Нездоланна Ока: малі кримські походи на Московію у XVI столітті. Частина 3

Спеціально для Крим.Реалії

Черговий заколот Ісляма Герая призвів до фактичного розпаду Кримського ханства на дві частини – власне кримську та «перекопську». Але хоча Іслям і був пов'язаний із Московією мирним договором, це не заважало йому регулярно організовувати напади на її околиці.

Походи 1534-1537 років

Оскільки номінальному правителю Московії великому князю Івану було лише три роки, реальна влада зосереджувалася в руках його матері Олени Глинської та її фаворита князя Івана Телепньова-Оболенського (хоча всі грамоти та накази видавалися від імені Івана).

У січні 1534 року до Криму виїхав Іван Чел(яд)іщев – сповістити про зміни на московському престолі та шукати миру із Сахібом Гераєм та Іслямом. Посланник мав запевнити хана, що добросусідські стосунки будуть на користь обом сторонам, також йому було доручено зустрітися з промосковськи налаштованими аристократами та з'ясувати, наскільки міцно Сахіб сидить на троні. При цьому Челіщев мав лише обіцяти великі поминки, та й ті – нерегулярно.

Тим часом мала війна йшла своїм ходом. 8 травня «приходили татари, азовці та кримці, багато людей, на Рязанські місця на Проню». Там вони були розбиті рязанським намісником князем Семеном Хрипуновим, а 53 полонених відправили до Москви.

22 червня повернувся Челіщев зі звісткою, що «цар Кримський не схотів дружби і братства з великим князем заради того, що прислав до царя Жигмонт король Польський, щоб цар був з ним у братстві, і на великого князя був би з ним заодно, і Саїп-Гірей цар схотів королю дружити, а на великого князя бути з ним заодно». Більше того, на зворотному шляху за ханським наказом Челіщев був пограбований.

Сам хан надіслав грамоту, в якій декларував своє бажання бути в мирі з Московією, але при цьому вимагав примирення з Казанським ханством і виплати поминок – «але якщо зухвалий будеш воювати, то не хочемо бачити ні послів, ні твоїх гінців: ми вороги; вступимо в землю російську, і все буде в ній прахом». Влітку Кремль двічі посилав до Криму гінців із запевненнями хана у добросусідстві та з проханням до кількох беїв вплинути на позицію Бахчисарая.

Але незабаром Сахібу Гераю стало не до Москви. На початку літа 1534 року Іслям знову збунтувався, і хоча хан витіснив його з Криму, калзі вдалося закріпитися в Північній Таврії та оголосити себе правителем – Кримське ханство розпалося надвоє. Іслям, з одного боку, «у братстві з великим князем учинився», але з іншого запропонував польському королю Сигізмунду союз проти Московії – втім, безрезультатно. Тож йому нічого не залишалося, як надіслати до Кремля грамоту із запевненнями у мирних відносинах та обіцянками докласти всіх зусиль для безпеки південних кордонів. В обмін Іслям, зрозуміло, вимагав поминок: «Яку казну ти до Саїп-Кірея послав, ту казну пришли мені».

Це було особливо важливо напередодні чергової литовсько-московської війни. Ще в лютому Сигізмунд I висунув ультиматум, вимагаючи повернення до кордонів 1508 року, що для Москви було неприйнятно. Влітку 1534 року литовський гетьман Юрій Радзівіл спустошив околиці Чернігова, Новгорода Сіверського, Стародуба та Брянська, допомагали йому в цьому кримські загони (але точно не встановлено, якого з ханів).

Тому 10 серпня до Криму був відправлений гонець із запевненням Ісляма у «дружбі та братстві» й анонсуванням швидкого приїзду великого посольства князя Василя Мезецького. Той мав домагатися не просто мирного сусідства Московії з Кримом, а й участі Ісляма у війні проти Литовсько-Польської держави. Також Мезецький мав активізувати стосунки із промосковськи налаштованими аристократами. Один із таких, Тагалди, у січні 1535 року писав у Кремль: «Як своєму государеві добро хочемо, а які тут твої посли хочуть й гінці і ті бачать, як своєму государеві служимо, так і тобі служимо».

