У Криму з'явився «новий парламентаризм». Що це?

Спеціально для Крим.Реалії

Цього року заходи, присвячені тридцятиліттю референдуму з відтворення Кримської автономії 1991 року, з приводу чого у Криму встановлений «День республіки» (до російської анексії півострова 20 січня відзначали як День Автономної Республіки Крим ‒ КР), ознаменувалися кількома фундаментальними псевдонауковими відкриттями. Одне з них ‒ введення в обіг терміна «новий парламентаризм», який нібито сформувався в Криму. Лаври першовідкривача належать першому віцеспікеру російського парламенту Криму Юхиму Фіксу, який, як пишуть «Крымские известия», «емоційно виступав з трибуни, легко згадуючи події тридцятирічної давнини й порівнюючи їх із сьогоднішнім днем».

У своєму виступі Юхим Фікс сказав наступне: «Референдум, що відбувся у 1991 році, дав можливість сформувати наш особливий кримський парламентаризм, якого не має жоден інший суб'єкт».

Звичайно, якщо вже Фікс вважає, що такого парламентаризму не має жоден суб'єкт Російської Федерації, то вже, звичайно, він вважає, що такого нового парламентаризму немає ні в знаменитій саме своїм древнім парламентом Великій Британії, ні в Німеччині, про дебати в ландтазі якої писав ще Карл Маркс, ні у Франції, ні в Іспанії, ну і взагалі ніде в Європі, не кажучи вже про США та Канаду, а поготів ‒ про Україну. Які там у них можуть бути парламенти, ось у Криму ‒ інша справа!

Юхим Фікс

Треба думати, що Юхим Фікс проаналізував усю історію кримського парламентаризму ‒ від дивана Кримського ханства (як-не-як ‒ теж своєрідний парламент свого часу) до участі двадцяти двох кримських депутатів у чотирьох скликаннях Державної думи Російської імперії, а також історію роботи з'їзду Рад, а потім ‒ Верховної ради Кримської АРСР, Кримської обласної ради депутатів у РРФСР, а потім ‒ України, і діяльність делегатів Курултаю та Меджлісу кримськотатарського народу як національного парламенту, депутатів від Криму у Верховній Раді України в період з 1991 до 2014 року. І ось тепер виник цей «новий кримський парламентаризм», що відрізняється від усіх попередніх. Титанічна дослідницька робота.

Подивимося, якими напрямами, принципами і складовими частинами характеризується «новий кримський парламентаризм». Юхим Фікс так описує своє дітище: «Це унікальний напрямок парламентської діяльності з обстоювання інтересів Криму ‒ російської мови, повноважень, конституції. Щоденна, повсякчасна, щохвилинна боротьба за взаємодію з Російською Федерацією».

Отже, сформульовані складові частини «інтересів Криму» ‒ на думку Юхима Фікса, це російська мова, повноваження, конституція, а також «щоденна, щогодинна, щохвилинна боротьба за взаємодію з Російською Федерацією».

Розкладемо на полички. Боротьба за російську мову. У Криму до російської анексії вся документація, 95 відсотків освіти, 99 відсотків ЗМІ функціонували російською мовою. Так чи потрібно було за неї так героїчно боротися? Та й у чому полягала ця боротьба? У щорічному проведенні фестивалів «Велике російське слово», де окрім словоблудства нічого іншого не було? У постійній відмові від розширення вживання кримськотатарської та української мов, які були записані державними?

Зараз спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов постійно повторює, що кримчанам «забороняли говорити російською мовою». Але жодного факту цієї заборони навести не може. Та й чи можна було заборонити ‒ ну хоча б депутатам кримського парламенту ‒ говорити російською мовою, якщо більшість із них ніяких інших мов не знали? Не могли ж вони бути взагалі німими?

