Спеціально для Крим.Реалії
У Криму згадали про події жовтня 1992 року, коли у відповідь на розгром протестного наметового містечка і самоповернення земельної ділянки в селі Красний Рай під Алуштою кримські татари показали свою організованість і силу, здатність протистояти незаконним діям кримської влади. З дня тих подій минуло 28 років. Дата зовсім не кругла, і факт, що нинішня російська влада пам'ятає про ті події, тим більше згадує публічно, говорить про те, що російські чиновники того часу виправдовують такі жорстокі дії.
Тепер, уже заднім числом, вони хочуть встановити свою правду про те насильство, яке тоді чинилося над народом, який щойно повернувся на батьківщину з місць депортації, визнаної незаконною і злочинною, але зустрівся в Криму повним ігноруванням його прав.
Тим більше як саме згадали! Газета російського парламенту Криму опублікувала розповідь полковника міліції у відставці Олександра Биховця, який брав участь у придушенні протесту кримських татар в жовтні 1992 року і практично не впорався зі своїми завданнями. І тепер він розповідає про той день, нітрохи не зважаючи на уроки історії, які повинні була засвоїти влада з тих подій. Биховець героїзує зовсім не доблесну поведінку міліції, продовжує називати ті події екстремізмом і заворушеннями, народ – «меджлісівцями». У статті шість разів подається виноска про те, що Меджліс кримськотатарського народу в Росії визнаний екстремістською організацією і заборонений. Автор продовжує наполягати на праві влади та силових структур придушувати протести народу проти дискримінації й нехтування своїх прав. Редакція під портретом Мустафи Джемілєва дає підпис «М. Джемілєв активно провокував заворушення».
Як поверталися кримські татари
Згадаймо ті дні. Ще в 1989 році Верховною Радою СРСР депортація була визнана незаконною і злочинною. Увалювалися рішення про повернення народу на свою батьківщину і відновлення їхніх прав.
Депортовані народи в 1991 році були кинуті напризволяще, вони стали жертвами історії
У грудні 1991 року я як журналіст брав участь у висвітленні Зустрічі голів 11 держав, колишніх союзних республік, в Алма-Аті, коли вони ухвалювали рішення про створення СНД. Отримавши на пресконференції можливість поставити запитання, я запитав у них: чи обговорювалися на зустрічі проблеми повернення та відновлення прав колишніх депортованих народів, оскільки тепер їм доведеться повертатися через два або три кордони, і яким чином тепер вирішуватимуться проблеми їхнього громадянства, відновлення майнових та інших прав. Борис Єльцин доручив відповісти очільнику Молдови Мірчу Снєгуру, і той чесно сказав, що ці проблеми очільники нових держав не обговорювали. Тобто депортовані народи в 1991 році були кинуті напризволяще, вони стали жертвами історії.
Багато в чому завдяки ініціативі України країнами-членами СНД 9 жовтня 1992 року було підписано «Угоду з питань, пов'язаних із відновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів», так звану Бішкекську угоду. Але ця угода з моменту її підписання деякими країнами, в тому числі і Росією, не дотримувалася взагалі. У той час і тодішня Україна дотримувалася її лише частково, мотивуючи тим, що деякі її положення не відповідають тодішньому українському законодавству. Факти, що саме законодавство відстало від вимог життя і не враховувалося правило пріоритету міжнародного права над внутрішнім законодавством, просто не бралися до уваги.
Народ зустріли холодно, непривітно, ігнорували усі їхні права
Кримські татари масово поверталися до Криму, на батьківщину. Замість привітання зі знаменною подією в їхньому житті, народ зустріли холодно, непривітно, ігнорували усі їхні права, про які в рішеннях влади вже було сказано, що їх порушення визнане незаконним і злочинним. Ще в 80-х в Криму навмисне поширювалися чутки про зраду репатріантів, про їхню нібито жорстокість, про наміри помсти кримчанам, про наміри «різати» дітей, у селах виставляли нічні чергування і вахти. Словом, їх зустріли не як несправедливо постраждалих земляків, а як чужинців, які нібито чимось загрожують місцевому населенню.