Мала війна на кордоні затихла. На початку лютого «прийшли до великого князя з українних місць, з Рязані, звістки про кримських людей, що бачили під украйнами кримських людей». Проте вже 13 лютого стало відомо, що «кримських людей під украйною було багато, але на украйну не приходили, верст за п'ятдесят від украйни обернулися і пішли геть».

21 лютого 1535 року до Москви прибуло велике посольство від Ісляма Герая. Посол Теніш привіз шертну грамоту і звістку, що «калга Сафа-Гірей царевич та інші царевичі хочуть бути з великим князем заодно на ворога великого князя». Іслям навіть обіцяв відпустити без викупу московських бранців, взятих в останньому поході. Однак у війну новий хан вступати не поспішав, тож у лютому до нього вирушив ще один гонець із дорученням підштовхнути Ісляма, щоб той «пішов нині на литовську землю».

Втім, і з Литви прибуло посольство з багатими дарами, і підкуплений Іслям Герай перекинувся на бік короля. Московського посланця Данила Загрязського відпустили (повернувся 2 серпня) з обіцянкою «кримським людям раттю на великого князя украйну не бути», і заспокоєна Глинська направила основні сили під Стародуб. Але навздогін Загрязському «послали цар Іслям і царевичі князів своїх і мурз і всіх людей кримських, у головах Чамаш-мурза, з багатьма кримськими людьми, литовським людям на допомогу».

І вже 18 серпня під Рязанню «безвісно» з’явилися кримські загони загальною кількістю 15 тисяч, «а великому князю вести не учинилося». Головні ж московські сили були відтягнуті на західний фронт, тому «людей своїх, яких послав до Стародуба проти литовських людей, князь великий велів повернути на берег до Оки-ріки». І хоча берегова рать під керівництвом Дмитра Бєльського не пропустила кримців за Оку («Воєводи татарам річку не дали перелізти і багатьох татар побили»), Рязанщина була спустошена.

Для боротьби із вторгненням було сформовано, як і два роки тому, загони «легких воєвод»: на одному напрямку – князів Романа Одоєвського та Івана Хабарова, на іншому – князів Дмитра та Петра Куракіних і Михайла Друцького. «І воєводи, послані за річку під татарських людей, татар не в одному місці били загонщиків, а інших живих піймали. Татари ж, відійшовши від Рязані на три дні, стали на полі». На цьому похід закінчився. «Князь великий воєводам своїм за ними ходити не велів того заради, що безліч татарських людей, а велів воєводам своїм стояти біля Оки-річки на березі».

Крім того, отримавши звістки про підготовку походу, Кремль звернувся по допомогу до Великої Ногайської орди: «Чутки дійшли, що ваші вороги кримський цар і царевичі з багатьма людьми хочуть йти воювати нашу украйну. І ви б недружбу свою вчинили і кримському цареві, і царевичі перешкоду свою вчинили і на нашу украйну приходити не дали». Ногайці справді прикочували до кордонів Криму, і хан поспішив відкликати свої загони додому.

У момент нападу були взяті під варту посли Ісляма Герая у Москві, але хан звинуватив в організації нападу Сахіба Герая, і їх випустили. Хоча похід не можна було назвати особливо успішним, він відвернув увагу московських воєвод від Сіверщини і полегшив литовському війську взяття Стародуба та Гомеля у вересні: «Від короля не береглися… а звеліли бути і берегти своїм воєводам на Коломні та інших місцях від кримського царя і царевичів». Понад те, кримське вторгнення зірвало підготовку московського походу на Вільно.

Нарешті, у тому ж вересні 1535 року черговий переворот стався у Казані, кремлівського ставленика Джана-Алі було повалено, а його місце посів Сафа Герай. Це призвело до відновлення малої війни на казансько-московському прикордонні.

Для відновлення діалогу до Ісляма Герая було послано гінця. Передана з ним грамота нагадувала хану про взяте зобов'язання зберігати мир, докоряла йому за нещодавній напад і попереджала про небажані наслідки. Паралельно Москва зверталася до своїх прихильників із закликом активніше впливати на хана. У відповідь хан вкотре обіцяв не нападати на Московію та разом стояти проти Литви.

