Організація Amnesty International Ukraine запропонувала відзначати День протидії сталкінгу 14 травня і закликала користувачів ділитися у соцмережах історіями про переслідування, з яким вони стикнулися. Оскільки сталкінг не прописаний у законодавстві, засудити кривдника за нього важко, визнають правозахисники. Втім, деякі інструменти для захисту все ж наявні.
Сталкінг (від англійського stalk – «підкрадатися, переслідувати») – це прояв психологічного насильства, за якого кривдник переслідує жертву в реальному житті і онлайн та нав’язливо вимагає її уваги.
«Десятки смс, телефонних дзвінків і повідомлень, відстежування всіх постів у соціальних мережах, силует переслідувача, який завше бачиш бічним зором», – так описують сталкінг у правозахисній організації Amnesty International.
Організація запропонувала користувачам ділитися своїм досвідом протидії переслідуванню. Перші дописи вже з’явилися.
Випадки сталкінгу в межах компаній чи навчальних закладів зазвичай регулюють за допомогою внутрішньої медіації, каже директорка Інституту гендерних досліджень Марфа Скорик.
Виші приймають внутрішні автономні процедури для протидії сексуальним домаганнямМарфа Скорик
«Виші, користуючись законом про автономність університетів, приймають внутрішні автономні процедури для протидії сексуальним домаганням. Створюють комітети, органи, прописують алгоритм дії в таких випадках: кому скаржитися, на що скаржитися – повністю прописані процедури. У нас зараз схожі положення ухвалюють такі органи, як Національна гвардія України, куди зараз почали приходити молоді жінки досить масово, і виникла також проблема регулювання явища психологічного насильства», – пояснює вона.
За словами Скорик, за сталкінг важко засудити, адже сторонньому спостерігачеві нав’язливе переслідування може здатися схожим на звичайне залицяння. Хоча статистичних даних щодо жертв в Україні немає, експертка каже, що частіше від небажаної уваги потерпають жінки.
Марфа Скорик
«Різниця між «може, ви подобаєтеся комусь», і домаганням – у вашому ставленні. Якщо є ваша добровільна згода на те, що виглядає як переслідування, вас це влаштовує чи вам це подобається – окей… Але коли вашої добровільної згоди на ці вияви уваги немає, це вважатиметься переслідуванням, і потрібні процедури», – порівнює дослідниця.
Постраждалим від сталкінгу вона радить звертатися до офісу представниці з дотримання рівних прав і свобод уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Експертної ради з протидії дискримінації при Міністерстві соціальної політики, а також до профільних громадських організацій.
Одна з таких організацій – правозахисний центр «Ла-Страда», який займається зокрема питаннями протидії насильству і гендерній дискримінації. Директорка департаменту національних гарячий ліній «Ла-Страда» Альона Кривуляк розповідає: хоча сталкінг не є найчастішою проблемою, з якою звертаються до організації, число таких звернень на гарячі лінії щороку зростає, отже – проблема є і потребує вирішення законодавчо.
Радіо Свобода склало перелік рекомендацій на основі порад Кривуляк:
- Не опускати руки і не залишатися з проблемою наодинці
«Хотілося б, мабуть, сказати людям, які страждають від сталкінгу, щоб вони не опускали руки, тому що так чи інакше все одно є певні шляхи, як із цією проблемою можна боротися. Якщо є рідні, друзі, знайомі, які можуть хоча б просто банально підтримати в цій ситуації – не треба закриватися, про це можна і треба розказувати».
- Збирати докази
«Ти не можеш просто прийти і сказати «Добрий день, можна мені написати заяву, тому що наді мною вчиняється психологічне насильство». В тебе мають бути певні докази того, що це дійсно відбувається. Тому дуже важливо для людини, яка страждає від сталкінгу, мати певні скріншоти листувань, наприклад, якщо це відбувається в соціальних мережах або в смс-повідомленнях, або, наприклад, якщо є записи телефонних розмов».
Важливий нюанс: щоб телефонний запис міг бути доказом у суді, кривдник має бути попереджений, що телефонна розмова записується.