Візьмемо для прикладу кримського депутата Державної думи Російської імперії Решида Медієва. Решид (Абдурешид) Медієв був обраний до Державної думи II скликання від загального складу вибірників Таврійських губернських виборчих зборів 7 лютого 1907 року. Більшість голосів за нього віддали виборці від українців та інших національностей. Він був у декількох думських комісіях, зокрема недоторканості особи (ось була ж така комісія в Держдумі!), комісії з «нормального відпочинку службовців у торгових і ремісничих закладах» та з народної освіти. Востаннє Медієв виконував обов'язки секретаря підкомісії з питання про мову викладання в національних школах. Був дуже активний, багато разів виступав у Думі та на засіданнях фракції.

Група депутатів Державної думи II скликання. Другий праворуч сидить Абдурешид Медієв

Як свідчать документи, Решид Медієв боровся не тільки за свою мову, а виступав за рівноправне існування і російської, і тюркських мов у Росії, за школу, загальнодоступну для всіх національностей. Після розпуску Думи він повернувся до Криму. У 1907-1912 роках служив головою міської управи Карасубазара (у 1944 році перейменований на Білогірськ ‒ КР). А у листопаді 1907 року Медієв заснував російськомовну газету «Голос мусульманина», намагався відкрити газету «Наш голос», публікував свої статті в паризькому журналі «Мусульманин» і в бакинській газеті «Каспий».

Отже, якщо Решид Медієв, як депутат, захищав інтереси людей усіх національностей і всього Криму, то кримський «новий парламент» ‒ тільки росіян. А якщо точніше, то це була не боротьба за російську мову, як вони кажуть, а боротьба проти кримськотатарської та української мов, за усунення їх з громадської сфери Криму.

Другий напрямок ‒ повноваження. Як раніше говорив спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов, конституція від 6 травня 1992 року «надавала нашим відносинам з Україною навіть не федеративний, а конфедеративний характер». Верховна Рада Криму при Сергії Цекові ухвалювала закони, намагалася вести міжнародну діяльність. Я додам ‒ більше того, між урядами Криму та України була укладена міжбюджетна угода, згідно з якою Крим залишав усі податки в себе, і мав платити в бюджет України тільки 4,6% бюджету, оскільки приблизно таку частку він становив у території й населенні України.

І навіть у 1995 році, коли Верховна Рада Криму та його президент Юрій Мєшков не тільки наухвалювали законів врозріз з Конституцією України, а й спричинили в Криму безвихідну політичну кризу, Верховна Рада України скасувала конституцію і 40 сепаратистських законів, але договір про міжбюджетні відносини залишився чинним. Ще й у конституції 1998 року зберігалося положення про те, що Крим залишає всі податки, окрім загальнодержавних виплат, у себе. Але при цьому всьому виявилося, що Крим зі стількома конфедеративними повноваженнями, по-перше, не може виплатити Києву навіть 4,6% бюджету, більше того ‒ не в змозі сам себе прогодувати. За такі повноваження боролися Юхим Фікс та інші кримські парламентарії?

Тому нинішні депутати з російського парламенту Криму радіють, що їм вдалося зручно сісти на шию Росії, яка через популістські устремління поповнює їхній бюджет на 75-80%, але при цьому підпорядкувала Крим своєму Південному федеральному округу й звела до положення області. Це приблизно те саме, якби Україна свого часу підкорила Крим обласній раді Херсонської області. Але Володимир Константинов при цьому говорить, що він має повноваження, «про які українські регіони і мріяти не сміють». Дивовижна сліпота.

Третій напрям ‒ конституція. Яка ж тут напружена робота, якщо три українських конституції, ухвалені у 1992 та у 1998 році, кримчани писали та редагували самі, а нинішня «конституція» Криму списана з конституцій російських областей? Крим вважає перевагою, що парламент ухвалює закони. Але в Росії навіть міста ухвалюють закони, що загалом є порушенням принципу єдності національного законодавства. Законодавство не може бути нижегородським і рязанським, про це писав ще Ленін. Та й багато ухвалених у Криму законів за якістю нижчі за багато постанов, які ухвалювала Верховна Рада АРК. Схоже, нічого Юхим Фікс не дослідив, а просто сказав, що на думку прийшло.

