українським громадянам ФСБ не довіряє.

‒ Чи приймає суд хоч якісь доводи захисту в таких справах?

Фейгін: Вироки завжди обвинувальні, завжди по максимуму, особливо у найголовніших політичних процесах у Криму, якщо справа стосується кримських татар або «Хізб ут-Тахрір». Проблема не лише в тому, що є неправильна оцінка поданих доказів ‒ докази захисту, дійсно, ніяк не приймаються, їм не дається належна оцінка відповідно до процесуального законодавства. Норми застосовуються довільно ‒ без цього взагалі не було б таких процесів.

Мартиновський: Відколи Росія почала інтеграцію Криму, туди прийшло найгірше, що є у судовій, політичній системі країни. Я не розумію, як можна було сподіватися на те, що Крим це омине. Коли в березні-квітні 2014 року кримські судді розглядали перші заяви слідчих і прокурорів про застосування запобіжного заходу, багато з тих, хто був підготовлений в українські часи, за звичкою, стандартно виходили з оцінки чотирьох ризиків, при наявності яких людину можна взяти під варту. Так ось, прокурори та співробітники ФСБ дуже швидко поставили їх на місце та змусили забути про українську практику. До речі, хотів би виправити Марка Фейгіна: ці судді не колишні українські громадяни, хоч і працюють на Росію. Вони залишаються українськими громадянами і відповідатимуть за це за законами України.

‒ Скільки російських суддів працює зараз у Криму?

Мартиновський: Станом на листопад 2019 року ми виявили 104 таких судді, і ще більше сотні змінилися. Вони перебували в Криму рік-два-три, поверталися до Росії, хтось звільнявся. Реальна цифра більша ‒ ми говоримо про тих, хто вже був російським суддею і переїхав на територію Криму, щоб продовжити виконувати свої обов'язки.

‒ Ці російські судді підлягають відповідальності за українським законодавством за роботу у Криму?

Мартиновський: Прокуратура Автономної Республіки Крим повідомляла, що відкриває провадження стосовно тих суддів, які звинувачуються в політично вмотивованому переслідуванні українських громадян, у незаконному позбавленні волі. Я не зможу назвати прізвища, але в цьому випадку в Криму ‒ на території України такі злочини скоюються, і наші правоохоронні органи реагують. Ми маємо право переслідувати громадян іншої держави у кримінальному порядку, якщо злочин вчинений на території України. Навіть більше, є такий склад військового злочину, передбачений Римським статутом, як незабезпечення права на справедливий суд. Доводити такий злочин дуже складно, і ми думаємо над тим, як можна описати цю ситуацію і подати матеріали в офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Звичайно, малоймовірно, що ці судді будуть відповідати в Гаазі ‒ швидше, це будуть топ-особи, відповідальні за проведення такої політики в Криму. А ці російські громадяни мають відповідати за українським законодавством.

‒ Пані Тетяно, як часто правоохоронні органи на материковій частині України дають оцінку діям кримських суддів, які перейшли на бік Росії?

Тетяна Курманова

Курманова: Таких завершених справ не дуже багато ‒ у реєстрах є всього п'ять рішень щодо суддів, які отримали вироки. Зазвичай їм присуджується 12 років з конфіскацією майна. У всіх рішеннях говориться, що у цих людей після анексії була можливість перевестися на материкову частину України, як це зробили 53 судді. За інформацією прокуратури є 198 проваджень щодо кримських суддів, яких звинувачують у державній зраді, але рішення щодо них поки ухвалюються не так активно.

‒ Це все заочні процеси?

Курманова: Так, окрім справи ексголови Апеляційного суду Криму Валерія Чорнобука. Решта жодного разу не намагалися зв'язатися з судом і пояснити свою позицію. У суді кажуть, що їм повідомили про дату засідання, але процес іде за відсутності обвинувачених. Таких суддів захищають адвокати за призначенням.

‒ Романе, як дії Росії щодо розбудови своєї судової системи у Криму виглядають з точки зору міжнародного гуманітарного права?​

Мартиновський: Воно передбачає, що на окупованій території можуть існувати військові, не політичні суди, які створюються державою-окупантом. При цьому міжнародне гуманітарне право наказує, щоби статус суддів, які працювали до окупації, не змінювався, а законодавство окупованої держави продовжувало діяти на цій території. Росія поширила на Крим дію свого законодавства і примусово нав'язала російське громадянство всім, хто проживав на півострові. Наприклад, кримчани раптом стали суб'єктами такого злочину, як державна зрада. Ті військові, не політичні суди, мають перебувати на окупованій території, і суд має відбуватися там же. Однак практично всіх, кого звинувачують у тероризмі, вивозять з Криму і судять у Південному військовому суді в російському Ростові. Але, водночас, якщо ми говоримо, що Росія ‒ держава-окупант, ми маємо визнавати за нею, зокрема, право притягувати до кримінальної відповідальності тих, хто скоює у Криму злочини на кшталт вбивств і грабежів, оскільки вона зобов'язана підтримувати правопорядок на цієї території.

(Текст підготував Владислав Ленцев)