- Звертатися по допомогу до психологів…
«Ми пропонуємо як організація, звичайно, беззаперечно інформаційну консультацію і також консультацію психолога. Оскільки ми розуміємо, що першою чергою йде реально тиск на саму людину, застрашування людини, робиться все можливе для того, щоб людина відчувала себе винною в цій ситуації. Тому дуже важливо, щоб була допомога і підтримка психолога, який зможе допомогти людині, як мінімум знайти внутрішні ресурси для того, щоб протидіяти в цій ситуації».
- …і правоохоронців
Правозахисниця нагадує: варто обов’язково звертатися до правоохоронних органів, якщо були будь-які прояви фізичного насильства. Суб’єктами законодавства проти домашнього насильства є не тільки одружені і розлучені люди, а й пари, які зустрічалися, незалежно від того, чи проживали вони разом. Крім того, до правоохоронців можна звернутися і у випадку психологічного насильства: принижень, погроз життю чи здоров’ю.
Представники Amnesty International на марші проти насильства щодо жінок, Київ, 8 березня 2018 року
За словами правозахисниці, якщо сталкінг набуває загрозливих форм, можна вимагати від поліції винести терміновий заборонний припис, який діє протягом 10 днів, або ж через суд домагатися обмежувального припису, який діятиме до півроку. Ці приписи поліція має право виносити з вересня 2018 року. Вони можуть містити заборону для підозрюваного у насильстві чи домаганнях перебувати з потерпілою людиною в одному приміщенні чи намагатися в будь-який спосіб із нею зв’язатися.
Хоча не визначено конкретний орган, який має контролювати виконання приписів, за словами Кривуляк, в окремих випадках правоохоронці ефективно виконують цю функцію.
- Пам’ятати, що кожна ситуація – індивідуальна
«Комусь блокування у всіх соціальних мережах, внесення телефону в чорний список, абсолютне ігнорування свого кривдника допомагає боротися з цією проблемою. Хтось, наприклад, вважає, що більш дієвим методом є поспілкуватися з людиною і попросити «будь ласка, не пиши мені, не дзвони мені, не переслідуй мене». В деяких випадках це дійсно може бути як метод, але насправді, як показує практика кейсів на нашу гарячу лінію, це буквально 2% від загальної кількості звернень щодо сталкінгу, коли просто банальне прохання було дієвим методом. В інших випадках люди надають перевагу повному ігноруванню».
Кривуляк наводить приклад: жінка, яку переслідував колишній чоловік, змушена була переїхати до іншого міста, тому що місцеві правоохоронні структури не змогли їй допомогти. Переїзд вирішив проблему, але це не означає, додає експертка, що такий механізм може допомогти іншим у аналогічній ситуації.
«У нас є частка абонентів, які кажуть, що «ну, ви – гаряча лінія», або «поліція – це поліція, чому я маю щось робити, нехай держава робить все для того, аби я не була в цій ситуації». Але ми розуміємо, що в будь-якому випадку вирішення проблеми в першу чергу залежить від самої людини, яка страждає, і якщо вона готова боротися з цим, якщо вона має внутрішній ресурс, аби вирішувати цю ситуацію, то це вже 90% успіху».
Чи допоможе Стамбульська конвенція?
Стамбульська конвенція про запобігання насильству щодо жінок передбачає, поміж іншого, і протидію сталкінгу. Країни-учасниці конвенції зобов’язуються криміналізувати поведінку щодо людини, яка змушує її боятися за свою безпеку.
Однак Стамбульську конвенцію в Україні досі не ратифікували. Представниця «Ла-Страда» вважає, що без цього кроку проблема лишається невидимою.
«Насправді цих кейсів набагато більше, ніж тих, які зараз є наяву. Просто дуже багато людей не вміють це ідентифікувати, не можуть це ідентифікувати. Але, враховуючи міжнародний досвід, ми усвідомлюємо, що насправді і міжнародне законодавство, і міжнародні практики є дуже успішними (внаслідок імплементації Стамбульської конвенції – ред.). Ми можемо бачити дуже багато позитивно вирішених кейсів у інших країнах», – стверджує правозахисниця.
Кривуляк вважає, що ратифікація документу могла б допомогти протидіяти не тільки сталкінгу, а й гендерно обумовленому насильству загалом.