Не задовольняючись цим, Кремль вступив в інтенсивні антикримські переговори з ногайцями, які мали успіх. У грудні 1535 року ногайські посланці повідомили Москву про готовність воювати з Кримом: «А піде кримський на твою украйну, про те звістку великому князеві пошлемо, а самі на кінь сядемо і з усіма своїми людьми підемо на кримських людей... А що кримські люди стануть виряджатися і захочуть йти на великого князя украйну, а мірзи про те великому князю звістку пошлють, а самі з усіма людьми на кримських людей підуть і будуть з ними діло робити».

Але у малої війни – своя логіка, і 28 квітня 1536 року «приходили татари азовці та кримці багато людей під місто під Бєльов. І великого князя воєвода і намісник бєльовський з дітьми боярськими на них із міста вийшли, татар від міста відбили і багатьох побили, а інших піймали». Влітку того ж року «приходили кримські люди на украйну, на Рязанські місця», але також без особливого успіху.

У травні до Ісляму вирушив ще один посол – Федір Наумов, який мав нагадати хану про принесену шерть та вимагати відмови від втручання у справи Казані. Про те, як його прийняли, Наумов писав до Москви на ім'я Івана: «Приїхали до Ісляма твої козаки, і ось князі та улани почали з них плаття знімати, просять соболів; я послав сказати про це Ісляму, а князі та улани прийшли на Ісляма з лайкою: ти в нас забираєш, не велиш великому князю нам поминків надсилати; а Іслям говорив: яке наше братство! Навмисне великий князь не шле до нас поминків, не хоче зі мною в дружбі та в братстві бути; а князям сказав: робіть, як вам любо! І вони всі хочуть твоїх козаків продати». При цьому кримським послам у Москві виявляли всіляке шанування – їх обдаровували платтям, і великий князь особисто пригощав їх медом, хоча від них і вимагалося схиляти коліна і знімати шапки. Влітку Наумов поїхав назад, з ним Іслям відправив свого посла із запевненнями у «дружбі та любові».

4 вересня до Москви повернувся посланник Василь Беречинський, а з ним приїхав ще один посол Ісляма Бачак із повідомленням, що хан «хоче великому князю дружити прямо, на Сафа-Кірея царевича Казанського бути заодно і на інших». Обидва колишні калги й раніше недолюблювали один одного, а розійшлися взагалі зі скандалом. Посилилися й позиції промосковського угруповання при дворі – мурза Сулеш, з яким згодом ми ще неодноразово зіткнемося, писав великому князю: «Наперед, як тобі наші батьки та діди служили, і ми... тому ж тобі служити хочемо».

Але, як і роком раніше, Кремль шукав опору в ногайцях проти Криму. Взимку 1537 року з орди прибув посол із грамотою, в якій говорилося, що «якщо підуть на великого князя украйну, то нам великому князю допомагати, чи самим піти, чи братів і дітей своїх із ними послати багатьох». Від малої війни це Московію не рятувало, бо того ж року пограбували «татари Тульську украйну. Тоді ж убили князя Василя Веригіна-Волконського. Того ж літа татари приходили до Одоєва, прийшли під місто ввечері, а рано-вранці геть пішли».

Зате на краще змінилася ситуація на заході. На початку 1537 року відкрилися мирні переговори з Литвою. Оскільки через непоступливість обох сторін повноцінний мир укласти було неможливо, згодилися на перемир'я. Московська боярська дума приговорила: «Крим невідомий, з царем Саїп-Кіреєм кріпості ще немає ніякої, і Іслям-Кірей – людина хитка, несталий; а казанські люди зрадили, і з ними ще діла ніякого не зроблено; для цього пригоже з королем взяти перемир'я, щоб з тими сторонами впоратися». 18 лютого перемир'я було укладено.

І тоді ж добігла кінця історія «Перекопського ханства» Ісляма Герая. Дочекавшись зручного моменту на початку літа, Сахіб Герай нічною атакою захопив табір свого суперника на Перекопі. Ісляму вдалося втекти, випросити у хана прощення і навіть повернути титул калги, але в серпні він був убитий беєм Баки з роду Мангит.

Кримське ханство возз'єдналося і було готове до нової війни з Московією.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.