Мітинг кримських татар, кінець 1980-х років
Що сталося в селі Красний Рай
Бруском для перевірки сумлінності та зрілості влади стало питання про землю. Оскільки сотням і тисячам кримських татар не було де жити, вони в буквальному сенсі виявлялися просто між небом і землею.
Кримські татари ухвалили рішення про самоповернення злочинно відібраної у них у 1944 році землі
Влада ж регулярно відмовляла їм і в поверненні ще їхніх збережених будинків, і в наданні житла, роботи, також і у виділенні земельних ділянок. Тому кримські татари ухвалили рішення про самоповернення злочинно відібраної у них у 1944 році землі.
Вони займали вільні ділянки, часто околиці сіл і міст, у деяких випадках сільськогосподарські поля, ділили їх на ділянки й ставили времянки, збираючись будувати житло.
Наметовий табір кримських татар біля села Красний Рай під Алуштою. 1992 рік
У ряді випадків влада Криму застосувала силу для «звільнення землі». Так було в селищі Молодіжному під Сімферополем та інших місцях, але кульмінації процес знесення тимчасових будівель досяг у жовтні 1992 року при вигнанні поселенців із ділянки біля села Красний Рай під Алуштою.
Наметовий табір кримських татар біля села Красний Рай. Через 18 годин табір буде розгромлений у результаті першого нападу правоохоронців. 9 липня 1992 року
Міліція прийшла до репатріантів, які оселилися на ділянці, оточила їхній табір і стала силою виганяти людей. Важливо зауважити – за розпорядженням влади міліція перша почала зіткнення. Людям нічого не залишалося, як оборонятися. Загнані в кут, вони запалили багаття, шини, поставили каністри з бензином і погрожували в разі нападу підпалити себе і нападників. Внаслідок силової операції наметовий табір був зруйнований, багато учасників протесту були затримані і їх доставили в різні відділення міліції Сімферополя.
Це ще підлило масла у вогонь. Через три дні, 5 жовтня, кримські татари зібралися на всекримський мітинг біля будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі й вимагали звільнення своїх земляків. Влада відмовлялася це зробити. Тоді, помолившись, учасники мітингу озброїлися камінням, якими була вимощена вулиця й простір навколо Верховної Ради, розбили двері та вікна фактично по всьому першому поверсі шестигранної будівлі. Були розбиті також окремі вікна і на другому поверсі.
Красний рай. Побитий під час погрому кримськотатарський хлопчик
Захоплювати будівлю учасники мітингу, як видно, не збиралися, тим більше, що там була зібрана озброєна охорона. Саме в цей момент влада здригнулася і погодилася звільнити затриманих.
Надалі силове звільнення ділянок, зайнятих репатріантами, не застосовувалося, а процес самоповернення увійшов у нову фазу
Учасники мітингу вимагали доставити їх на площу Леніна і продовжили мітинг уже там. Затримані були звільнені. До вечора мітингувальники розійшлися. Народ переміг.
Надалі силове звільнення ділянок, зайнятих репатріантами, не застосовувалося, а процес самоповернення увійшов у нову фазу. З одного боку, влада показувала на «галявини протесту» як на приклад свавілля репатріантів, називала їх «самозахопленнями» землі. З іншого боку, працівники виконкомів райрад використовували ситуацію в своїх інтересах: вони вступали в негласне співробітництво з місцевими меджлісами й допомагали їм вибрати для заняття найбільш зручні та безконфліктні ділянки землі, не обтяжені трубопроводами та іншими факторами, що потенційно можуть викликати ускладнення. Але не дарма. Деякі учасники «галявин протестів» за договором із низкою працівників виконкомів, які також страждали від обмежень влади й не мали землі, займали по кілька ділянок, які згодом були передані чиновникам. А вони вже або оформляли їх на себе, або продавали.
Тобто відмова влади справедливо надати репатріантам ділянки землі для поселення, призвела до жорстоких конфліктів, а згодом до масової корупції та незаконного збагачення чиновників.
Далі буде.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляда», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції