Наріман Мемедемінов: «Це моє не останнє, а чергове слово»

Виступ громадського журналіста, кримськотатарського активіста Нарімана Мемедемінова перед вироком у Південному окружному військовому суді російського Ростова-на-Дону у вівторок, 1 жовтня.

«Я, Мемедемінов Наріман Ібраімовіч 7 травня 1983 року народження, уродженець Узбекистану, каюсь у вчинених мною злочинах і визнаю свою провину», – ось це хочуть чути всі ті, хто причетний до переслідувань і репресій щодо кримських татар, мусульман Криму.

Для чого?

Усе дуже просто: щоб говорити: «Ми заарештовуємо терористів, екстремістів» – як, пам'ятаєте, заявила Поклонська після арештів: «Це не татари, це терористи»?

Щоб виправдатися перед представниками інших країн, міжнародними організаціями, навіть перед своїми громадянами (хоч і не дуже віриться про своїх громадян, але все ж).

Але в реаліях із 2014 року і по теперішній час, без перерви, ті, хто поклоняються Господу світів і бажають справедливості, люблять Іслам і все, що з ним пов'язано, в тому числі і його історію, невід'ємною частиною якої є Халіфат, ті, хто не мовчить і виходить із мирними акціями, ті, хто висвітлює переслідування, ті, хто став волонтером і допомагає родинам політв'язнів, журналісти, активісти, правозахисники, адвокати – піддаються насильницьким переслідуванням, позбавленням волі на тривалі терміни, адміністративним арештам, штрафам, залякуванням та іншому тиску з боку агентів держави. Корінний народ Криму – кримські татари – знову опинилися під катком тоталітарного режиму, де силові структури узурпували і паралізували всі гілки влади.

Але ж це, дійсно, нонсенс: жили собі люди, жили десятки років, після повернення з місць депортації, а тепер раптом, в одну мить стали терористами, екстремістами. Стали тими, хто загрожує безпеці держави... Причому, вони такими стали якраз після того, як озброєні люди цю безпеку порушили...

Так, про що це я? Адже це інше, не наше: «Там можна, а тут, у нас – вже вибачте, але не можна. Ви з чимось не згодні? Ви виділяєтеся із загальної маси? Так! Значить, ми заарештовуємо, судимо, а ви приходите і починаєте своїм мобільним телефоном та своїми репортажами, статтями показувати те, що відбувається... Ой, тобто, своїми репортажами та статтями починаєте загрожувати безпеці нашої держави... Ось вам 205-я стаття – тероризм, а в вашому випадку 205.2 – публічне виправдання тероризму!».

Ось тому я зараз не п'ю каву з коханою дружиною, після того, як ми проводили наших дітей до школи, а перебуваю в Ростові-на-Дону, в Південному окружному військовому суді, і говорю своє чергове слово, яке, дай Бог, не є останнім!

Але біда-то в тому, що мої слова повинні бути адресовані суду, який не по своїй волі не чує. Так-так, саме не чує. Та статуя, яка називається Фемідою – вона з зав'язаними очима, і це символізує об'єктивність, справедливість.

У нашому ж випадку Феміда – з берушами у вухах. Дивно, правда? Людство використовує беруші від сторонніх шумів, а для російської Феміди сторонні шуми – це слова правди, істини. Однак, якщо наша правда не збігається з шаблонами, то це все – сторонні шуми.

Шаблонне право або шаблонне судочинство – так можна назвати провадження в судах і право в Росії. Чому? Як не дивно, все так само просто. Ось рішення Верховного суду Росії від 14 лютого 2003 року – визнати Хізб-ут-Тахрір терористичною (організацією – КР). 2019 рік: судять Мемедемінова (як засудили Зейтуллаєва, Мамутова і інших кримських політв'язнів) за публічне виправдання тероризму, оскільки в відеозаписах, які йому закидають, є слова про Хізб-ут-Тахрір або пов'язані з Хізб-ут-Тахрір.

Стоп! Але ж публічне виправдання тероризму – це... Фу, яке огидне роз'яснення... Ось у нас рішення Верховного суду 2003 року: ти говорив про Хізб-ут-Тахрір, або пов'язане з Хізб-ут-Тахрір – усе, значить, публічно виправдав тероризм.

Абсурдно? Згоден! Ось тільки я за гратами півтора року через цей абсурд!

Ось ще приклад «шаблонного права»: «Визнати Меджліс кримськотатарського народу екстремістською організацією». Так, ти – член меджлісу або співчуваєш меджлісу – на тобі 282-ту статтю – екстремізм.