Засідання російського парламенту Криму, 12 березня 2020 року

На думку Фікса, його колег відрізняє «щоденна, щогодинна, щохвилинна боротьба за взаємодію з Російською Федерацією». Навіщо зараз перебільшувати і звичайні відносини називати боротьбою, якщо в Україні ніхто ніколи не заперечував проти контактів кримчан з Росією? Деякі кримські депутати взагалі спеціалізувалися на поїздках до Москви, деякі депутати Держдуми Росії днювали й ночували в Криму, і не тільки на курорті. Юрій Лужков ‒ так взагалі під час кожного приїзду до Севастополя намагався вкусити Київ якомога болючіше. І чи не кримська Партія регіонів уклала договір про партнерство з «Единой Россией»? Навіщо називати боротьбою те, що діставалося задарма, притому на шкоду Україні?

Що стосується нинішніх депутатів російського парламенту Криму ‒ то це зібрання депутатів, обране в результаті невизнаної та незаконної подоби референдуму 2014 року, який був проведений за сфальсифікованим рішенням попереднього складу парламенту, депутатів якого зганяли силою та погрозами Ігор Стрєлков і його солдати, і сесія якого була проведена в закритому режимі, за деякими свідченнями ‒ без наявності кворуму. Від самого початку діяльність цього органу, відповідно до рішень ООН, ОБСЄ та Європейського Парламенту, ухвалені ним закони й постанови не мають юридичної чинності. Це не парламент, а велика мильна бульбашка.

Час підсумувати. Новий «кримський парламентаризм» ‒ це діяльність самопроголошеного, незаконного органу, який претендує на права законодавчого. За формою ‒ це зібрання обласного рівня, за якістю ‒ це зібрання людей, які уявляють себе політиками, але дозволяють за них ухвалювати рішення спікеру та його наближеним під час нетривалих сесій у стилі голосування методом «одобрямсу».

Це зібрання людей, яке ігнорує інтереси й потреби безлічі національних спільнот, зокрема й корінного народу, і догоджає тільки російській діаспорі в Криму. Це люди, які незаконно привласнили собі звання, повноваження та оплату депутатів, які миряться зі свавіллям окупаційного режиму, що здійснює репресії за національною, релігійною ознакою, що порушує свободу слова та права людини, це неодноразово визнане документами міжнародних організацій.

Це зібрання, яке під гаслом «захисту прав росіян» порушило права всього населення Криму ‒ право на вибір місця проживання, на пересування, право на свободу слова, свободу зібрань, на працю, на вибір мови навчання і спілкування, на право обирати й бути обраним. І право на самоповагу врешті-решт.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

ДОВІДКА: 20 cічня 1991 року на загальнокримському референдумі за відтворення Кримської АРСР проголосували 93,26% жителів Криму від загального числа тих, хто брав участь у голосуванні. Більшість кримських татар, які жили на той момент на півострові, бойкотували референдум за закликом національних лідерів кримськотатарського народу, зокрема, Мустафи Джемілєва. На загальне голосування було винесене запитання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки як суб'єкта Союзу РСР та учасника Союзного договору?»

12 лютого 1991 року на підставі результатів загальнокримського референдуму Верховна Рада України ухвалила закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки», а через 4 місяці були внесені відповідні зміни до Конституції Української РСР 1978 року.

4 вересня 1991 року надзвичайна сесія кримського парламенту ухвалила Декларацію про державний суверенітет республіки, де йдеться про прагнення створити правову демократичну державу у складі України.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі жителі Криму брали участь у голосуванні про незалежність України. 54 відсотки кримчан підтримали акт проголошення незалежності України.