– Як це? Але історія народного руху кримських татар налічує десятиліття і десятки тисяч людей із народу...

– Так, а ну-ка мовчати! Що там налічує, нас не цікавить, ясно? Ось рішення: «Меджліс – екстремісти», значить, і ти екстреміст!

Звісно, варто зауважити, що досвід, катастрофічний і гіркий досвід шаблонів і ярликів уже був в історії мого народу. Там теж відразу повісили ярлик «зрадник» і депортували людей похилого віку, жінок і дітей (більше не було кого). Мій батько п'ятирічною дитиною їхав у вагонах для худоби в Середню Азію.

Хочу запитати: що, історія повторюється? Що, чергова брехня і нові ярлики?

Уже немає давно тих, хто посмів зазіхнути на мій народ, уже давно всі ці «кати» канули в лету, і історія про них тільки залишилася: ганебна, ница, нікчемна, засуджена. А мій народ вів мирну ненасильницьку боротьбу і роботу повсюдно. І що? І домігся своєї мети, по милості і дозволу Всевишнього.

У 2019 ми маємо те, що кримські татари – це «терористи і екстремісти», тому слова чиновника з Криму: «Це не татари, це терористи», мене аніскільки не здивували.

Також і не здивувала мене поведінка силовиків, які взялися заарештовувати всіх, хто вийшов на одиночні пікети на підтримку співвітчизників із плакатами «Наші діти не терористи і не екстремісти».

Також мене не здивували слова прокурора: «Може, підсудний співчував заарештованим?».

Я скажу, чому мене це все не дивує (до речі, говорити я повинен суду, і говоритиму суду, але якщо російська Феміда – в берушах, то почують решта присутніх). Хоча я переконаний, що і суд чує і розуміє, але...

Так ось, не дивує мене це все, тому що ніяк не вкладається в ці просвітлені голови структур, державного обвинувачення і їм подібних: «Ну чому ви не сидите вдома, для чого вам приходити на суди і стояти під будівлями? Навіщо вам стояти з цими плакатами, для чого ці пікети взагалі? Навіщо вам гроші носити цим сім'ям? Навіщо збирати монетки на штрафи?».

Ну, не розуміють вони, природа у нас така, культура. Коли комусь із нас погано, всім не комфортно, тому і солідарні одне з одним... Ось де єдність!

Сказане вище – зрозуміле, об'єктивне, обґрунтоване і зазначене в резолюціях ООН, ПАРЄ, ОБСЄ.

Наріман Мемедемінов, архівне фото

Але, що цей Мемедемінов кричить весь час про журналістику? Вибачте, але тут теж гранично просто!

Ось він – Крим: зелені ліси, красиві заповідники, море і... терористи, екстремісти, що з'явилися раптом. Їх арештовують, обшукують, допитують, стежать. Але ніхто про це не знає.

Продовжуйте роботу в цьому відношенні, в спростуванні звинувачень, які стають рішеннями, на зразок рішень Верховного суду Росії від 2003 року, або несправедливими вироками, на зразок вироків кримським політв'язням.

Продовжуйте роботу в цьому відношенні, і дасть Всевишній, у вас вийде позбавити населення від шаблонного звинувачення.

Журналісти, колеги – не залишайте цей процес, «справу громадського журналіста Нарімана Мемедемінова», оскільки це – удар по всій журналістиці як такій. Це приклад викорінення незалежних представників ЗМІ, навіть в їхньому зачатку і становленні!

Що стосується звинувачення і суду, то хочу нагадати вам дві дуже прості думки: коли завтра перехожі, показуючи на вас, говоритимуть: «Дивись, кат йде!» – не дивуйтеся. І цьому вчить мене моя релігія: «Між благанням того, хто зазнає утисків, і Господом Богом немає ніякої перешкоди!».

А що стосується мене – хвала Всевишньому Аллаху за те, що ні на мить я не соромився за свого батька, діда, і весь народ, в той час, коли їх несправедливо звинувачували, тому що знав, що це брехня!

Ні у кого немає ніякого права сьогодні говорити на мій народ: «терористи, екстремісти», тому що це також брехня. І наші діти, діти всіх кримських політв'язнів, знатимуть, що їхні батьки – не зрадники своєї культури, своєї основи, своєї релігії!

Тому: «Я – політв'язень Мемедемінов Наріман Ібраімовіч 7 травня 1983 року народження, громадянин України, син кримськотатарського народу, який споконвіку сповідує Іслам. Журналіст, батько трьох прекрасних дітей, люблячий чоловік, коханий чоловік і син. І, з дозволу Всевишнього, це моє не останнє, а чергове слово!».